За дев’ять місяців у стані боротьби, яким Миколаїв став зараз — посічений уламками та закритий фанерними щитами? Як змінилися його маршрути, чи так само добре впізнаване його обличчя містянами й тими, хто наважився завітати в місто, що перетворилося на живу фортецю? Ще важливіше запитання — яким буде майбутнє? Яким Миколаїв має стати, щоб повернулися всі його діти, змушені випурхнути з-під крила «міста на хвилі», рятуючись від небезпек війни.
У перших матеріалах спецтеми «Нова мапа» ми розповідали про Ізюм і Тростянець. Історія про Миколаїв буде іншою в ґрунтовному аспекті: місто не пережило жах окупації, зберегло більше вітальності. Але на його долю випадають інші випробування.
У багатьох приватних і багатоповерхових будинках Миколаєва через численні обстріли сипалося скло, були пошкоджені віконні рами, балкони, двері. Фото: Світлана Вовк
Згадуються рядки з інтерв’ю військового — миколаївця, в мирному житті викладача місцевого вишу, опубліковане фондом «Повернись живим»: «Найскладніший мій бій був 7 березня на околиці Миколаєва. Колону ворожої техніки зупиняли ми з побратимами: 8 осіб і одна гармата, й та покалічена. Ми не думали, що хтось із нас виживе: варіантів не було. <…> Вели вогонь попри пошкодження, прямим наведенням, доки могли. А потім стрілецький бій на дуже короткій дистанції, з 15 метрів. Набоїв було небагато. А проти нас танки та «бехи»».
Війна триває майже 300 днів, та в його спогадах найважчим залишився саме бій за Миколаїв.
Небезпека підібралася до міста швидко — вже в перші дні були обстріляні недавно відремонтований аеропорт і військове летовище, а на початку березня ворожі колони підійшли впритул. По суті, Миколаїв був оточений із трьох боків, залишалася тільки одна дорога, якою можна було пересуватися. В прилеглих містечках і на околицях точилися вуличні бої, діяли ворожі ДРГ.
Бої за Миколаїв тривали весь березень. Місто вистояло, а окупанти втекли на південь у бік Херсона, залишаючи колони розбитої і спаленої техніки. 29 березня, немов розписавшись у власній нікчемності й безпорадності, вони завдали ракетного удару по будівлі ОДА. Той ранок забрав життя 37 осіб.
Зруйнована будівля Миколаївської ОДА. Джерело фото: УНІАН
Євген Поляков
Із того часу місяці поспіль Миколаїв обстрілюють з усіх видів артилерії та ракетної зброї. Тихих днів тут було не більше п’ятдесяти. Цей рахунок відкрито — війна триває, і росія нікуди не ділася. Миколаївські реалії: пошкоджені 800 багатоповерхівок і майже тисяча приватних будинків, усі освітні заклади вищої школи та багато середніх шкіл у різних частинах міста, готелі, один із будинків культури, краєзнавчий музей, міський драматичний театр. Як зазначає Євген Поляков, заступник директора департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, не про всі втрати житлового й нежитлового фонду зараз можна говорити, але всі вони обчислюються: Миколаїв став першим серед українських міст, де створюють набір даних про пошкодження в ГІС-системі. Проєкт реалізується за підтримки Мінрегіону, EUACI (Антикорупційна ініціатива ЄС в Україні) та уряду Данії, він дасть змогу об’єднати відомості про руйнування муніципальної інфраструктури й оцінку збитків, системніше керувати проєктами відбудови.
Налагодження системи централізованого водопостачання — чи не найактуальніше питання для Миколаєва сьогодні. Фото: Сергій Овчаришин
Із Миколаєва виїхала половина жителів, у ньому залишаються 200–250 тис. людей. Із квітня через пошкодження водогону місто не отримує питну воду централізовано. Обстріл стався на тимчасово окупованій території, тож полагодити труби довго було неможливо, над відновленням водопостачання почали працювати лише восени, після відсунення лінії фронту. Для технічних потреб миколаївці використовують воду з місцевого лиману — вона солона, викликає корозію труб і псує техніку, що і саме по собі, і враховуючи настання холодної пори, є значною проблемою. Для працівників ЖКГ зима і без таких викликів — не найлегший час.
