Хто ініціював ідею та як організували роботу
Роль музею в часи війни кардинально змінилася: з утилітарного сховища мистецьких експонатів музей перетворився на динамічний простір, який одночасно виконує функцію галереї, освітнього та перформативного простору. Таку активну роль на себе взяв, зокрема, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, який хоч офіційно й евакуйований, та все одно влаштовує виставки, камерні концерти та різні мистецькі події — навіть після пошкоджень внаслідок ракетного обстрілу. Нещодавно музей здобув престижну премію Outstanding Museum Practice Award «за переосмислення своєї ролі в часи війни, перетворення свого простору на осередок громадської солідарності, безпеки та стійкості».
Співачка Джамала дає камерний концерт у Музеї Ханенків у листопаді 2022 року, за місяць після того, як приміщення постраждало від російської ракети. Фото: Ілля Колотій для The Village Україна
Музей Ханенків до того ж є одним із небагатьох київських музеїв, які мають інклюзивну програму. Для її повноцінного втілення музеєві бракувало фахового підходу та порад архітекторів. Власне, фундація імені Богдана та Варвари Ханенків і стала головним ініціатором розроблення посібника з доступності музейних просторів, залучивши до проєкту Надзвичайний фонд спадщини ЮНЕСКО (HEF) та команду Національної спілки архітекторів України.
Вміст посібника розробляли під час низки семінарів та онлайн-зустрічей, де в процесі обговорень шукали оптимальні рішення для переформатування українських музейних просторів
«Ми не чекаємо, що хтось за нас придумає якісь нові правила, нові регуляції, а завжди намагаємось бути проактивними. Я гадаю, що це дуже хороший показник, коли музей самостійно підіймає якусь проблему знизу та ініціює її обговорення на вищому рівні. Але ми прекрасно розуміли, що без архітекторів не впораємось. Особливо якщо взяти до уваги сьогоднішні виклики, які з’являються під час повномасштабного вторгнення, зокрема відновлення та реновацію просторів, які були зруйновані росією», — сказала під час презентації посібника Юлія Ваганова, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.
Юлія Ваганова, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у травні 2024 року під час презентації виставки «Гаага — Київ». Фото: Герман Крігер
Як відомо, на початку повномасштабного вторгнення музей евакуював усі свої цінні колекції та з перших днів війни практично порожній. Це зробили заради безпеки мистецького фонду — у 2023 році за 50 метрів від будівлі музею влучила російська ракета. Тож, окрім порад із доступності та безбар’єрності, посібник передбачає рекомендації для безпеки персоналу і зберігання художніх творів та колекцій (вони повинні перебувати у спеціально обладнаних приміщеннях, де підтримується відповідна вологість і температура).
«Для нас цей проєкт став дивовижною лабораторією, наша мета полягала в тому, щоб об’єднати різних фахівців у цій справі та налагодити діалог між ними», — К’яра Децці Бардескі
«Повага до людини починається з поваги до всіх, хто заходить у будівлю музею. Питання безпеки фондів також дуже вагоме, адже це доступ до історії, до нашої спадщини. Тому ми обрали два вектори руху: інклюзивність і безпека фондів, і намагалися їх поєднати в практичному посібнику. Мені здається, нам це вдалося зробити дуже цікаво. Звісно, ці рекомендації неможливо застосувати до всіх музеїв країни, це не універсальна інструкція. Це лише основні принципи, які нам дозволяють рухатися вперед. Але треба розуміти, що кожну будівлю, кожну ситуацію нам доведеться розглядати індивідуально, нам доведеться бути гнучкими й готовими до цієї гнучкості», — додала Юлія Ваганова.
