Нам тут жити. Пошуки «золотого» сценарію для українських міст

Київ задихнеться від напливу нових мешканців, а вся інша територія країни перетвориться на пустелю. Ні, на Київ теж чекає депопуляція, всі поїдуть працювати й жити в Європу. Ні, «закордон нам допоможе», на нас чекає «золоте століття» та процвітання. Всі ці сценарії — чудова відмовка для того, щоб нічого не робити. Якщо негативні прогнози нас не влаштовують, а повірити у раптову благодать заважає раціо, то логічно було б зліпити з мрії образ ідеального міста і хоча б почати повзти в його напрямку. Обговоримо, що можна використовувати як точку опори та які інструменти є в нашому розпорядженні.

Збільшення міського населення — основна тенденція XXI століття, причому якісний перехід відбувся порівняно недавно: у 2007 р. чисельність містян уперше за історію людства перевищила кількість людей, що мешкають у селах. Згідно зі звітом Департаменту з економічних і соціальних питань ООН, уже до 2050 року міське населення збільшиться вдвічі, в містах мешкатимуть близько 70% жителів планети. Процеси, які раніше розвивалися протягом десятиліть, стануть стрімкими, тобто наші міста змінюватимуться просто на очах, експоненційно. Вони і збільшуватимуться в розмірах, і ущільнюватимуться.

Умовна модель майбутнього міста. Павільйон ООН на Конференції ООН із питань житла та сталого міського розвитку Habitat III у столиці Еквадору Кіто, 2016 р. Фото: Habitat III на Flickr

Уже до 2030 р. площа поселень міського типу досягне 1,2 млн квадратних кілометрів, що втричі перевищує цифри початку століття. Приймемо цей прогноз за постулат і відштовхнемося від нього. Зрештою, саме від нього відштовхуються передові країни та світові міста у своєму плануванні — короткостроковому та довгостроковому.

У Києві щотижня проводяться десятки лекцій, конференцій, майстер-класів, meetup’ів, темою яких стає урбаністика, архітектура, дизайн. Бурхливо обговорюється, чим хороша і чим погана «Стратегія розвитку Києва-2025», чому досі не прийнято «Генплан-2025», що вважати каркасом міста і в чому, власне, місія столиці?

До нас охоче приїжджають та діляться досвідом іноземні урбаністи. На заходах, які організовує освітня платформа CANactions, спікери часто виступають англійською — причому відсутність перекладача не позначається на кількості слухачів та рівні дискусії. І здається, що ментальних бар’єрів між Україною та світом практично не залишилося, принаймні циркуляція ідей відбувається абсолютно безбар’єрно.

Українські міста поступово вибудовують власну операційну систему

Прагнучи вбудуватися в глобальний мейнстрим, українські міста поступово вибудовують власну операційну систему — і йдеться не лише про технології на основі Big Data, а й про розроблення стандартів і міських кодів. Так, «Агенти змін» розробляють навігацію для Києва, а буквально напередодні нового року у Дніпрі на сесії міськради затвердили єдиний дизайн-код для розміщення вивісок на фасадах будівель і вуличної реклами. І таких прикладів десятки.

Найвища активність проявляється в тактичній урбаністиці. Справді, прийоми точкової акупунктури (про яку докладно розповідав урбаніст Фулко Трефферс), неформальної урбаністики (про неї говорила Анастасія Пономарьова, співзасновниця Urban Curators), побудови Selfmade city (стаття про Б’юкслотерхам в Амстердамі) цікаві й дозволяють кожному реалізувати свої навички гри в Minecraft у практичному полі й бути справжнім sustainist’ом (про те, що це означає — в інтерв’ю з голландським соціологом Міхілом Шварцем). Але справедливо буде вважати ці помітні для всіх тенденції вершиною айсберга. А що знаходиться під водою?

 

«Всі кажуть, що ми разом. Всі кажуть, але мало хто знає, як»

Розвиток міст неможливо розглядати та планувати як абстрактну модель у вакуумі — це одна з головних тез, на яких ґрунтують свою діяльність ментори та експерти GIZ — німецького агентства з розвитку Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit GmbH. GIZ — один із найактивніших провайдерів, які просувають концепцію сталого розвитку ЄС в Україні та комплексний підхід до планування.

За підтримки GIZ шість українських міст (Вінниця, Житомир, Чернівці, Полтава, Львів і Київ) розробляють програму тактичних і стратегічних дій у рамках проєкту «Інтегрований розвиток міст України» коштом міжнародних донорів.