Пошкодження водогону «Дніпро — Миколаїв», отримані у квітні, залишили місто без питної та якісної технічної води у крані. Джерело фото: Ukrinform
Звільнення Херсона й низки населених пунктів Херсонщини та Миколаївщини від окупантів дає місту шанси на більш спокійне життя, зменшення кількості повітряних атак, відновлення нормальної логістики. 15 листопада міський залізничний вокзал зустрів пасажирський потяг із Києва. Особливий — перший від початку війни. Прості речі та події, такі звичні для минулого, набули глибшого значення. В часи, коли багато хто з українців бажає близьким не доброго, а тихого ранку, про Миколаїв хочеться говорити саме так — тихо, щоб не злякати його добру удачу.
До налагодження альтернативних джерел водопостачання деякі миколаївці вимушені були набирати воду для технічних потреб на річках та в місцевому лимані. Джерело: Миколаївводоканал
Нові і звичні маршрути. За водою й до води. Від «Сотки» і по місту
Нова та, на жаль, популярна карта маршрутів, що з’явилася в місті, — до укриттів (часто це звичайні прибудинкові підвали) і облаштованих пунктів із водою. Їх багато, біля кожного — вервечка з містян із баклажками та ємностями. Великих черг немає: населення зменшилося вдвоє, натовп створювати нікому. Все не критично (якщо так узагалі можна казати про місто, яке розташоване біля води й не має питної води в крані). Працює доставка, воду можна купити в магазинах, але баклажки, безперечно, нова реалія Миколаєва. В голові проноситься дика думка — все як у давнину, коли жителі приходили з глеками до джерел і міських фонтанів. Росіяни спробували «звільнити» нас від цивілізації й повернути в якесь викривлене минуле, навряд чи уявляючи референси з античності чи середньовіччя.
Реалії міста Миколаїв. Фото: Олександр Медведенко
Ще один характерний «маршрут»: деякі містяни намагаються не залишатися в Миколаєві на ніч, кожного дня виїжджаючи у відносно безпечніші райони (бо зараз немає нічого абсолютного) і повертаючись додому вранці.
Звичні «довоєнні» геотеги нікуди не поділися, але мають інший вигляд. Соборна площа, на якій щорічно встановлювали головну ялинку та проводили концерти на 50 тисяч осіб, нині порожня. Не багатолюдна, як раніше, і головна вулиця для прогулянок, що теж зараз має назву Соборна. Найдовша пішохідна вулиця України з високими деревами, що дарують тінь, алеєю художників і низкою затишних кафе та магазинів. Улітку вона зазвичай звучить джазом, сміхом, галасом, пахне кавою та цукровою ватою. Деякі із закладів Соборної давно зачинені, інші продовжують працювати. Фасади подекуди зашиті фанерою, що не завжди сигналізує про пошкодження: скоріше, це спосіб порятунку вітрин у разі чергового обстрілу.
До Соборної примикає Каштановий сквер, який неофіційно називають «Горбатим» — ще одне місце, знайоме миколаївцям із дитинства. Нумерація вулиці починається з площі і йде до центру, але гуляють частіше у зворотному напрямку — від «Сотки» й у бік річки, до Флотського бульвару та набережної. Щодо «Сотки», не всі містяни знають походження цієї назви (нам розповідали, що на тому місці працював державний магазин № 100, пізніше будівлю приватизували, але номер у народі зберігся). Зустрітися «біля Сотки» — звична домовленість перед великою прогулянкою містом.
Мармурові леви в Каштановому сквері — одна з візитівок міста. Джерело фото: Wikipedia.org
Юрій Любаров
Довжина Соборної — півтора кілометри, а її пішохідної частини — рівно кілометр. Юрій Любаров, начальник управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міськради, розповідає: незадовго до початку війни планувалося «розлінувати» Соборну та закріпити невеликі чавунні відмітки на відстані кожні 100 м. Дизайн цієї «монетки» вже був розроблений, але знаки встановити не встигли.