Посібник у Будинку архітектора представили: голова Бюро ЮНЕСКО в Україні К’яра Децці Бардескі, генеральна директорка Музею Ханенків Юлія Ваганова та президент Національної спілки архітекторів України Олександр Чижевський
Робота над проєктом тривала з 2023 року: вміст посібника розробляли під час низки семінарів та онлайн-зустрічей, де в процесі обговорень шукали оптимальні рішення для переформатування українських музейних просторів. Проєкт об’єднав глобальний колектив фахівців: окрім музейних працівників та архітекторів, долучались також історики, соціологи, філософи й іноземні спеціалісти. Зокрема, серед тьюторів були голова Фонду порятунку єгипетської спадщини Абдельхамід Салах та директорка програм цього ж єгипетського фонду Хебаталла Абдельхамід, а також радник Генерального секретаря Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей (ICCROM) Гаель де Гішен (Франція).
Проджект-менеджером проєкту виступила архітекторка, PHD Ольга Нешта, яка ініціювала та координувала роботу над посібником з боку Національної спілки архітекторів України (НСАУ). Фінансову та консультаційну підтримку всього проєкту забезпечив Надзвичайний фонд спадщини ЮНЕСКО (HEF) й зокрема К’яра Децці Бардескі, яка очолює Бюро ЮНЕСКО в Україні з жовтня 2022 року.
К’яра Децці Бардескі, яка очолює Бюро ЮНЕСКО в Україні з жовтня 2022 року. ЮНЕСКО надала проєктові основну фінансову підтримку
«У рекомендаціях ЮНЕСКО від 2015 року йдеться про те, що музеї мають стати важливими соціокультурними просторами. Україна в цьому контексті — яскравий приклад утілення наших рекомендацій. Я була дуже вражена, коли на початку війни побачила, як фактично порожні музеї стають активним місцем обміну ідеями, творчістю, як вони мотивують людей створювати щось. Однак війна ставить перед музеями виклики щодо безпеки колекцій та щодо доступності й інклюзивності просторів. Саме тому ми об’єднали в посібнику ці два напрями, які насправді дуже тісно пов’язані між собою. Для нас цей проєкт став дивовижною лабораторією, наша мета полягала в тому, щоб об’єднати різних фахівців у цій справі та налагодити діалог між ними. Адже ми знаємо, як інколи різним спеціалістам складно знайти спільну мову, як складно змусити говорити архітектора з музейними фахівцями чи соціологами. Тож це й стало ключем до успіху, як на мене», — сказала під час презентації К’яра Децці Бардескі.
Президент Національної спілки архітекторів України Олександр Чижевський
До вступного слова також доєднався Олександр Чижевський, президент Національної спілки архітекторів України, фахівці якої допомагали в розробленні архітектурних та будівельних інклюзивних рішень: «Для нас, архітекторів, питання інклюзивності історичного фонду — це ніби конфлікт інтересів. З одного боку, ми маємо будівлі музеїв, які є пам’ятками архітектури, пам’ятками історії. І чим старішими ці будівлі є, тим більш цінні для нас, для нашої національної ідентичності. Однозначно їх треба зберігати. З іншого боку, ми повинні забезпечити інклюзію в цих просторах, адже, коли вони проєктувались, інклюзії не було зовсім. Під час роботи над посібником ми намагалися давати прості рекомендації, але вони все одно передбачають втручання в історичну будівлю, у її конструкцію. Тобто це дуже непроста дискусія. Я певен, що це не останній такий посібник, але він дуже важливий у тому сенсі, що стане інструментом для наступних, молодших поколінь, які будуть працювати з інклюзивністю».
Інклюзивність — крок № 1 до трансформації галузі культури
Щоб глибше обговорити проблематику інклюзивності та безпеки музеїв, а також суперечливе питання реновації архітектурної спадщини, у межах презентації посібника відбулось дві панельні дискусії, участь у яких, зокрема, взяли представники державної та київської влади.
До першої дискусійної панелі «Поточні виклики й нові можливості в часи змін. Переваги міжінституційної співпраці» доєднались радниця-уповноважена президента України з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна, заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій Анастасія Бондар, заступниця міністра соціальної політики України з питань євроінтеграції Ірина Постоловська та заступниця голови Київської міської державної адміністрації Ганна Старостенко. Всі ці інституції, представники яких були присутні на дискусії, так чи інакше брали участь у розробленні посібника для музеїв. Модерувала розмову К’яра Децці Бардескі, очільниця українського Бюро ЮНЕСКО. Вона попросила учасників розповісти, якою була участь кожної з установ та які перешкоди виникають на шляху безбар’єрної стратегії.