Архітектура Софійської площі у відображеннях на фасаді готелю Hyatt. Фото: Андрій Вєтошкін

GIZ фінансує навчання та участь у міжнародних наукових і освітніх конференціях українських чиновників, які працюють у сфері архітектури та містобудування, підтримує точкові ініціативи щодо збереження історичної спадщини. Наприклад, реставрація дверей і вікон у старовинних будинках Львова у 2017 р. проходила за сприяння GIZ. Словом, GIZ тримає навстіж вікно можливостей для всіх, кому небайдужа доля міст.

При цьому у GIZ намагаються бути максимально чесними. У методичних матеріалах агентства можна знайти брошуру «Україна очима Німеччини», складену на основі думок експертів і молодих фахівців із розвитку з Німеччини. Зокрема, інтерв’юерів попросили описати позитивний образ майбутнього України. Більшість експертів наголошували, що у випадку з Україною треба враховувати високий ступінь невизначеності — якщо перекласти з дипломатичної мови, для європейців очевидно, що наша країна перебуває в стані канатохідця, що балансує. Одна з цитат: «Якщо уважно поглянути на Україну, то можна одразу побачити, наскільки слабка інфраструктура країни та наскільки застаріла більшість підприємств».

Якщо ми не розуміємо, які проблеми має місто, то не зрозуміємо, які для них потрібні рішення

 

Джейн Джекобс

Слідуючи завітам основоположниці сучасного урбанізму Джейн Джекобс, яка позначила аксіому «якщо ми не розуміємо, які проблеми має місто, то не зрозуміємо, які для них потрібні рішення», Український інститут майбутнього (Ukrainian Institute for the Future) спільно з компанією Interprojekt видав аналітичний експертний звіт «Міста 2030. Модернізуйся або вимирай».

Від академічних видань, концепцій, стратегій і польових звітів видання відрізняється тим, що це, по суті, мікс статистичних даних, думок і тез як формальних, так і неформальних урбаністів, науковців, представників самоврядування та виконавчої влади, які ґрунтуються на їхньому власному досвіді та українських реаліях. Експерти відверто говорять про ризики, виклики та глобальні проблеми, як-от зношеність інфраструктури та демографічна криза. Звіт, робота над яким зайняла близько півроку, не вичерпний і не охоплює всіх актуальних тем. Організатори планують видати ще як мінімум дві подібні збірки — гострих тем достатньо. Вивчення та володіння реальною ситуацією стане надійною точкою опори.

Григорій Мельничук — координатор громадської організації «Платформа розвитку міст». Хіпстерська урбаністика чи імітація розвитку

Про те, що інформація та висновки експертів аналітичного звіту, виданого Українським інститутом майбутнього (Ukrainian Institute for the Future) та презентованого у листопаді 2018-го, не надто оптимістичні та свідчать про високу ймовірність негативного прогнозу для України, говорить сама назва «Міста 2030. Модернізуйся або вимирай». Один із авторів ідеї складання звіту, координатор громадської організації «Платформа розвитку міст» Григорій Мельничук не вважає подібнеформулюванняперебільшенням.

PRAGMATIKA.MEDIA: «Модернізуйся чи вимирай» — чи не надто категорично звучить цей імператив?

Григорій Мельничук: Для низки населених пунктів це не є гіперболою. Ми стикаємося з випадками, коли, наприклад, ціле покоління покинуло або планує залишити місто. В одному з обласних центрів проводили опитування молоді, і близько 70% говорили, що хотіли б виїхати з міста. Причому це обласний центр, і не найменший в Україні.

Р.M.: В одній зі своїх статей ви говорите про карго-культ «хіпстерської урбаністики», який заступає реальну, досить непривабливу проблематику. Що саме ви маєте на увазі?

Г. М.: Є міські проблеми, вирішення яких видається не таким яскравим і красивим, як, наприклад, нова лавка або вулиця з велодоріжкою, що веде з нізвідки в нікуди. Але ці проблеми можуть бути реально важливішими. Таких важливіших прикладів можна навести багато: організація якихось публічних просторів із дуже недорогим ремонтом чи поповнення парку громадського транспорту хай не новими, але в достатній кількості тролейбусами, трамваями чи автобусами.