Вищезгаданий Флотський бульвар миколаївці часто називають БАМом, і це жодним чином не стосується залізниць і Сибіру. Абревіатура утворилася з його «народної» назви — бульвар адмірала Макарова — та стала звичною. Бульвар, закладений у ХІХ сторіччі на місці звалища, має дві частини, відповідно БАМи верхній і нижній, об’єднані сходами. Нижній БАМ прокладений уздовж річки Інгул. Є популярний прогулянковий маршрут на річковому трамвайчику, який вирушає з миколаївського 8-го причалу до БАМу і повертається назад.
Верхня частина Флотського бульвару («Верхній БАМ»). Джерело фото: promir.info
На маршруті «Верхнього БАМу» можна зробити ще одну неочікувану зупинку — біля триметрової залізної скульптури квітки, яку, втім, частіше називають «Капустою» або «Шаленою капустою». В різні роки «капуста» була зеленою, білою та рожевою. Витвір з’явився тут за ініціативи приватного бізнесу. Дискусії щодо доцільності чи естетики «квітки-капусти» спалахували періодично, на одному з краєзнавчих порталів стиль скульптур, які останніми роками встановлювалися на бульварі, назвали «тривожною еклектикою». Але вони вже вплелися корінням у канву місцевого пейзажу.
«Шалена капуста» на Верхньому БАМі. Джерело фото: nikolaev-guide.blogspot.com
«Ейфелева вежа» Миколаєва — вежа Шухова — та будинок Йоакима Каннегісера ХІХ сторіччя розташовані біля Спаського пагорба, найвищої точки міста. Вони дивляться одне на одного через вулицю. Обидва об’єкти є офіційними пам’ятками, занесеними в держреєстри, але водонапірний гіперболоїд бачить світ з-за паркану і багато гостей не приймав навіть за мирних часів. За вироком долі Шухівська вежа недоотримала свою частку уваги та розуміння її унікальності. Побудована в 1906 році, вона стала першою у світі вежею-гіперболоїдом, інноваційним інженерним об’єктом, задіяним у системі водопостачання. Тут, у Миколаєві. Вежа є лендмарком за своєю суттю: її «брати», Станіслав-Аджигольські маяки на Херсонщині, спроєктовані тим самим інженером і мають схожу конструкцію. Перед зимою 2022-го об’єкт не був захищений протикорозійною обробкою, зараз же це не нагальна справа. Хотілося б, щоб індустріальна пам’ятка після перемоги знайшла своє місце в проєктах відновлення, отримала часточку слави і не була втрачена.
Шуховська вежа (та будинок Йоакима Каннегісера у правій частині чорно-білого фото) на старих і сучасних знімках. Джерело фото: Wikipedia.org
Будинок керівника заводу «Наваль» Йоакима Каннегісера, сучасний стан до та після реставрації 2018 року, яка, втім, досить сильно змінила історичний вигляд будівлі. Джерело фото: Wikipedia.org, nikvesti.com
Юрій Любаров ділиться спостереженням: зараз до Миколаєва приїздить багато людей, життя яких до 2022 року не було з ним пов’язане. Утворюється нова логістика, особливий вид «туризму», якщо його можна так назвати: відвідувати міста прифронтові, деокуповані, території, де ведуться бойові дії. Це не порожній інтерес. Сюди їдуть, бо хочуть бути корисними, допомагати. Волонтери, лікарі, громадські діячі, інфлюенсери.
Костянтин Качановський
Серед них — і митці, які створюють нові мітки на міській мапі. Створення стінописів і об’єктів стріт-арту в постраждалих від збройної російської агресії населених пунктах — нині засіб привернути суспільну увагу до подій, завдяки мистецьким акціям часто генеруються кошти для допомоги. Поки Київ і Бородянку відвідує Бенксі, в Миколаєві працюють інші творчі об’єднання. Костянтин Качановський — український художник, який узяв участь у миколаївській акції «Стіни культури», організованій «Культурним десантом» Колі Серги. «Десант» — група діячів культури, об’єднаних ідеєю психологічної підтримки мешканців постраждалих територій через мистецтво. Проєкт розпочинався на деокупованій Харківщині й поширився на інші регіони, в Миколаєві команда створила близько 10 робіт, зокрема й на перейменованій вулиці Маріупольській (до серпня 2022-го — московській).