Зліва направо: очільниця українського Бюро ЮНЕСКО К’яра Децці Бардескі, уповноважена президента України з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна, заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій Анастасія Бондар, заступниця міністра соціальної політики України Ірина Постоловська та заступниця голови КМДА Ганна Старостенко
Тетяна Ломакіна відзначила важливу роль західного досвіду для розуміння інклюзивності взагалі. Вона пригадала цьогорічний візит мерів 10 українських міст до Парижа, щоб ознайомитись, як місто готується до Паралімпіади. «У Парижі українські мери побачили дуже-дуже старі пам’ятки архітектури, які в той самий час адаптовані для маломобільних, тому туди можуть потрапити будь-які люди з будь-якими порушеннями. Це було своєрідне руйнування міфу про те, що культурна спадщина не може бути доступною для маломобільних, і поставило перед нами важливе питання: а що ми взагалі оберігаємо — мозаїки, красиві вітражі чи сходи? Тобто сьогодні нам треба зрозуміти, що пам’ятка архітектури має багато компонентів, які визначають її культурну цінність. І методики та підходи до роботи із цими компонентами треба шукати в межах національного діалогу», — розповіла Ломакіна й додала, що такий діалог, зокрема, має вже сьогодні початись між Міністерством культури та Міністерством відновлення.
Зліва направо: Тетяна Ломакіна, Анастасія Бондар та Ірина Постоловська
Анастасія Бондар, заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій, і собі відзначила роль таких точкових проєктів, як посібник із безбар’єрності музеїв, адже вони насправді розкривають велику кількість нішевих проблем, а це дає можливість переосмислювати застарілі практики та підходи, які нам дістались у спадок від «совка». Бондар провела аналогію між посібником «Реновація музеїв» та Реєстром музейного фонду, який Мінкульт запустив 2024 року: «Багато музейників казали: “Ой, зараз цей реєстр підніме таку кількість проблем, почнеться переділ фондів, з’ясується велика кількість неточностей в обліку”. А я дивлюсь на це з великим позитивом. Нарешті це почнеться! Нарешті ми порушимо це питання настільки високо, що на це почнуть звертати увагу. Тому такі проєкти, як цей посібник, надзвичайно важливі. Уявіть: будівля Музею Ханенків — це надцінна пам’ятка в центрі столиці, здавалося б, інклюзивна адаптація просто неможлива. Але вона якимось чином бере й адаптується! І це дуже правильні кроки, які дають поштовх і для інших музеїв».
Одеський національний художній музей, який постраждав після ракетного удару росії в листопаді 2023 року. Фото: ONFAM / Одеський національний художній музей
Інклюзивність музейних просторів — це не тільки про фізичну доступність. Посібник також містить поради та методики організації роботи для людей із ментальними порушеннями, а також із вадами зору та слуху. Це відзначила Ірина Постоловська, заступниця міністра соціальної політики України з питань євроінтеграції: «Для нас важливо говорити не лише про фізичну доступність, але й про повну безбар’єрність культурної спадщини — музеїв, театрів та інших інститутів. Потрібно враховувати не лише фізичні аспекти, але й налагоджувати доступ для людей з інтелектуальними, психічними порушеннями, для незрячих, для нечуючих і, зокрема, для дітей з інвалідністю. Наше міністерство нещодавно також розробило посібник із безбар’єрного облаштування Центрів життєстійкості, і ми побачили, що насправді попит на безбар’єрність у громадах є, і він дуже великий».
Ганна Старостенко: «В усіх програмах міста прописано, що безбар’єрність і створення доступних можливостей інклюзивності є нашою першочерговою метою. Ми готові виділяти на це кошти»
Доступні музейні та культурні простори важливі ще й у контексті втілення програм реінтеграції ветеранів і людей із деокупованих територій. На цьому акцентувала заступниця голови КМДА Ганна Старостенко — вона також заявила, що питання безбар’єрності пріоритетне для Києва і «місто готове виділяти на це гроші».