Транспортна проблема — одна з найболючіших для якості життя. Найчастіше буває так, як у Києві: місто закуповує та закуповує нові тролейбуси, мер і чиновники звітують про це у своїх виступах, але на маршрутах їх більше чомусь не стає. Наприклад, зараз у Києві менше 400 тролейбусів, а 1989 р. їх було понад тисячу. Така сама ситуація і в обласних центрах. Місто може закуповувати новий транспорт, але при цьому списувати стільки ж старих машин, оскільки немає коштів на хороше обслуговування та ремонти

І з подібними ситуаціями ми стикаємось у різних сферах. Створюються й урочисто відкриваються нові сквери, але при цьому в житловому районі відсутні тротуари. З погляду піару тротуар — невдячний об’єкт. Його не відкриєш, перерізаючи стрічку. А в малих населених пунктах мери дуже люблять щось відкрити з помпою. Наприклад, автобусну зупинку, до якої веде розбита в мотлох дорога. При цьому подібні відкриття подаються як глобальні реформи, здобутки у сфері урбаністики та велика перемога. Насправді лави та сквери не стримають відтік молоді з депресивних міст.

Р.M.: Схоже, що Києву вимирання не загрожує, тут, швидше, інші проблеми — перенаселеність і нещадна забудова по периферії. Як результат — перманентні конфлікти між жителями, забудовниками та владою. Чи можна вважати таке розширення столиці здоровим процесом?

Г. М.: Нині немає жодних передумов, щоб Київ розширювався адміністративно, більше того, у наступні десять років це навряд чи станеться, навіть коли йдеться про якісь найближчі передмістя.

Причина меркантильна: влада цих населених пунктів нізащо не погодиться вливатись у місто, оскільки втратить свій вплив на розподіл землі під забудову. Поки там не буде все поділене, жодного приєднання до Києва не буде. Де-факто — так, кордони змикаються, і тут може йтися про створення якоїсь агломерації, але не на основі адміністративно-командної системи, коли мер Києва все вирішує, а скоріше на основі системи координаційних рад із великою автономією малих учасників агломерації. За таким принципом працює Великий Париж чи Сіетл.

Північний міст, Київ. Фото: Андрій Вєтошкін

За такої грамотної організації місцева влада добровільно передала б частину своїх повноважень центру метрополії — це може бути організація дорожнього руху або великі інфраструктурні проєкти, наприклад, швидкісний трамвай на Софіївську Борщагівку або питання водопостачання чи каналізації. А який там буде благоустрій і скільки збудують шкіл — це саме питання місцевого самоврядування, і цілком нормально, що виникають конфлікти.

Це говорить про те, що суспільство здатне чинити опір і вимагати компромісів. Більше того, цікаво було б провести децентралізацію київських околиць — тобто отримати умовних мера Троєщини, мера Борщагівки, мера Оболоні, які б займалися локальними питаннями.

А ось РДА — паралельну структуру, підпорядковану безпосередньо президентові, яка не має ані бюджету, ані представницької влади, — як на мене, можна просто ліквідувати та забути як страшний сон. А який там буде благоустрій і скільки збудують шкіл — це саме питання місцевого самоврядування, і, навпаки, цікаво, коли в різних районах це вирішується по-різному, виходить здорова конкуренція рішень, райони не схожі один на одного.

 

Місто, яке не вчить людей

Станіслав Дьомін — архітектор, керівник КП «Київський центр розвитку міського середовища», пів року тому очолив КП «Київський центр розвитку міського середовища». Він вважає, що естетика простору визначає поведінку й естетику людини, визнаючи, що Київ сьогодні виглядає, немов погано пошитий і немодний костюм. У статті для «Міста 2030. Модернізуйся чи вимирай» він порівнює якості сучасних міських просторів в Україні та за кордоном, а виступаючи на конференції Green Cities, Дьомін розповів про те, чого сьогодні, на його погляд, гостро не вистачає Києву і що заважає новому поколінню чиновників-урбаністів швидко вирішувати проблеми. Хоча б на рівні впорядкування.

Станіслав Дьомін: Простір Києва багато в чому неосмислений, використовується нераціонально, є чимало труднощів із його обслуговуванням, деякі простори не визначені функціонально чи використовуються не за призначенням. Чого ми прагнемо: раціонального використання міського простору, де умови дозволяють людині розвиватися, зростати, чи вони, навпаки, роблять її нещасною і заважають їй реалізовуватися?

Зіткнувшись із питаннями управління, процесами перетворення міського простору, я виявив цілий пласт проблем, з якими так щільно не стикався як архітектор. Починаючи з нормативної бази. Нормативна база, яка регулює питання благоустрою міського простору, застаріла та потребує розвитку. Відсутня стадія проєктування, що дозволяє комплексно проєктувати вулицю. Є етап містобудівної документації — генплан, зонінг, ДПТ, за яким одразу слідує архітектурний етап, де архітектор займається безпосередньо проєктуванням конкретних об’єктів. У цій схемі немає місця для проєктування загального вигляду вулиці. В підсумку вулиця роздроблена на фрагменти: окремо будинок, окремо озеленення, окремо дорога тощо.