Завдяки об’єднанню художників і митців «Культурний десант» стела Куп’янська віднайшла свій апостроф. Джерело фото: інстаграм «Культурного десанту» (instagram.com/culturalforces)
Костянтин Качановський: «Під час поїздки я побачив, як люди повертаються додому. Миколаїв сьогодні живе»
Мурали, створені художниками Костянтином Качановським та Миколою Патієм у Миколаєві в рамках проєкту «Стіни культури». Фото: Костянтин Качановський
За кілька днів Качановський із колегою виконали два стінописи. Особливо емоційна робота — мурал-вшанування на стінах миколаївської дитячої спортивної школи, в пам’ять про хлопчика Артема, який загинув унаслідок обстрілу багатоповерхівки. «На місці, побачивши зруйновану ракетою будівлю, мурашки пішли тілом, і ми зрозуміли, що ця робота має бути саме тут», — згадує художник.
Качановський говорить: атмосферу, яка зараз панує в Миколаєві, йому важко порівняти з побаченим і відчутим останніми місяцями, адже головно це були деокуповані міста, які зазнали нищівних руйнувань. Розповідаючи про досвід візиту в місто, він поділився емоцією: «Під час поїздки я побачив, як люди повертаються додому. В місті відчувається життя, його мешканці дуже приємні й гостинні. Миколаїв сьогодні живе».
Втрачене і врятоване
Уже в серпні в Миколаєві не лишалося жодного університету, по якому б не «прилітало». Чорноморський національний університет ім. Петра Могили, Національний університет імені В. О. Сухомлинського, Національний університет кораблебудування (подібних фахових закладів освіти було лише два на весь пострадянський простір)… Виші вороги знищували свідомо, з якоюсь особливою затятістю. Навіть якщо будівлі переживали перший обстріл, згодом атаки повторювалися. Так, наприклад, не витримав другого удару головний корпус ЧНУ — обвалилися кілька поверхів, за попередніми оцінками пошкоджень, він не підлягає відновленню. У листопаді була частково зруйнована будівля міського політехнічного коледжу.
Миколаївський національний університет імені В. Сухомлинського, фото будівлі зроблені в мирний час і після обстрілів. Джерело фото: фейсбук міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича (facebook.com/senkevich.aleksandr)
Снаряди падали на школи в мікрорайонах Варварівка, Соляні, Корабельному районі — пошкоджена ціла низка освітніх закладів середньої ланки, деякі школи знищені. Наприклад, № 51 або № 60, яка свого часу першою в місті взяла участь у проєкті енергомодернізації «Теплий дім». Це великі заклади освіти, що обслуговували райони, знайти їм альтернативу буде складно.
Болючою для багатьох містян звісткою стало руйнування Першої української гімназії імені М. Аркаса в центрі міста, по ній у ніч на 1 листопада влучила російська С-300. Ренесансно-модерновий будинок гімназії був зведений у далекому 1892 р. за проєктом тодішнього головного архітектора міста Євгена Штукенберга. В перші десятиліття існування в ній працювала Маріїнська жіноча гімназія, миколаївці пам’ятають її також як школу № 5. Ракета пошкодила історичний сквер перед будинком, розбила вхідну групу, фасад і чималий фрагмент даху. Щоб гімназія змогла дочекатися перемоги та відновлення, муніципальною владою були проведені обстеження та зміцнювальні роботи. Побіжна оцінка засвідчує: наразі її можна врятувати.
Будівля гімназії імені Миколи Аркаса, тоді — Маріїнської жіночої гімназії, на старій листівці. Джерело фото: Wikipedia.org
Руйнування української гімназії імені М. Аркаса, спричинені ворожою ракетою. Джерело фото: телеграм-канал міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича (t.me/senkevichonline)
Ще однією пам’яткою архітектури ХIХ ст., яку знайшла ворожа ракета, став історичний Театр Монте, зараз це Миколаївський академічний драматичний театр. На щастя, пошкодження можна залікувати, головний удар припав на подвір’я, але уламки, що розлетілися, пошкодили стіни й балкони будівлі, а також скульптури та дерева, що прикрашали вхід. Театр Монте був зведений у 1881 році, за довге життя пережив кілька реставрацій і перебудов, був зруйнований майже повністю в 20-ті роки ХХ сторіччя, горів у часи Другої світової війни. Колектив театру наразі не користується будівлею, але продовжує показувати вистави в укритті.