Зліва направо: заступниця голови КМДА Ганна Старостенко, очільниця українського Бюро ЮНЕСКО К’яра Децці Бардескі, заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій Анастасія Бондар та генеральна директорка Музею Ханенків Юлія Ваганова
«Тут уже не вийде просто перебувати десь у квартирі й дивитися онлайн ту чи іншу експозицію або виставу. Дуже важливо, і це психологічний момент, щоб людина вийшла зі свого помешкання і прийшла до закладу культури. У низці прийнятих міських цільових програм ми сьогодні робимо акцент на тому, що наші заклади культури мають грати велику роль в інтеграції та реабілітації всіх, хто постраждав від війни. Я сподіваюся, що в нас зараз буде серйозний рух у цьому напрямку, тому що для Києва це пріоритет, ми готові виділяти на це кошти, в усіх програмах міста прописано, що безбар’єрність і створення доступних можливостей інклюзивності є нашою першочерговою метою».
Баланс практичності та естетики: як утілювати інклюзію
Як реалізувати всі поради з безбар’єрності в музеях так, щоб це було й естетично, і практично, як не звести ці методики до банальної формалізації — ці питання обговорювали під час другої дискусійної панелі, яку модерувала Мар’яна Варчук, заступниця директора із цифрової трансформації Музею Ханенків. До панелі долучились: експерт з архітектурної доступності та інклюзивних соціальних практик Володимир Висоцький, доцентка Національного авіаційного університету, кандидатка технічних наук Тетяна Жидкова, фахівчиня з інклюзії, співробітниця Музею Івана Гончара Юлія Патлань, а також архітектор, співзасновник експертного центру з універсального дизайну «Pro.UD» Євген Борисенко.
Зліва направо: заступниця директора із цифрової трансформації Музею Ханенків Мар’яна Варчук, експерт з архітектурної доступності та інклюзивних соціальних практик Володимир Висоцький, доцентка НАУ, кандидатка технічних наук Тетяна Жидкова, фахівчиня з інклюзії, співробітниця Музею Івана Гончара Юлія Патлань та співзасновник експертного центру з універсального дизайну «Pro.UD» Євген Борисенко
Із приводу балансу естетичності та практичності висловився Євген Борисенко, який вважає, що українським інституціям слід припинити впроваджувати інклюзію всіма доступними способами (жовтими наліпками, незручними пандусами тощо), аби тільки формально втілити її. Власне, саме це й стигматизує інклюзію та породжує її негативне сприйняття в соціумі.
На переконання Юлії Патлань, музей чи культурний простір можна назвати дійсно інклюзивним, якщо людина з інвалідністю може відвідати його в індивідуальному порядку. Адже сьогодні для людей з інвалідністю влаштовують планові екскурсії, збираючи в групи, готують до цього працівника й тільки тоді призначають візит. Через нестачу ресурсів у музеїв цим здебільшого займаються громадські організації:
Фахівчиня з інклюзії, співробітниця Музею Івана Гончара Юлія Патлань
«Але музей буде вважатися цілковито доступним лише тоді, коли до нього приходять дорослі люди з порушенням чи інвалідністю, і вони приходять до цього музею в індивідуальному порядку, не зі своїми родичами, не з друзями, а тоді, коли хочуть, — незаплановано й без попередження. Тобто це працює, коли така моя позиція: я хочу піти до цього музею, тому що мені це цікаво, мене ніхто туди не заганяє, я прийшов сам. Для музею це може бути стрес, може бути виклик, але це той ідеал, до якого ми маємо прагнути».
