Максим Коцюба: зиск від сталого ландшафту

Ирина Исаченко / Ландшафт /

У квітні проект «Крок до моря», над яким працювали київська студія ландшафтної архітектури KOTSIUBA, одеське бюро Space Odyssey Architects та «Студія Cаші Горенюка», був оголошений переможцем всеукраїнського конкурсу на найкращий проект Парку Жанни Лябурб — благоустрою зелених схилів у самому центрі Одеси між бульваром Жванецького та портом. Однією з цілей, яку поставили перед собою автори проекту «Крок до моря», було забезпечення сталого розвитку території, створення зеленого коридору, який об’єднає культурний центр, порт, зелений пояс та район Пересип з перспективою виходу до моря. 

Чому стійкість стає невід’ємною характеристикою успішних ландшафтних проектів громадських просторів і в чому полягає привабливість такого підходу для українських девелоперів та міських замовників? На цю тему ми поговорили з Максимом Коцюбою, ландшафтним архітектором, засновником студії ландшафтної архітектури KOTSIUBA.

Максим Коцюба, ландшафтний архітектор, засновник студії ландшафтної архітектури KOTSIUBA

PRAGMATIKA.MEDIA: Максиме, коли ми анонсували цей конкурс, звернули увагу на особливості його підготовки. Управління архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому в колаборації з громадськими організаціями «Асоціація архітекторів Одеси» та Urban Inst. провели ретельну підготовчу роботу: були досліджені території, ініційовані громадські обговорення. Після завершення конкурсу ваш проект також пройде громадські слухання. Чи потрібна настільки щільна комунікація з громадськістю? Чому її називають запорукою стійкості?

Максим Коцюба: Що насамперед важливо в Україні — так це перш за все комунікація і залучення всіх зацікавлених сторін у процес комплексного розвитку територій. Стійкість починається звідси. Якщо девелопер буде розробляти тільки свою частину, а місто свою — неминучі конфлікти. Навіть якщо місто, не залучивши мешканців чи девелоперів, самостійно розробить парк, це не буде прийнято громадою. Не існуватиме соціального контролю, люди не відчуватимуть зв’язку з цією територією, тому що ніхто їх не запитував, чого вони хочуть, які в них потреби. І якщо хтось стане потім ламати у цьому парку дерева, ніхто не відчуватиме відповідальності.

Потрібно створити зв’язок майбутніх користувачів цієї території з містом, щоб вони відчували свою приналежність. Це можливо, лише коли людина залучена в процес, коли її чують, коли реагують на те, що потрібно. Так, з точки зору чиновників простіше самостійно зробити щось з комплексного благоустрою або озеленення, але коли ми говоримо про стійкість, комунікація — це невід’ємна складова.

Потрібно створити зв’язок майбутніх користувачів цієї території з містом, щоб вони відчували свою приналежність

Є ще багато зацікавлених сторін, наприклад, бізнес у різних його проявах, який присутній навколо цієї ділянки. І потрібно почути всіх. Процес може бути тривалим — можливо, навіть рік, але якщо ми все ж таки проведемо цю модерацію, сформулюємо завдання, зрозуміємо, які потрібні ресурси, які існують проблеми, ризики, потенціали і визначимо кроки — ось це вже як мінімум половина успіху. Усе, що створиться — все буде прийнято. Це з точки зору зв’язків, соціального аспекту.

P.M.:  Стосовно економіки: чи існує пряма залежність між тим, що ми називаємо стійкістю, і комерційною складовою ландшафтних проектів?

М. К.: З точки зору екології та економіки потрібно рахувати не тільки на момент створення об’єкта. Ось ми створили — і це коштує якусь певну суму… А експлуатація? Хто буде займатися експлуатацією? Скільки це коштуватиме на рік? А якщо ми беремо 5 років? Потрібно оцінювати вартість об’єкту, враховуючи витрати хоча б на 5 років експлуатації, і визначитися, хто стане займатися обслуговуванням. Одна організація займається зеленими насадженнями, друга — дорогами, третя — освітленням. Все це потрібно рахувати на самому початку і, ймовірно, навіть пожертвувати якимись проектними рішеннями, щось зробити простіше. Не жертвувати функціями, закриваючи всі потреби, та, можливо, вибирати більш прості рослини, дерева, матеріали, але більш сталi. Тобто стійкість — це ще розуміння всього життєвого циклу проекту. А життя проекту починається задовго до його реалізації — з моменту, коли територія стає цікавою, потім йде обговорення, далі — реалізація і, можливо, ще 30 років існування. У проектуванні потрібно враховувати весь цикл.

Стійкість — це мінімізація догляду. Ми мінімізуємо витрати і тим самим мінімізуємо ризики. Це банально вигідно. Якщо ми територію плануємо вже стійкою до погодних умов, максимально незалежною від людського фактору в плані догляду — то на неї майже не потрібно буде витрачатися. Наприклад, газон… Вважають, що це найпростіша і найдешевша річ. Насправді це найдорожче рішення, тому що за газоном потрібно завжди доглядати. Якщо не косити, не поливати, не кормити, він відразу загине. Потрібно постійно в нього вкидати гроші. Навіщо нам виливати дощову воду у каналізацію, а потім витрачати гроші на електроенергію та викачувати воду з свердловини для того, щоб полити рослини? Це нерозумне витрачання ресурсів. Чому ми не можемо використовувати дощову воду за допомогою ландшафтних прийомів збору цієї води? Особливо якщо говоримо про житловий комплекс, у якого дуже багато поверхонь, де можна збирати воду.

Проект реновації скверу Жанни Лябурб «Крок до моря» в Одесі — студія ландшафтної архітектури KOTSIUBA, Space Odyssey Architects, «Студія Cаші Горенюка». Джерело зображення: kotsiuba.com

P.M.:  Тобто обговорюючи з замовником стійкість ландшафту, ви апелюєте скоріше до економіки, ніж до неоліберальних цінностей?

М. К.: З замовниками, з девелоперами ми розмовляємо мовою цифр. Тому що всі стійкі цілі, всі рішення, всі моделі розумного споживання ресурсів чітко впливають на витрати. Всі зелени норми, умови подальшого отримання сертифікації за стандартами — це вигідно. Звичайно, просте будівництво на момент його завершення більш дешеве. Але якщо порахуємо експлуатацію хоча б на 5 років — стале будівництво вже вигідніше. З територіями так само.