Внутрішнє подвір’я та скульптури біля Театру Монте після обстрілу. Джерело фото: nikvesti.com
Росіяни неодноразово обстрілювали з РСЗВ вулиці поряд із Миколаївським краєзнавчим музеєм. Боєприпаси падали в десятках метрів від будівлі, там посікло фасад, повибивало вікна та двері. Музейні експонати вдалося евакуювати. Експозиція порушена, нині заклад культури не в змозі приймати відвідувачів.
Миколаївський краєзнавчий музей — один із найстаріших музеїв країни, свою роботу почав у 1913 році та кілька разів змінював адресу. Зараз музей — частина великого комплексу «Старофлотські казарми». Джерело фото: Wikipedia.org
Гора цегли, перемішаної з уламками меблів, залишилася від глядацької зали міського Палацу культури в Корабельному районі, саме цей район зазнає атак найчастіше. У листопаді до дирекції ПК на рівні Посольства Італії в Україні звернулися представники італійського архітектурного бюро, які хотіли б допомогти у відбудові закладу, надавши свій концепт-візуалізацію для нової будівлі. Про результати цієї комунікації чи рішення щодо співпраці говорити поки зарано.
Аналізуючи цю й подібну інформацію, варто розуміти: до подій, що відбуваються в Україні, прикута широка суспільна увага як закордонних, так і вітчизняних фахівців; архітекторів і дизайнерів це також стосується. Її результатом завжди буде реакція цих спеціалістів: творчий пошук рішень, спроба допомогти, осмислити руйнування об’єкта. В якості прикладу такої реакції можна пригадати open-call Re:Create UA, який закликав авторів переосмислити майбутнє України після закінчення війни; про проєкти для Миколаєва, створені в рамках цього конкурсу, у нас є окрема публікація. Проте це не означає, що всі або певний із презентованих проєктів знайдуть своє фізичне втілення — для цього, як мінімум, потрібен державний конкурс. Деякі місця руйнації в майбутньому можуть стати меморіалами. Замінити новою будівлею втрачене та болюче — не завжди правильний вихід.
Один із варіантів реконструкції аеропорту Миколаєва, опублікований у рамках відкритого конкурсу Re:Create UA. Автор: Микола Зайцев. Джерело зображення: recreateua.com
Коли обстріляли Каштановий сквер, стало ясно: розташовані поряд пам’ятки лише дивом залишилися неушкодженими. Неподалік установлений монумент Святому Миколаю, заступникові міста, також у Каштановому сквері «живуть» відомі мармурові леви. Виготовлені в ХІХ ст. італійським майстром скульптури, вони колись охороняли вхід до будинку знакової для Миколаєва родини Аркасів. Аркасівські леви ніколи не претендували на унікальність як об’єкти мистецькі, проте були й залишаються одним із символів міста, дорогою для містян пам’яткою. Майже кожен має з ними дитячі фото, кам’яні левові спини за десятиліття витерті до блиску.
Борис Салтовський
Восени леви зникли зі скверу та переїхали у сховок. Також вони мають своєрідний «бекап» завдяки краєзнавцеві, фахівцю з 3D-сканування та AR- і VR-технологій, викладачу ЧНУ імені Петра Могили Борисові Салтовському. Він надрукував детальні моделі скульптур на фотополімерному принтері, тестуючи можливості обладнання й точність обчислень. Надруковані копії з’являться в експозиції «Місто в мініатюрі» краєзнавчого музею. Також зараз із науковцем обговорюються ще декілька проєктів, які пов’яжуть між собою культурну спадщину Миколаєва та технології доповненої реальності.