Процес розвитку може бути здоровим без чіткого стимулювання, без визначення напрямку

Ще у 2014 р. були спроби зробити паспортизацію вулиць і площ у Києві, але вони не мали успіху. І сьогодні етапу проєктування вулиці загалом, із фасадами, пішохідною зоною, проїжджою частиною, не існує. До того ж усі ці фрагменти розсипані по різних балансоутримувачах, тобто відсутнє комплексне управління. Правила утримання міських просторів, «Правила благоустрою» застаріли морально, термінологічно й не годяться для обслуговування тих об’єктів інфраструктури, яких зараз потребує суспільство.

Ці правила, наче килимові бомбардування, накривають все і одразу, наприклад, поставили у сквері дизайнерські лавочки, а за пів року прийшли комунальники й пофарбували все в зелений колір, бо їхнє завдання пофарбувати, а фарба у них тільки зелена, таку закупили… Необхідно ввести локальні правила утримання об’єктів благоустрою, в основі яких буде проєкт, а процес обслуговування полягатиме у приведенні до проєктного стану.

Архітектура Києва. Фото: Андрій Вєтошкін

Немає комплексної стратегії. Це призводить до того, що проєкти, реалізацією яких займаються міські департаменти та підприємства, не синхронізовані в термінах, послідовності, розміщенні. Цей процес регулюється вручну. І виникає постійна плутанина між розпорядниками: не сформульовано принцип, на підставі якого визначається підприємство-замовник. Ще одну величезну проблему бачу в тому, що місто не вчить людей бути містянами. У Києві немає програм, які б роз’яснювали, як користуватися просторами. Наприклад, у Парижі мене буквально відразу біля вокзалу зупинили та вручили брошуру, в якій навчають правил поведінки в місті.

Процес розвитку не може бути здоровим без чіткого стимулювання, без визначення напрямку, яким має бути місто, чого ми прагнемо, які хочемо отримати результати, що можемо вимагати, у чому можемо взяти участь як містяни.

 

Єдиний вектор розвитку

Жоан Клос — виконавчий директор програми ООН із житла та сталого міського розвитку. Немає єдиного рецепту для покращення ситуації урбанізації та досягнення сталого міського розвитку, але «Нова програма міського розвитку» містить принципи та методи, перевірені на практиці

Більшість сучасних європейських урбаністів, як і стратегії, які вони сьогодні розробляють, посилаються на «Нову програму розвитку міст», яку було прийнято на Конференції ООН із питань житла та сталого міського розвитку (Habitat III) у столиці Еквадору Кіто 20 жовтня 2016 р.

Конференції Habitat відбуваються раз на 20 років, протягом яких країни — члени ООН намагаються імплементувати основні тези декларації в життя. «Нову програму розвитку міст» переклали шістьома мовами (а нещодавно і українською), випустили аудіоверсії та переклади шрифтом Брайля.

«Немає єдиного рецепту для покращення ситуації урбанізації та досягнення сталого міського розвитку, але «Нова програма міського розвитку» містить принципи та методи, перевірені на практиці», — повідомив у передмові Жоан Клос, виконавчий директор програми ООН із житла та стійкого міського розвитку.

Нова парадигма є відчайдушною спробою примирити цінності модерністів із традиціями та культурною різноманітністю

Учасники Habitat III сформували досить контраверсійний образ міст майбутнього — густота забудови зросте, а більшій частині автомобілістів доведеться пересісти на громадський транспорт.

Розповзання передмість на кшталт «одноповерхової Америки» неекономічне, неефективне та дороге. Оскільки міста створюються людьми для комунікації одне з одним, то чим щільніша міська тканина, тим простіше спілкуватися, співпрацювати, комунікувати.

При цьому неминучим є розвиток суспільних просторів на шкоду приватним і очевидна необхідність вирішувати тисячі повсякденних конфліктів, що виникають у разі порушення особистих кордонів. Містянам доведеться вибудовувати життя в умовах постприватності.

Як пріоритети в програмі позначені інтереси та права пішоходів (особлива увага приділена забезпеченню «безпечної та здорової обстановки на шляху до школи для кожної дитини»), збереження екосистем, розвиток культури й охорона архітектурної та культурної спадщини, прозорість і доступність, протидія джентрифікації — витісненню бідних верств населення, підтримка поліцентричних політичних заходів і планів.

