Міське село: найкраще з різних світів

Поговоримо про агроінтервенцію і феномен міського села: витоки ідеї, провайдерів концепції, реалізовані плани, амбіції Силіконової долини, а також тренд урбанфермерства, що набирає обертів, і городи на Манхеттені. І спробуємо прикинути, чи може міське село стати яскравим, значним включенням до нашої реальності.

 

Коли дауншифтинг не вихід

Узяти найкраще з обох світів: зберегти головну перевагу міста — енергетику та нетворкінг, але жити в гармонії з природою та знати сусідів в обличчя. Це, мабуть, один із найдраматичніших запитів сучасності. Найдраматичніших, тому що задовольнити його вдається небагатьом. Не всім до вподоби ідея переїзду в субурбію, а тим більше — за 50-кілометрову відмітку від міської межі, навіть якщо йдеться про сучасне поселення з інфраструктурою та широкосмуговим доступом до Мережі.

Із пошуком нових успішних планувальних рішень експериментують у всьому світі. У Нью-Йорку нанизують житлові, офісні та комерційні блоки на екологічні хребти, подібні до знаменитого Хай-Лайну; Барселону розбивають на суперблоки, де автодороги залишають лише периметром квадрата, віддаючи внутрішні проїзди пішоходам; у Парижі просувають програму «15-хвилинне місто». А у Великій Британії та на Каліфорнійському узбережжі США будують міські села.

Якщо Місто — втілення культурної інтеграції поряд із глобалізацією, то Село — це місце, де ми знаходимо душевний спокій. Що таке «міське село» в сучасному розумінні? В ідеалі це переважно пішохідна, озеленена, жвава територія, населена здоровими та щасливими людьми. Трохи схожа на квартали, за якими ностальгувала Джейн Джекобс, але набагато комфортніша, екологічніша, технологічніша. З підключеними до IoT садами та урбанфермами на дахах.

Пам’ятаєте вираз «змичка міста із селом»? Цей громадський рух, інспірований більшовиками, передбачав обмін ресурсів на культурні цінності, обмін хліба на видовища. Після завершення нової економічної політики змичка обернулася примусовою продрозверсткою — пограбуванням селянства, голодомором, що перетворило кордон між селом і урбанізованими територіями на глибоку соціокультурну прірву. Загалом у Східній Європі вже із середньовіччя поняття «село» набуло швидше негативних конотацій. Це посилання на невігластво, відставання, ригідність і бідність. Це бездоріжжя, низькооплачувана праця та відсутність сфер послуг і розваг.

А ось у Британії село століттями ідеалізували як втрачений городянами рай. Буколічна Англія завжди перебувала у фокусі мистецтва та літератури — її вихваляли поети, письменники та політики. Для британців село із його квітучими садами та доброзичливими сусідами й сьогодні є найкращою можливою формою просторової та соціальної організації — навіть у рішуче урбаністичному суспільстві ХХІ ст. Тому не дивно, що концепція urban villages з’явилася саме в Лондоні. А якщо точніше — у Букінгемському палаці. Сталося це у 80-х роках XX ст.

 

Проєкт принца Уельського

Усі знають про ретрофільні архітектурні вподобання принца Уельського, який не приховує своєї неприязні до модернізму, а тим більше деконструктивізму та футуризму. «Жахливий фурункул на обличчі улюбленого та елегантного друга», — цю фразу, яку виголосив принц Чарльз ще в 1984 р. під час виступу перед членами RIBA, де обговорювався проєкт прибудови до Національної галереї в Лондоні, пам’ятають і досі.

Але якщо вивчити позицію спадкоємця престолу детальніше, то виявляється, що він загалом закликав до того, до чого зараз закликає кожен, хто називає себе урбаністом, — віддати перевагу не сліпучому абстрактному дизайну заради короткострокових фінансових вигод, а пошуку краси, гармонії, зв’язків із природою. Якщо ж судити за ділами, а не за словами, то проєкт Паундбері став демонстрацією того, як саме принц Уельський уявляє міське село.

Паундбері — це розширення міста Дорчестер. Як найбільший лендлорд герцогства Корнуолл, принц виділив 190 га землі під забудову й оголосив, що бере під свою відповідальність створення привабливого мультифункціонального та соціально змішаного поселення. Ось чотири принципи, які, на думку принца, відображають філософію експериментального села:

1) архітектура: красива та відображає місцевий характер і самобутність;

2) житло: доступне соціальне житло інтегроване з приватним, не відрізняється від нього й так само різноманітне;

3) простір: призначений для пішоходів, а не тільки для автомобілів;

4) використання: об’єднання житла та офісів із роздрібною торгівлею, а також просторами загального користування.