Мармурові леви в Каштановому сквері — одна з візитівок міста. Джерело фото: niklife.com.ua
Інші пам’ятники та міські скульптури, занесені до охоронних реєстрів чи такі, що перебувають у місцях найчастіших обстрілів, теж намагаються захистити, їх перенесено або обкладено мішками з піском. Це змінює образи звичних громадських просторів, прибирає певні «ноти» й «акорди» зі, здавалося б, усталеної гармонії миколаївських вулиць.
«Крила» пам’ятника Небесній сотні ховаються від лиха під захисним укриттям із мішків з піском. Фото: Світлана Вовк
У процесі створення захисної споруди. Монумент на честь заступника міста Святого Миколи у центральній частині міста. Джерело фото: nikvesti.com
Деякі пам’ятки, що мають стосунок до імперської чи радянської доби, зараз зберігаються, але можуть не повернутися в місто. Їхню долю пізніше на офіційному рівні будуть вирішувати експертні групи, зазначає Юрій Любаров.
Місто має значний водний ресурс, воно фактично розташоване на півострові. Фото: Олександр Міняйло
Зрозуміти Миколаїв
Ми не ставили за мету робити історичну розвідку, тому не будемо переказувати статті з Вікіпедії та версії про «батьків міста», і що конкретно вони дали Миколаєву. Спадщина міста як така — не тільки імена людей, назви вулиць або заводи. Це вся його система, магістралі, забудова. Те, як воно організоване, функціонує, «думає» за інерцією, отриманою з минулих років. Тому важливіше й цікавіше зрозуміти, як все це працює — чи працює, і що треба міняти?
Миколаїв — великий і витягнутий уздовж лиману, має два мости та віддалені райони «через воду». Фото: Дмитро Удовицький
Миколаїв має великий водний ресурс — річки Інгул і Південний Буг, які утворюють лиман із виходом у Чорне море, місто фактично розташоване на півострові. Цей ресурс активно використовувався в XIX ст., коли Миколаїв був третім за обсягами торгівлі з іноземними країнами містом після Петербурга й Одеси, і в радянську добу, коли місто отримало статус кораблебудівного центру «союзного значення» та частково закрилося, бо заводи виготовляли і крейсери та авіаносці також. Меншою мірою можна говорити про те, що цей подарований природою ресурс споживали містяни: в Миколаєві, який має два мости та віддалені райони «через воду», не було й немає розвиненої сітки водного транспорту, мало пляжів, причалів і набережних для рекреації й відпочинку, а не для промислового використання. Конкурентів у старого міського яхт-клубу, Набережної вулиці й недавно створеного громадського простору «*8 причал» критично мало.
Під час нашої розмови про місто Юрій Любаров зазначав, що для миколаївців звично бути на річці, багато хто з містян займався греблею, ходив на яхті або на човнах.
Але якість цієї взаємодії з водою могла б бути набагато кращою.
Для миколаївців звично бути на річці з дитинства, але якість взаємодії з водним ресурсом могла б бути кращою
Місто зібране в центр — так сталося, що весь його рух не до води, а від води, і це справді нагадує фортецю. Євген Поляков зазначає: саме нею, а не верф’ю, як часто вважають, і було місто в перші десятиріччя свого існування, про це свідчать старі плани.
Стадії розвитку міської забудови на планах минулих років. Зображення надане Євгеном Поляковим
Разом із тим сучасний Миколаїв має два «видовження» — забудову вздовж залізниці і транспортних магістралей, що виникла через надмірне розростання промзон і необхідність їх обслуговувати. Жителі будинків на цих вулицях потерпають від забрудненого повітря та надмірного шуму. Обтяженість важким транспортом — характеристика не тільки околиць міста, ба й Соборна двічі переривається вулицями, по яких курсують вантажівки.
За словами Бориса Салтовського, за останні десять-п’ятнадцять років Миколаїв із суднобудівного перетворився на портове місто, значною мірою цьому посприяла діяльність гіганта української аграрної галузі, зерноторгової компанії «НІБУЛОН». Це суттєво змінило й міську логістику. Історично більшість портів розташована в центрі, тож зерновози почали курсувати вулицями міста.