Зліва направо: Мар’яна Варчук, Тетяна Жидкова, Володимир Висоцький та Євген Борисенко
Тетяна Жидкова, доцентка НАУ, додає, що інклюзивними музеї повинні бути не лише для людей з інвалідністю та ментальними порушеннями, а й для всіх маломобільних. За статистикою, до маломобільних груп населення належить близько 60–70% людей у місті. «Це й люди похилого віку, і матусі з дітьми у візочках, веловласники та будь-хто, хто просто травмувався. І коли йдеться про історичні будівлі, з одного боку, й комфорт та доступність для людей — з іншого, то я вважаю, що пріоритетом має бути саме комфорт і доступність. Тому що споруда для людини, а не людина для споруди. Якщо ця споруда недоступна, то навіщо вона взагалі потрібна?» — підкреслює Жидкова, яка також є співрозробницею ДБН «Інклюзивність будівель».
«Люди хочуть бачити різноманіття. Важливо, щоб музеї це почули та намагались інтегрувати у свою експозицію митців з інвалідністю, твори, які зображують інвалідність або різноманіття в тих чи інших проявах», — Володимир Висоцький
Архітектор Євген Борисенко натомість закликає бути особливо обережним у пом’якшенні пам’яткоохоронного законодавства заради інклюзії, аби не допустити ще більше ризиків для архітектурної спадщини, яка й так сьогодні вразлива. «У нас і без того є прикра тенденція, коли пам’ятки просто знищуються, а на їхніх місцях з’являються житлові комплекси. Треба розуміти, що коли ми приберемо всі обмеження для історичних будівель задля інклюзії, то інші пам’ятки зникатимуть ще швидше. Але що ж робити в цій ситуації? Як на мене, потрібен глобальний дискурс саме в контексті зміни будівельних норм і зміни стандартів. А з іншого боку, в цей процес повинна включатись спільнота архітекторів і пам’яткоохоронців. Адже якщо подивитись — хто сьогодні найголосніше кричить про проблеми знищення історичної спадщини? Це лише декілька активістів і декілька депутаток. Архітектурна спільнота зникла із цього процесу».
Експерт з архітектурної доступності та інклюзивних соціальних практик Володимир Висоцький зі своїм улюбленцем
«Не треба собі малювати ілюзій, що десь існує країна безбар’єрних проспектів. Нема такої країни. Є конкретні лідери, конкретні менеджери, конкретні фахівці, які мають амбіції й реалізують свої ідеї чи задуми, так само, як це зробив Музей Ханенків. Тож я вважаю, що кожен музей самостійно має провести таку внутрішню роботу, з’ясувати, із чим вони можуть прийти до людей і чому люди можуть прийти до них», — ділиться своєю думкою Володимир Висоцький, експерт з архітектурної доступності, який розробляв безбар’єрний довідник для закладів Львова.
Центральний вхід до Музею Енді Воргола в американському Піттсбурзі. Фото: The Andy Warhol Museum
Одним зі взірців інклюзивності в сучасному світі Висоцький називає Музей Енді Воргола в американському Піттсбурзі — це один із небагатьох музеїв на планеті, де проводять заходи для молоді з аутизмом і паралельно із цим облаштували унікальну тактильну виставку робіт Воргола для незрячих. Щоб інклюзивність стала новою нормою в суспільстві, культурним і державним інституціям варто демонструвати цю норму в меседжах і контенті, наголошує Висоцький: «Відкрийте Netflix. Подивіться, там у кожному серіалі, в кожному фільмі ви побачите представників різних спільнот. Не будемо їх перераховувати, але це, зокрема, й люди з інвалідністю та різними порушеннями. Вони з’являються в масмедіа, в маскультурному продукті, який дивляться мільйони людей на всіх континентах. Навіщо Netflix це робить? Вони це роблять не з так званих благих намірів, як ми думаємо. Вони це роблять, тому що розуміють, що на це є запит. А цей запит дійсно є: люди хочуть бачити різноманіття. Важливо, щоб музеї це почули та намагались інтегрувати у свою експозицію митців з інвалідністю, твори, які зображують інвалідність або різноманіття в тих чи інших проявах. Так ми природним чином виховуємо суспільство в іншій парадигмі — парадигмі нормалізації різноманіття. Цього нам дуже бракує з різних поглядів, але це передумова, щоб інклюзія прийшла».
*Для обкладинки використано фото Юрія Стефаняка