На Конференції ООН із житла і стійкого міського розвитку Habitat III у столиці Еквадору Кіто, 2016 р.

Автори «Нової програми розвитку міст» проголошують глобальною метою рівний доступ до ресурсів і процвітання для всіх, із викоріненням бідності та дискримінації у всіх формах і проявах. Загалом нова парадигма видається відчайдушною спробою примирити цінності модерністів із традиціями та культурною різноманітністю. Але вона варта того, щоб стати орієнтиром, і взята за основу.

Щоб на практиці слідувати курсу, визначеному на Habitat III, в українських реаліях потрібна певна хоробрість. Так, щойно девелопер виносить на затвердження проєкт, який провокує подальше соціальне розшарування, наприклад, закритий квартал за високим парканом, — можна називати цей проєкт таким, що суперечить принципам відкритості, прозорості, доступності й тезам, які закликають до соціального змішування та взаємодії. Башти зі слонової кістки однозначно опинилися поза новою парадигмою.

Умовна модель міста майбутнього. Павільйон ООН на Конференції ООН із питань житла та сталого міського розвитку Habitat III у столиці Еквадору Кіто, 2016 р. Фото: Habitat III на Flickr

Коли йдеться про висотну забудову на шкоду зеленим зонам, можна апелювати відразу до кількох статей «Нової програми розвитку міст», які закликають захищати крихкі екосистеми від руйнівних наслідків міського розвитку.

Можливо, через те, що такі цілі звучать утопічно, декларацію Habitat III так рідко цитують політики та чиновники-містобудівники. Проте це стратегічне бачення на найближчі два десятиліття, яке позначене з урахуванням думок сотень тисяч людей із більшості країн світу.

Над підсумковою резолюцією протягом пів року працювало 200 експертів. І хоча рекомендації та стратегічні цілі, зазначені в декларації, не є обов’язковими для виконання країнами — членами ООН, повністю ігнорувати їх — значить змиритися з роллю аутсайдера, залишитися на узбіччі цивілізації.

 

Місто — джерело та вирішення проблем

На знімках нічної поверхні Землі, зроблених фінським науковим супутником NPP у 2012 р. для NASA, територія Європи має вигляд полотна, що рівномірно світиться.

Територія України — переважно темний простір із яскравими островами столиці, великих міст і агломерацій на сході, лише в окремих випадках пов’язаних ланцюжком освітлення вздовж трас. Це наочна ілюстрація рівня урбанізації. Власне, саме знімки з космосу є основою для наукових досліджень і планування.

Поштова площа, Київ. Фото: Андрій Вєтошкін

Вчені виділяють дві моделі урбанізації — переселення сільського населення до міст, що посилює їхню моноцентричність, та розвиток інфраструктури і якості життя у дрібних і сільських поселеннях до міського рівня. Україна стійко розвивається згідно з першою моделлю. До того ж, як пише Олена Дронова, доцент кафедри економічної та соціальної географії Київського університету імені Тараса Шевченка, у статті для звіту «Міста 2030. Модернізуйся або вимирай», Україна входить до країн із найвищим ступенем депопуляції — зниженням якісних характеристик населення. І в ХХІ ст. депопуляція охопила всі регіони, за винятком столиці.

Політики часто відстоюють версію, що причина всіх нагальних проблем України — у минулому столітті, коли примусова зміна господарського устрою за радянських часів порушила природний процес формування міст. Тому, мовляв, слід уникати революційних реформ, щоби повернутися до еволюційної моделі. А оскільки для чиновника та політика старої формації будь-яка реформа — це вже потрясіння основ, підтекст подібних заяв простий: нічого не робити.

Українці терплячі і можуть роками й навіть десятиліттями чекати, поки закордон допоможе у вирішенні їхніх життєвих проблем, зокрема проблем депопуляції та депресивних міст. Показово, але навіть тема майбутнього відновлення Донбасу розглядається не інакше як у контексті розрахунку на «План Маршалла» або контрибуції від РФ.

Київ, незважаючи на всі свої проблеми, поки що уникнув депопуляції і вже зараз є інкубатором урбаністичних ідей і стратегій, зокрема й національних. У якийсь момент уся та громадська активність, що відбувається на вершині айсберга, розтопить лід, що дозволить поглянути на проблеми в національному масштабі та зосередитися на їхньому комплексному вирішенні. Словом, дізнавшись прогноз, спираючись на реальність і прагнучи до обрію, ми можемо використовувати Київ як інструмент для досягнення цілей. Тож давайте розгойдувати човен, сперечатися, обговорювати і діяти — хочеться вірити, що ми ще встигнемо!