Вплив «НІБУЛОНу» на розвиток Миколаєва та зміни в регіоні — окрема велика тема, і це також і тема втрат. Директор підприємства, Герой України Олексій Вадатурський і його дружина Раїса загинули у власному будинку під час масованого обстрілу міста в кінці липня…
Панорама типової багатоповерхової забудови. Фото: Віктор Аджамський
Навіть для населення в 400–450 тисяч осіб Миколаїв — велике й витягнуте вздовж лиману місто. Свого часу до міста приєдналися Матвіївка, Велика та Мала Корениха, Варварівка. Корабельний район також є віддаленою від центру частиною міста. Там розташована частина корабельної інфраструктури і мікрорайон, збудований для людей, що працювали на цих потужностях.
Для міста є характерною велика кількість одноповерхових садибних будинків 1850–1920 рр. — житлкоопів, розташованих у центрі. В радянські часи вони були поділені для проживання 4-х–12-ти сімей і пізніше приватизовані. На кожного жителя житлкоопу в середньому припадає 21 м. кв. власності, для порівняння — європейська середня цифра сягає 40 м. кв. Зазначені будинки переважно не мають архітектурної цінності та перебувають у поганому стані, площа цієї забудови становить близько п’яти квадратних кілометрів.
Зруйнований двоповерховий житлкооп. Чимало об’єктів старої квартальної забудови постраждали під час обстрілів. Джерело фото: фейсбук Дмитра Беріна (facebook.com/dmitry.berin)
Стан кварталів двоповерхових будинків 1945–1955 рр. також кричущий, цей житловий фонд потребує уваги, і його реновацію не можна відкладати надовго. «Маркерів» майже всіх постсоціалістичних міст — «хрущовок» — у Миколаєві теж багато, термін експлуатації такої масової забудови вичерпаний.
«Містом на хвилі» Миколаїв став у 2020 році, саме тоді міськрада затвердила нове гасло й туристичний логотип із двома вітрилами. Євген Поляков згадує, що у 2018 році фахівцями міського департаменту містобудування й архітектури було замовлене внесення змін до чинного генплану Миколаєва 2009 року, київський проєктний інститут «Діпромісто» мав опрацювати ці зміни, проте робота не була завершена.
Зараз затвердження цього генплану ні на йоту не є актуальним, на додачу до накопичених місто отримало нові проблеми й виклики. Починаючи з очевидного: з 450 тисяч мешканців у місті перебуває 200, незрозуміло, скільки ще повернуться додому. Знову треба все переглядати. І Миколаїв такий шанс має.
Час безупинно несе зміни, війна ж змінює реальність у титанічній, безжальній прогресії
Навесні Мінрегіоном був розроблений план комплексної реабілітації українських міст. Україна звернулася до Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК, англ. — UNECE), щоб заручитися її підтримкою у фаховому аналізі та пропозиціях щодо цього плану, а також у розробленні механізмів фінансування для відновлення постраждалої інфраструктури.
Результатом цієї комунікації стала програма співпраці України, ЄЕК, італійської архітектурної компанії One Works та Фонду Нормана Фостера (Norman Foster Foundation) з допомоги українським містам. Для пілотного проєкту відновлення були обрані міста Харків і Миколаїв.
Відновлення індустріальної зони, пов’язаної з водним фронтом, — одне із завдань, яке має знайти вирішення в новому майстер-плані. Фото: Олександр Міняйло
One Works — архітектурна компанія з більш ніж десятирічним досвідом експертизи, відділеннями в Лондоні, Мілані, Римі, Дубаї, Бангкоку, Сінгапурі та великим портфелем проєктів: це, зокрема, створення функціональних майстер-планів, комплексна аналітика та проєктування для відбудови міст після стихійних лих, транспортні стратегії, ревіталізація міських геопросторів, проєктування об’єктів цивільної інфраструктури, відновлення архітектурної спадщини. One Works одними з перших підтримали декларацію «Принципів сталого та інклюзивного міського дизайну й архітектури» Нормана Фостера, проголошену на 83-й сесії Комітету ЄЕК ООН у Сан-Маріно 6-го листопада. В принципах, сформульованих сером Фостером, закріплені положення щодо проєктування міст, міської інфраструктури та будівель.