Звістка про те, що принц Чарльз вирішив пограти в барона Османа, викликала грандіозний скандал. Газети змагалися в епітетах, говорячи про експансію неолуддизму та вправляння в ретрофілії. Критики були впевнені, що представники середнього класу не захочуть купувати житло в будинках із соціальними квартирами, що щільне міське середовище не відповідає смакам британців, які вбачають ідеал у приватному маєтку, а промислові й торгові компанії відмовляться від ідеї розміщення в такому прогнозовано нежиттєздатному середовищі — підробці традиційного органічно розвиненого села.

Якщо місто — втілення культурної інтеграції поряд із глобалізацією, то село — це місце, де ми знаходимо душевний спокій

Будівництво Паундбері почалося в 1993 р. і, як планується, буде завершене у 2025 р. Нині в першому британському міському селі проживає близько 4 500 осіб. І, на подив (у редакції PRAGMATIKA.MEDIA теж вражені), більшість песимістичних прогнозів поки що не справдилися!

Ціни на нерухомість у Паундбері стартують від цілком демократичного (за мірками Великої Британії) чека в 120 тис. і досягають планки 1,7 млн фунтів стерлінгів. При цьому, поглянувши на вулиці, неможливо відрізнити на око, де соціальна квартира, а де розкішний пентхаус: усі будинки збудовані максимально добротно та якісно. Вулиці спроєктовані з урахуванням пріоритету пішоходів і велосипедистів, але це не означає, що автомобілі вигнали з Паундбері — просто вони паркуються на підземних стоянках.

Особлива увага приділяється чистоті візуального середовища. На фасадах ви не побачите кондиціонерних блоків, а на дахах — антен: усі інженерні комунікації приховані. Жодних білбордів і мінімум дорожніх знаків: передбачається, що водії шанують правила, спроможні оцінити ситуацію й завжди пропустять пішохода. Натомість у всі будівлі вбудовані хатинки для птахів — серпокрильців і ластівок. Ну і, звичайно ж, у Паундбері є елементи натурального господарства: громадський фруктовий сад, овочева ферма і навіть ставок для розведення риби, гусей і качок.

Будівництво Паундбері почалося в 1993 р. і завершиться у 2025 р. Нині в першому британському міському селі проживає близько 4 500 осіб

А що ж із архітектурою? Вся вона, згідно з уподобаннями принца Уельського, витримана в георгіанському та неокласичному стилях, із колонами та портиками. Для когось цієї обставини достатньо, щоб затаврувати Паундбері «ретрофільним», але дослідження Oxford Brookes University виявило, що 86% британців хотіли б жити в подібному місці.

Хтось вважає, що причина успіху — в тому, що планування першого міського села було доручене Леонові Крієру — знаменитому провайдеру нової урбаністики. Хтось упевнений, що вирішальний чинник і запорука гарної реалізації проєкту — заступництво з боку члена королівської родини, свого роду адмінресурс. А хтось помітить, що історично Дорчестер — сільська глибинка, тож нові жителі Паундбері — вихідці з патріархального суспільства, які готові покірно прийняти всі рішення згори.

Сам Леон Крієр, автор майстер-плану, каже, що дав Паундбері «здорові кістки», але вже другий десяток років його дітище розвивається еволюційно: «Сучасне Паундбері не схоже на план, складений 20 років тому. Воно формується самостійно, щодня адаптуючись до змін».

 

Тираж і експорт шаблону

Успіх першого британського міського села дав старт розробленню безлічі подібних проєктів у Великій Британії: наприклад, Bordesley Urban Village у Бірмінгемі, Garston Urban Village у Ліверпулі, West Silvertown Urban Village у королівських доках у Лондоні тощо. Але в кожному окремому випадку концепція адаптувалася до місцевої специфіки.

Співзасновник британського товариства Urban Villages Group Тоні Олдос, автор маніфесту «Міські села, концепція створення стійких мультифункціональних міських поселень», сформулював такі критерії.

1. Населення: 3 000–5 000 осіб різного віку та соціальних груп.
2. Територія: досить велика для розміщення необхідної інфраструктури та максимальної самодостатності поселення.
3. Усі важливі об’єкти перебувають у пішій досяжності.
4. Є центральна площа.
5. Є початкова школа.
6. Об’єкти роздрібної торгівлі розподілені на всій території.
7. Різноманітні форми володіння нерухомістю: приватна, комунальна, муніципальна.
8. Добре розвинений громадський транспорт, об’єднаний із загальноміським.
9. Повільний дорожній трафік.
10. Архітектура перебуває в гармонії з особливостями місцевості й топографією.
11. Є свої архітектурні орієнтири, візуальні акценти.
12. Квартали, вулиці та будівлі відповідають концепції змішаного використання (mixed-use).
13. Прохідні, зручні для пішоходів вулиці, відсутність глухих кутів і бар’єрів.
14. Чітка та логічна навігація.
15. Архітектурне, візуальне розмаїття будівель і просторів, що змінюються й адаптуються з часом.
16. Жваві простори перед будинками.

Паралельно з британцями формат «міського села» досліджували в усьому світі, що зрештою призвело до модифікацій і переосмислень. Міське село може бути кварталом або групою кварталів, що мають спільну ідентичність або з’явилися в межах одного плану. Розташовуватися в центрі міста, на околиці чи взагалі бути поселенням «із нуля» з населенням від 150 осіб до 5 тис. і площею від 1 до 300 га. Розкид досить великий, але однією з визначальних характеристик міських сіл є змішане використання, соціальне й архітектурне розмаїття, екологічні переваги та роль каталізатора загальноміського розвитку.

Якщо модерністи надавали перевагу скоріше просторовим формам, ніж соціальним процесам, то нові урбаністи будують свої нові міські села, спираючись на таких китів, як спільнота, добросусідство та формування нової ідентичності. Століття тому Ле Корбюзьє пояснював міські хвороби так: «Місто помирає, тому що його планування не пропорційне геометричній чверті. Результатом істинного геометричного планування є повторення. Результатом повторення є стандарт. Ідеальна форма».

У сучасній уяві urban village — це повний антипод Ville Radieuse Ле Корбюзьє. Його формотворчим принципом є не симетрична геометрія, а соціологія: пропозиція нового стилю життя, що поєднує переваги життя в місті та сільській місцевості.

 

Сан-Хосе — золота миля Силіконової долини

Розвиток міських сіл входить у топ основних стратегій, позначених у Генеральному плані Envision San Jose 2040. Усього за півстоліття Сан-Хосе із садового товариства перетворився на столицю Силіконової долини і увійшов до списку 10 найбільших міст США з населенням понад мільйон людей. Це центр тяжіння для сотень тисяч стартаперів і неофітів, які мріють про стрімку кар’єру у великих IT-корпораціях. Кілька років тому влада Сан-Хосе була змушена визнати, що місто переживає найжорстокішу кризу у сфері житлової нерухомості — її гостро не вистачає.

У процесі пошуку оптимальних рішень Сан-Хосе став лабораторією, в якій народжуються й обкатуються новаторські планувальні та проєктувальні рішення. Наприклад, хакерхауси Силіконової долини стали протоколівінгами, що поєднали можливість проживання, роботи та дозвілля під одним дахом і започаткували концепцію shared living, яку взяли на озброєння забудовники в різних країнах світу (докладно про цей формат читайте у статті «Спільне проживання — жити чи виживати? Колівінги, кохаусинги й орендні будинки в XXI столітті» в 13-му томі PRAGMATIKA.MEDIA). Зараз девелоперська компанія StarCity будує в Сан-Хосе дві вежі з колівінгами. Але в ієрархії пріоритетів влади Сан-Хосе міські села на першому місці.

Нові урбаністи будують свої нові міські села, спираючись на таких китів, як спільнота, добросусідство та формування нової ідентичності

В уявленні планувальників Сан-Хосе міське село — це щільний мультифункціональний квартал із різноманітною архітектурою, зручною для пішоходів і велосипедистів інфраструктурою, що має все необхідне для повноцінного життя та відпочинку, враховує потреби людей із різних соціально-економічних верств.

На плані розвитку Сан-Хосе до 2040 р. позначене розташування понад 70 майбутніх міських сіл. Особлива увага приділяється так званим фірмовим проєктам, які мають служити каталізатором, що сприяє розвитку всієї території району та міста загалом. Наприклад, AvalonBay передбачає створення чотирьох публічних площ; Orchard Signature — громадський парк «під ключ»; Bascom Gateway Station Signature — громадський простір навколо станції швидкісного трамваю; Sparta Signature — площу на перетині двох жвавих вулиць.

Також, щоб потрапити до списку фірмових проєктів, тобто таких, у реалізації яких мерія сприятиме, треба відповідати таким критеріям: щільність забудови не менше 55 квартир (одиниць житла) на 4 тис. кв. м; фокусна ділянка; загальнодоступний відкритий простір; привабливий для пішоходів дизайн; участь спільноти у проєкті. І звісно — якісна архітектура, ландшафтний дизайн і благоустрій території.

 

Мікроформат для Беверлі-Хіллз

Улітку 2020 р. в Беверлі-Хіллз відкрився житловий комплекс Gardenhouse — серія з 18 білих гостроверхих, затоплених зеленню вілл, об’єднаних навколо внутрішнього саду. Фасади з боку вулиці вкриті сукулентами та квітучими ліанами — найбільша в США зелена стіна є візитною карткою Gardenhouse.

Це перший проєкт великої китайської архітектурної компанії MAD Architects у США, навіяний видами мальовничих сіл у горах Хуаншань у Східному Китаї. Сама конфігурація комплексу та загальна територія, яка перебуває у спільному володінні, покликані заохочувати «високе почуття спільності, почуття індивідуальності та винятковості» в мешканцях. Чому китайські архітектори вирішили зайти із цієї зеленої карти, обравши для прем’єрного проєкту на каліфорнійському узбережжі імідж і типологію міського села?

«Gardenhouse є унікальною нагодою вплинути не тільки на архітектуру Лос-Анджелеса, а й уявити нову парадигму життя на Західному узбережжі — коли люди емоційно тісно пов’язані з природою. Це особливо важливо для таких густонаселених міст, як Лос-Анджелес», — вважає Ма Янсонг, засновник і головний партнер MAD Architects.

Де жити представникам каліфорнійського середнього класу? Gardenhouse — напівмісто, напівсело — має стати відповіддю на це питання

Забудова Лос-Анджелеса базується на двох планувальних типологіях: ізольовані від міста резиденції для мультимільйонерів і багатоквартирні будинки для обслуговуючого персоналу. Але ж де жити представникам каліфорнійського середнього класу? Gardenhouse — напівмісто, напівсело — має стати відповіддю на це питання. Вартість кондомініумів стартує від 3,7 млн доларів — це чимало навіть для Каліфорнії, але якщо врахувати архітектуру від знакової студії, ландшафти від Seasons Landscaping та інтер’єри від Rottet Studio, то для дизайнерської нерухомості ціна цілком адекватна. Але, безперечно, не «соціальна».

 

Urban Village в упаковці від IKEA

Улітку 2019 р. на «Днях демократичного дизайну», щорічної конференції, яку проводить IKEA у своїй штаб-квартирі у шведському Ельмхульті, презентували модель стійкого поселення, де приватні житлові простори комбінуються з приміщеннями, що перебувають у спільній власності, а всі питання життєдіяльності вирішуються комуною. Комфорт для життя, стійкість і доступність — ось три кити, на яких базується проєкт. При цьому «стійкий спосіб життя не повинен відчуватися як тягар, а має стати природною частиною життя».

«Проєкт Urban Village дозволить поєднувати приватність із публічністю. Це дає можливість стати частиною динамічної спільноти та відчути всі позитивні сторони СОЦІАЛІЗАЦІЇ», — так презентують свій проєкт у SPACE10 — дослідницькій і дизайнерській лабораторії, яка зосереджена на розробленні нових форматів міського житла. Функціонує вона як підрозділ IKEA, а проєкт Urban Village розроблявся нею разом із бюро EFFEKT Architects.

SPACE10 пропонує майбутнім мешканцям Urban Village ділитися квадратними метрами із сусідами, знижуючи таким чином витрати на проживання. Наприклад, мешканці не тільки є співвласниками коворкінгу та приміщень для заходів, зон для фітнесу, ігрових майданчиків, сенсорних садів, а й можуть ділитися із сусідами кухнею чи вітальнею.

Але не тільки шерінг робить нерухомість доступною. Самі будівлі Urban Village модульні, їх можна трансформувати й адаптувати до актуальних потреб спільноти. Модулі з дерев’яних CLT-панелей будуть вироблятися серійно в заводських умовах і поставлятися в пласкій упаковці, подібно до того, як виготовляються та поставляються меблі IKEA. Проєкт Urban Village за задумом розробників є найбільш перспективною моделлю житла майбутнього і своєрідним викликом для тих, хто роздмухує бульбашку цін на нерухомість: для інвесторів, орієнтованих на короткострокову окупність об’єктів.

Це коробкове рішення, звичайно, не блищить якоюсь самобутністю, але передбачається, що його можна інтегрувати як ущільнювач у міське середовище, що склалося, а індивідуальності фанерній Urban Village додадуть люди.

 

Прямо з грядки

Але яке ж село без натурального господарства? Урбанфермерство — це високотехнологічна відповідь на потребу городянина «заземлитися». Про те, наскільки така потреба сильна та які вигоди для здоров’я й благополуччя приносить «зелений» процес, ми писали у статті «100 причин забруднити руки. Громадянський активізм і садові волонтери» у 25-му томі PRAGMATIKA.MEDIA. А коли ми обирали ілюстратив для статті «Індекс щастя. Як зрозуміти, виміряти та збільшити щастя в містах» (читайте в 10-му томі PRAGMATIKA.MEDIA), то найкращою візуалізацією цієї складної теми став портрет усміхненого Андреаса Капйона — жителя Осло з урожаєм овочів і зелені, зібраним на урбанфермі Losæter.

Незважаючи на архітектурну та культурну конкуренцію, ферма Losæter приваблює безліч туристів, а для городян стала улюбленим місцем дозвілля

Losæter — це унікальний приклад агроінтервенції у штучне міське середовище. Цей абсолютно пасторальний шматочок сільського життя розташований у центрі наймоднішого району Осло Бйорвіка, знайомого всім за характерною архітектурою змішаного комплексу Штрих-код, сучасною набережною та такими знаковими об’єктами, як Національний оперний театр від Snøhetta, Центральна бібліотека Deichman Bjørvika від Atelier Oslo і Lundhagem, а також музей Мунка від Estudio Herreros. Незважаючи на таку архітектурну та культурну конкуренцію, ферма Losæter приваблює безліч туристів, а для городян стала улюбленим місцем для дозвілля.

Проєкт, який фінансується забудовниками Бйорвіки згідно із законом «1% на мистецтво», розпочинався як спільна ініціатива норвезьких художників, дизайнерів і активістів, захоплених ідеєю міського органічного землеробства. У 2015 р. колона з кількох сотень людей із тачками та візками, навантаженими родючою землею із сільських ферм, маршем пройшла набережною Бьорвіки до Losæter.

На території у 2,5 га, виділеній містом і девелоперами, знайшлося місце й для сотні маленьких відокремлених городиків, і для кількох спільних полів, де добровольці вирощують екологічно чисті овочі, трави та екзотичні рослини, які потім надходять на спільний стіл під час проведення різноманітних культурних заходів і фестивалів. А також тут вирощують зернові — щоб потім спекти хліб у пекарні місцевого Товариства коржів. У Losæter багата не лише культурна, а й освітня програма: тут дітей і дорослих навчають навичкам міського фермерства.

Площа міського села також може бути фермою. Як, наприклад, ферма Prinzessinnengärten на площі Моріцплац у Берліні. У 2009 р. місцеві жителі звернулися до муніципального земельного фонду та попросили передати їм у користування занедбану частину площі, яка в далекому майбутньому мала відійти під забудову. За кілька років активісти перетворили пустир розміром із футбольне поле на зелений живий простір, дослідницьку лабораторію та школу просто неба.

Визначною пам’яткою кампуса Олександрійського центру природничих наук, розташованого на Манхеттені, також є урбанферма, «найбільша модульна ферма в Нью-Йорку», як позиціонують її розробники, архітектурна компанія ORE Design + Technology. У 2011 р. вони створили ферму на місці замороженого будівництва, щоб трохи пожвавити ситуацію в районі та створити джерело свіжих продуктів для модного ресторану Riverpark, керівниками якого є популярні в Нью-Йорку шефи Том Коліччіо та Сіши Ортузар.

Як модулі для вирощування овочів ORE використовували пластикові ящики, доповнивши загальний дизайн ферми стильною огорожею, навісами й освітленням. Результатом цих елементарних прийомів став лаконічний і привабливий простір, який настільки сподобався всім, що коли будівництво відновилося, ферму просто перемістили на інший бік площі.

Сьогодні в Нью-Йорку є кілька десятків міських ферм, створених як доповнення до житла чи об’єктів громадського харчування

Наразі манхеттенську урбанферму фінансово підтримують фармацевтичні компанії, які утворюють ядро Олександрійського центру, але вона відкрита для місцевих жителів, які бажають долучитися до вивчення азів міського землеробства. А ресторан Riverpark, як і раніше, популярний, і чималою мірою завдяки тому, що заслужив репутацію місця, де готують із продуктів «щойно з грядки». Приклад виявився заразливим, і сьогодні у Нью-Йорку є кілька десятків міських ферм, створених як доповнення до житла чи об’єктів громадського харчування.

Українські девелопери також не залишилися байдужими до тренду. Наприклад, у житловому комплексі O2 Residence, що будується, екофермі відведена важлива роль — забезпечувати жителів екологічно чистими овочами, зеленню, фруктами і ягодами. Це буде ціла система теплиць, оснащених передовим обладнанням, що функціонують протягом цілого року. Мешканці зможуть обрати для себе ділянку в найближчій до будинку теплиці і або доглядати її самостійно, або доручити цей клопіт штатному агрономові. До речі, клопіт буде абсолютно символічним, оскільки технології зводять ручну працю до мінімуму.

«О2, на мою думку, не класичний urban village: тут від «урбан» лише сама забудова, а все оточення природне — ліс і озеро. Це життя на природі без жодних компромісів, — говорить Антон Фрідлянд, креативний директор SAGA Development. — Тому такі опції, як теплиці та невеликі городи, там дуже доречні. Навіть ті, хто не планує займатися городництвом самостійно, хотіли б знати походження продуктів, які потрапляють до них на стіл. Я вегетаріанець і намагаюся купувати собі фермерські продукти. Не можу сказати, що сильно сфокусований на цій темі, але якби така можливість була, то охоче використовував би теплиці».

Урбанфермерство в концепції O2 Residence розглядається також як інструмент консолідації місцевого ком’юніті

Городництво в концепції O2 Residence розглядається ще як інструмент консолідації місцевого ком’юніті. Можна об’єднуватися із сусідами, вирощуючи різні культури, а потім обмінюватися врожаєм. Утім, можна нічого й не вирощувати, а просто купувати місцеві овочі в локальному магазині. O2 Residence стане першим в Україні житловим комплексом із урбанфермою, але явно не останнім.

 

Краще за село може бути тільки місто

Звучить парадоксально, але, виявляється, місто чудово підходить для фермерства. Зовсім не обов’язково мати в розпорядженні велику земельну ділянку. Звичайний пластиковий ящик з-під молока або овочів, як це довів приклад Riverpark, легко перетворюється на невелику грядку.

Вона забезпечить сім’ю свіжим салатом на тиждень, після чого можна посіяти нову порцію зелені. Якщо встановити хоча б чотири ящики на стелаж, то врожай можна збирати практично безперебійно. В ідеалі грядка має бути під сонцем на свіжому повітрі — на балконі, терасі, можливо, бути частиною загального двору чи розташуватися на даху будівлі. Але сучасні технології дозволяють вирощувати продукти навіть у глухому підвалі під штучним освітленням, використовуючи як живильний субстрат не ґрунт, а насичені поживними речовинами розчини.

Дуже економними є вертикальні інкубатори чи модульні ферми Square Roots, розроблені в США. Переобладнані під вирощування зелені транспортні контейнери можна встановлювати один на одного на міських ділянках, що не використовуються (наприклад, на місці старих гаражів). Оскільки така технологія дозволяє отримати 8–13 урожаїв залежно від культури, Square Roots може використовуватися спільнотами чи підприємцями для вирощування овочів у промислових масштабах.

Велике й галасливе місто стало цілком підхожим місцем і для фермерства, а міський ландшафт виявився ресурсним для бджіл

Дивно, але велике й галасливе місто виявилося цілком підхожим місцем і для бджільництва! Сьогодні навіть більш сприятливим, ніж сільська місцевість. Інтенсивне сільське господарство, коли сотні гектарів засіваються монокультурами, підриває біорізноманіття. Комахам-запилювачам, зокрема бджолам, необхідні квітучі рослини протягом усього теплого сезону.

Група дослідників із Бристольського, Кардіффського, Единбурзького університетів у 2020 р. з’ясувала, наскільки ресурсним є міський ландшафт для бджіл. Виявилося, що клаптики приватних палісадників, муніципальних квітників і парків навіть багатші на нектар, ніж сільська місцевість. До того ж на території міст заборонено використовувати пестициди, які масово вбивають комах у сільській місцевості.

На сайті британського Королівського товариства садівників RHS можна знайти список рослин, що успішно ростуть у міських умовах і приваблюють запилювачів. Серед медоносів — такі популярні салатні трави, як орегано, коріандр, гірчиця, а також ароматичні: м’ята, лаванда, розмарин.

Розводячи квіти й трави на власному балконі чи даху, люди можуть паралельно збирати солідний урожай високоякісного меду. Принаймні в цьому впевнені не лише британські вчені, а й засновники проєкту Brooklyn Grange Apiary, які встановили 30 вуликів на Бруклінській військово-морській верфі та збирають мед зі смаком великого міста. Важлива умова: для пасіки необхідне відокремлене місце — і в цьому разі чудово підходить дах. Саме на дахах будинків установлюють пасіки у Вулкані — одному зі стійких районів Осло, збудованому на березі річки Акерсельва.

 

Катерина Звєрева: «Міське фермерство в Україні — поки що хобі-сегмент»

Урбанфермерство може стати одним із інструментів, які допоможуть містам оговтатися від кризи, спричиненої пандемією, та вирішити цілий комплекс проблем — як продовольчих, так і екологічних. ООН заохочує включати програми розвитку урбанфермерства до міських стратегій. У липні та вересні 2021 р. нові шляхи розвитку тренду обговорюватимуться на Food Systems Summit — саміті продовольчих систем ООН. Наскільки Україна підключена до цієї глобальної тенденції? На запитання PRAGMATIKA.MEDIA відповіла міжнародний консультант Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) Катерина Звєрева.

PRAGMATIKA.MEDIA: Наскільки, на вашу думку, тренд урбанфермерства, такий популярний у світових столицях, є перспективним для міст України?

Катерина Звєрева: Урбанфермерство (urbanfarming) розвивається в усьому світі через гостре бажання людей жити в більш гармонійному та екологічному середовищі, а не в кам’яних джунглях.

Зростання попиту на здорову їжу місцевого виробництва — один із визначальних чинників розвитку міського сільськогосподарського ринку. Швидке зростання населення, усвідомлене споживання здорової їжі та зростання доходу на душу населення є рушійними силами зростання світового вертикального сільськогосподарського ринку.

Розвитку міського фермерства в Україні надалі сприятимуть інші світові тенденції — наприклад, до 2050 р. дві третини населення світу проживатиме в містах. Стрімка урбанізація стимулює тренди міського фермерства. За прогнозами, до 2026 р. ринок міських промислових ферм досягне позначки $49,6 млрд.

P.M.: Як вважаєте, чи готові городяни бути не лише споживачами продукції міських ферм, а й самостійно у спільнотах займатися урбанфермерством?

К. З.: Уже зараз можна говорити про те, що відбувається зміна мислення людей: виростити собі сніданок чи обід — це завжди цікаво. У світі є попит на технології урбанфермерства, і тому з’являються нові його форми: від так званих вертикальних і модульних ферм до громадських садів або ферм на дахах житлових будинків.

Такі ферми можуть істотно відрізнятися як у масштабах виробничих площ, так і за обсягами виробленої продукції.

Обслуговування урбанферм зазвичай не вимагає залучення великої кількості трудових ресурсів — акцент творців технологій міського фермерства робиться на виробництві продукції з максимальною автоматизацією процесів вирощування врожаю та мінімальним використанням ручної праці. Управляти сучасною урбанфермою, спостерігати за тим, як росте твій урожай — ягоди чи салат — можна й зі смартфона.

Зростання попиту на здорову їжу місцевого виробництва — один із визначальних факторів зростання міського сільськогосподарського ринку

Нині міське фермерство в Україні — це хобі-сегмент. Це етап експериментів із технологіями вирощування врожаю, його реалізації та зберігання. Так, на полицях українських супермаркетів збільшується частка плодоовочевої продукції з вертикальних промислових ферм, розширюється асортимент мікрозелені. А в недавніх анонсах аналітиків EastFruit зазначалося, що в українській мережі супермаркетів Varus з’являться вертикальні установки для вирощування салату, базиліку, петрушки, м’яти.

Ферми є модульними, розширюваними та переміщуваними, з повністю автоматизованим управлінням урожаєм і стерильним середовищем, яке потребує значно меншого контакту з людьми. Зелень і овочі, вирощені в такий спосіб, не містять пестицидів. Витрачається на 90% менше води, ніж у традиційному сільському господарстві, оскільки процес відбувається в контрольованому середовищі, а цикли зростання — коротші. До того ж smart-фермерство — це практично безвідходне виробництво.

У сучасних офісах набули популярності всілякі інсталяції, що складаються з окремих блоків живих рослин. В Україні також є тенденція до прикрашання офісів і квартир подібними агроінтер’єрними рішеннями. Такі «зелені стіни» зручні для вирощування овочів у магазинах, офісах і багатоквартирних будинках чи будь-де в міських районах, де мало місця, але багато стін.

P.M.: Чи можна вписати цей тренд до екосистеми нових житлових комплексів — житлових кварталів? Які, на вашу думку, можливі «коробкові рішення» могли б запропонувати девелопери?

К. З.: Урбанфермерство вже стало одним із найвпливовіших трендів у будівництві поряд із поліфункціональністю й технологією «розумних» будинків. Саме тому забудовники й архітектори передбачають можливості облаштування садів на балконах, розстановки «розумних» горщиків і ферм на дахах. Адже міський житель прагне бути ближчим до природи, тому активно наповнює нею своє життя.

Міське фермерство — це про технологічність і застосування IoT-рішень. У майбутньому воно, безперечно, відіграватиме важливу роль у містах як елемент протидії екологічним проблемам: дефіциту чистого ґрунту, води та повітря. Вирощуючи в сучасних житлових комплексах свіжу зелень, фрукти й овочі, люди стають не лише спостерігачами, а й активними учасниками продовольчої системи, відіграють свою роль у підтримці здорової екології. Забудовники виявляють усе більшу зацікавленість у знайомстві із цими концепціями, прагнучи виводити на ринок комфортне житло та створювати нові цінності для майбутніх мешканців.

 

Далі обов’язково буде

Логіка локалізму, що лежить в основі концепції міського села, не виключає повноцінних взаємозв’язків із великим містом, а навпаки, є головною умовою. Будьмо чесними: навіть незважаючи на корки, локдаун і можливість віддаленої роботи, багато хто з нас зберігає вірність асфальтові й найближчими роками зраджувати не планує. Отже, продовжуватиметься пошук нових рішень щодо підвищення якості міського життя, тим більше, що ми живемо в постіндустріальну епоху, коли поле експерименту розширилося, оскільки зникла екологічна необхідність відокремлювати ділові та робочі райони від житлової забудови.

Місто — це суміш мов, людей і культур. І міста можуть бути міксом різних планувальних рішень. Оновлення міст, їхнє зростання та розвиток неминучі, але цей процес безперервної перебудови, що стирає дитячі спогади про місця й стиль життя, досить болючий. Іноді настільки, що тендітні люди в розпачі стають на шляху будівельної техніки, захищаючи те, що з погляду стороннього давно застаріло й не є об’єктивною цінністю.

Неможливо й немає необхідності перебудовувати все за заповітами нового урбанізму, але якщо постаратися максимально безболісно включати до міської тканини нові яскраві формати, це зробить її різноманітнішою, цікавішою та привабливішою. І, напевно, у великих українських містах — Києві, Дніпрі, Харкові, Львові — знайдеться не одне місце для urban village, тим більше, що ця екологічна концепція відмінно підходить для регенерації постпромислових територій.

 

На титульному фото: Енні Новак — засновниця та директор компанії Growing Chefs, яка пропагує урбанфермерство, — на своїй першій фермі Eagle Street Rooftop Farm, розташованій на даху триповерхової складської будівлі у Брукліні, Нью-Йорк. Фото: Thibault Montamat, зйомка для VOGUE, вересень 2016 р.

 

/Матеріал опубліковано на сторінках #30 тому PRAGMATIKA.MEDIA/