Рендер, створений у рамках комплексної роботи One Works над майстер-планом для реконструкції Порто-Медічео, найстарішої частини тосканського порту Ліворно. Проєкт отримав назву Porta a Mare. Джерело зображення: one-works.com
Результатом великої співпраці Миколаєва з ЄЕК ООН, One Works і Фондом Нормана Фостера має стати новий функціональний генплан міста та детальна розробка п’яти векторів його розбудови. Мають бути реалізовані зміни в місті за кількома напрямами: відновлення об’єкта культурної спадщини й об’єкта, який постраждав від обстрілів, ревіталізація зелених територій, відновлення індустріальної зони, пов’язаної з водним фронтом міста, створення інноваційного кварталу.
Євген Поляков: «Залучені фахівці мають зрозуміти Миколаїв і його потенціал, почути, що потрібно нашому місту, від самих містян, і врахувати це у своїх рішеннях»
Об’єкти в місті, для яких будуть розроблені концепти, іноземні експерти обиратимуть за своєю методологією, спираючись на вивчення містобудівної документації, статистику, результати анкетування миколаївців і систематизовані відомості після дискусій і громадських слухань. Євген Поляков зазначає, що ця взаємодія — не тільки менторська підтримка, і робота не завершиться на стадії концепту: «ЄЕК надає допомогу і майданчик для залучення інвестицій, ця робота — замкнутий цикл, від розроблення, проєктування і до пошуку інвесторів та реалізації. Ми бачимо це так».
Початковий етап — збір інформації — триває, він завершиться у грудні. Євген Поляков розповідає, що вкрай важливо запрошувати до процесу представників громадськості та зацікавлених осіб, містян, проводити дискусії та публічні слухання, що зараз і відбувається: «Залучені фахівці мають зрозуміти Миколаїв і його потенціал, вивчити основні і приховані проблеми. Почути, що потрібно нашому місту, і врахувати це у своїх рішеннях».
У рамках цієї роботи також розроблений опитувальник для миколаївців, які залишаються в місті або тимчасово покинули дім. Він містить запитання про те, які ініціативи вони вважають нагальними та яким би хотіли бачити рідне місто. Таке саме анкетування розроблене і для Харкова. З урахуванням відтоку населення, для Миколаєва репрезентативною є відповідь від 10 тис. респондентів, для Харкова ця цифра становить 20 тис. відповідей. Результати анкетування будуть передані на опрацювання команді One Works.
Якщо ви маєте стосунок до міста, пропонуємо вам переглянути питання анкети за посиланням.
One Works не володіє монополією на Миколаїв, до співпраці також залучатимуться інші спеціалісти з європейських країн та України. Подальша аналітична і проєктна робота й обговорення займуть більше часу, але її результати також служитимуть миколаївцям багато років. Разом із тим місто потребуватиме генплан не через три роки, а набагато раніше.
Верхівки плавучих і мостових кранів — звичний атрибут миколаївського пейзажу. Місто чекає на розкриття свого потенціалу. Фото: Віктор Аджамський
Що ж до фізичного втілення концептів і відбудови, за словами представника ЄЕК ООН Олега Дзюбинського під час виступу на громадських слуханнях, воно стане можливим, коли в місті буде тихіше, ніж є зараз, і можна буде перейти до реалізації проєктів, не побоюючись, що наступного дня вони будуть розбомблені. Це залежить від обставин, які швидко змінюються.
«Повернути місто обличчям до річки», «прибрати заводи та житлкоопи із центру», «оновити портову інфраструктуру», «”стиснути” місто, бо в ньому житиме менше людей», «вивести вантажний транспорт», «зробити місто енергоефективним», «створити більше громадських просторів і пішохідних зон» — приклади пропозицій, які висловлюють люди на public talk. «Хмара» думок-тегів, із якої кристалізується, збирається по фрагментах мапа майбутнього міста.
Під час виступів, дискусій про генплан і відбудову Євген Поляков часто вживає тези «зрозуміти Миколаїв», «зробити місто живим», «відбудувати місто таким, щоб його можна було залишити в спадок дітям». Саме ці сценарії важливі. Місто Миколаїв — важливе. Важливі ми всі.
Цю публікацію створено за фінансової підтримки Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut
