Максим Бахматов: У нас руки з дупи, а Київ — корупційний. Але тепер ми маємо Транспортну Біблію

«Київ змінився». Нам поки що достовірно не відомо, чи ця фраза, що стала мемом останніх тижнів, відображає глибинні зміни в самій природі влаштування української столиці. Як скоро, після перемоги, коли блокпости зникнуть із магістралей, жителі Києва знов опиняться перед проблемами, які були не просто тригерами, а ставили міське життя під загрозу повного колапсу? Чи стане безпрецедентний ліміт довіри до міської влади військового Києва безстроковою індульгенцією? 

Поки засновник «Офісу Трансформації» Максим Бахматов займається ургентною релокацією українського бізнесу, ми підіймаємо інтерв’ю, опубліковане в нашому лютневому довоєнному томі PRAGMATIKA.MEDIA, щоб нагадати про те, які проблеми навряд чи самі собою зникнуть із нашого майбутнього мирного життя.

Максим Бахматов. Фото: Максим Дробіненко

PRAGMATIKA.MEDIA: Наскільки сприйнятливою є українська столиця до прогресивних західних урбан-трендів?

Свіжий прогноз дизайну Gensler на 2022 рік мало чим відрізняється від попереднього: змішана забудова, пішоходизація та декарбонізація, створення 20‑хвилинних районів, мультикультурність і різноманітність, тотальна біофілія. Чи готовий Київ усе це імплементувати та впроваджувати?

Максим Бахматов: Для того, щоб займатися спортом, важливим є м’язовий каркас, і тоді ви зможете витримати спортивні навантаження, принести важку сумку з крамниці та взагалі активничати. Урбаністичні тренди й тенденції просто нема на що нанизувати в Києві, оскільки Київ з погляду розвитку — економічного, екологічного, транспортного, урбаністичного, стратегічного — перебуває десь у від’ємній частині таймлайну, відстаючи на 15–20 років. Уся управлінська структура або неефективна, або корумпована.

Якщо відмотати назад півтора сторіччя, стає очевидним, що міська влада Києва була імпотентною завжди. І без стусана від імператора, більшовиків чи впливових представників приватного бізнесу не могла нічого нормального, яскравого зробити в місті. Завдяки інженеру Аманду Струве у нас з’явилися водопровід, газове освітлення і трамвай.

Уявіть собі, у Києві до 1870 року не було водопроводу, мафія водоносів контролювала підйом води з Дніпра до верхнього міста та її продаж. Так було, доки інженер Струве на власні та залучені в концесію на 50 років кошти не реалізував свій проєкт. Вода для городян подешевшала вп’ятеро.

Так здійснювався весь розвиток: за наказами або імператора й імператриці, або більшовиків та їхніх лідерів, тиранів і деспотів. Усі архітектурні символи Києва — Хрещатик, університети, палаци, Бессарабський ринок — з’явилися завдяки приватному бізнесу чи вольовому рішенню зверху.

Фото: Артем Жуков / Unsplash

P.M.: І все‑таки в місті відбувається щось позитивне? Ми ніби підтримуємо пішоходизацію, велодоріжки будуються, щоправда, часто «з нізвідки в нікуди». Парки реконструюються, людям подобається.

М. Б.: Поки існує така млява управлінська конструкція, глобальні проєкти у нас неможливі. Хіба щось дрібне, несистемне, корупційне. Наприклад, будівництво парків — це ультракорупційна історія. Практично неможливо відстежити, скільки посаджено, як посаджено, скільки робіт проведено тощо.

Для прикладу, у нас перед офісом є ділянка розміром 30 квадратних метрів. Я попросив Київзеленбуд порахувати, скільки коштуватиме озеленення. Вони нарахували 80 тисяч гривень. Я запросив приватників, і вони зробили все за 10.

Із погляду чиновника, ти сам себе ведеш на ешафот, якщо показуєш, що затори — це не просто роздратування й нерви, а прямі збитки

P.M.: Незважаючи на песимізм стосовно київської влади, у грудні ваша команда виступила з ініціативою та презентувала концепцію «Велике Транспортне Коло» (детальніше читайте на сайті PRAGMATIKA.MEDIA у статті ««Велике Транспортне Коло»: як вирішити проблему із заторами у Києві»).

Чудова калькуляція: реформа потребує 48 мільярдів гривень інвестицій, але при цьому економія часу пасажирів становитиме майже 5 мільярдів гривень на рік. До вас хтось намагався полічити в коштах часові витрати звичайних городян?

М. Б.: До нас — ніхто. З погляду чиновника, ти сам себе ведеш на ешафот, якщо показуєш, що затори — це не просто роздратування й нерви, а прямі збитки. Ця сума — фактично вирок усьому менеджменту Києва: вона доводить, що чиновники не просто не стратегують і не розуміють серйозності ситуації, а ще й саботують інвестиції. $ 1 мільйон у 2015 році МВФ витратив на створення транспортної стратегії столиці. У підсумку Київ виконав лише 17 % цієї програми.

Тепер усі прогресивні жителі Києва можуть посилатися на нашу транспортну стратегію, і якщо хтось намагатиметься нас обманювати, на це є контраргументи: з’явилася «Транспортна Біблія». Вона розрахована на те, що в нас руки з дупи, ми неефективні, і весь Київ загруз у корупції.

Очевидно, що столиця зараз не в змозі будувати метрополітен, тому що кошти розкрадаються, і за 8 років не відкрито жодної нової станції. Ми ж пропонуємо транспортну концепцію, яка не має корупційного складника та працює, переміщуючи маси людей у просторі екологічно, швидко, ефективно та недорого. На найближчі 30 років вона, як на мене, безальтернативна.

Немає інших варіантів — гіперлуп побудувати ми не зможемо. Усі київські мегапроєкти на кшталт «збудувати тунель під Дніпром» можуть бути реалізовані лише державою за рахунок національного бюджету. Зараз держава добудовує Дарницький міст, а до програми «Велике будівництво» Дарницький міст 10 років перебував у статусі незавершеного. Його офіційно не введено в експлуатацію. За документами це недобуд: ні розв’язок, ні з’їздів. Гроші вкрадені, на півмільярда гривень заведені кримінальні справи.

Eugenivy Now / Unsplash

P.M.: «Офіс Трансформації» не просто демонструє нові концептуальні ініціативи, ви фактично оголосили війну нинішній міській владі своїм проєктом «Київ Розслідує»…

М. Б.: Днями київська прокуратура повідомила заступнику голови КМДА Петрові Пантелєєву про підозру за фактом неприйняття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення. Йому закидають заподіяння шкоди на 40 мільярдів гривень, оскільки він нічого не зробив, щоб захистити киян від забруднення, джерело якого знаходиться на території заводу «Радикал».

Ми про це почали говорити ще два роки тому та всі документи передали до правоохоронних органів. Тепер прокуратура слово в слово повторює мої тези про «повільний Чорнобиль». А два роки тому це нікому не було цікаво. На заводі ВАТ «Радикал», у межах міста, знаходиться 200 тисяч тонн матеріалів, що містять ртуть, випари й пил розносяться навколо й повільно вбивають людей.

P.M.: Ясно, тобто ви налаштовані категорично, вважаючи, що з діючою командою нічого не реалізувати. Які ваші подальші кроки?

М. Б.: Варіант перший — суспільний тиск. Другий — тривала стратегія побудови політичної сили для певних цілей і програм, назвемо її умовно «Партія мешканців Києва». Збираються люди, депутати, заходять до Київради та КМДА й кажуть: «Красти нам не цікаво, а реалізовувати проєкти розвитку — цікаво, бо без них Київ просто колапсує».

Приблизно так сталося в Каїрі, де єгиптянам легше побудувати з нуля нову столицю в пустелі, ніж упоратися зі старою, яка захлинулася. Ось тільки в нас пустелі під боком нема.

У нашому суспільстві звикли ганити девелоперів і всі міські проблеми вішати на них. Але 80 % коштів, які девелопер вкладає в будівництво, повертаються в Київ

P.M.: На кого саме ви будете спиратися? Хто ці люди, які зайдуть до Київради, КМДА, а потім продовжать реформи? Зумери із прогресивним світоглядом?

М. Б.: Я б не ділив людей на покоління, я б ділив їх на тих, хто здатний: а) стриматися й не вкрасти; б) системно працювати; в) трудитися протягом тривалого часу. Та нехай це буде покоління 60+ чи 20+, мені байдуже. Головний показник роботи — результат. Якщо ви проаналізуєте партійні обіцянки, з якими люди досі заходили до Київради, — це треш і угар!

Найсмішніше — «ремонт і реставрація надбання тисячоліть». І ми за це голосували! А партія «Удар» узагалі на друге місце у своїх досягненнях за п’ять років поставила імплементацію 4G у київському метрополітені, до якої вона не має жодного стосунку. Тому що все це робив «Офіс Трансформації Максима Бахматова».

До цього 8 років не могли реалізувати 4G, оскільки це була глибоко корупційна схема, і в метрополітен не пускали «білі» гроші — $ 20 мільйонів інвестицій. Не могли чиновники дозволити, щоб «по‑білому» зайшли компанії, які принципово не дають хабарів!

P.M.: Але, судячи з того, що ви готуєте все нові й нові урбаністичні проєкти, якийсь шанс на виживання у Києва ще є?

М. Б.: Коли колапс відбудеться, перед нами постануть уже зовсім інші завдання: не розрулювати, а взагалі переглянути свій стиль життя. Нині середня швидкість пересування Києвом на наземному транспорті становить 17 км / год. Коли вона впаде до швидкості пішохода, тобто до 5–7 км / год, закономірно виникне питання: пересуватися нам пішки, велосипедом чи взагалі нікуди не їздити?

Громадський транспорт у такій ситуації зупиниться разом із автомобілями, а лінії метро перевантажені вже зараз. Ми чомусь сприймаємо метро як commodity — щось звичне, як повітря, електрика, вода, забуваючи про те, що це рукотворний проєкт із запасом міцності в 50–60 років. Потім його треба зупиняти на капремонт або зачиняти взагалі. Деякі станції в Лондоні зачиняються, бо їх уже не можна відремонтувати.

А в Будапешті, де метрополітен такого ж віку, як у Києві, зачиняють на реконструкцію цілі лінії, бо вони просто розсипаються. Проте в них є трамвай, а в нас — нема. Ми впевнені, що завжди легко проїдемо від Хрещатика до Святошина, але одного разу це стане неможливим.

Максим Бахматов. Фото: Максим Дробіненко

P.M.: Багато урбаністичних ініціатив, як, зокрема, заклики скоротити пересування на автомобілях, викликають негативну реакцію в суспільстві. «Жебрацькі», «лівацькі» — так часто називають ці ініціативи. Чи погодяться, образно кажучи, власники Porsche пересісти у швидкісний трамвай?

М. Б.: Як водій Porsche я із задоволенням пересяду на громадський транспорт. Власне, я часто так і роблю. У центрі взагалі рідко користуюсь автомобілем. Приїж­джаю на роботу, паркуюся, і навіть у мінус 17 спокійно йду пішки на Софіївську площу, потім до Кабміну, а назад можу взяти Uber, і це обійдеться мені в 50–80 гривень. Тож не знаю, чи вважати таку модель поведінки «лівацькою», — нас усіх життя змусить так діяти.

Ну а київська влада все ще урочисто прикриває дупу фіговим листком: фонтанами, скверами. Я зараз говорю про владу періоду останніх 20 років. Їм усім — так було і є — начхати на стратегічний розвиток Києва, оскільки тут і зараз пиляти 60–70 мільярдів гривень набагато цікавіше, ніж вирішувати проблеми, про які ми з вами говоримо.

P.M.: Яка з реформ, окрім транспортної, котру ми вже обговорили, може стати для Києва «Великим мультиплікатором», тобто сприяти капіталізації міста загалом, підвищити комфорт життя? Можливо, це виражатиметься й не в грошах.

М. Б.: Ну чому ж не в грошах? Гроші — це дуже правильний показник. Наприклад, у нашому суспільстві звикли ганити девелоперів і всі міські проблеми вішати на них. Але ми повинні пам’ятати, що 80 % коштів, які девелопер вкладає в будівництво, повертаються у Київ.

Якщо девелопер вкладає в проєкт $ 1 мільярд, то в економіку міста вливається $ 800 мільйонів чистих інвестицій. І якщо він продасть квартир на $ 2 мільярди, то перезаливається близько $ 1,5 мільярда. І все це залишається в Києві. Будівництво — рушій прогресу.

Щодо реформ, давайте пройдуся по тому, що не прописано. Не прописані та не реалізуються екологічна, медична, освітня, спортивна стратегії. Загалом немає роботи з культурою, ми навіть і близько не розуміємо, чому раптом «Київ — культурне місто»? В чому це проявляється? А чи відповідає істині вислів «Київ — спортивна столиця»?

У нас не так багато людей займаються спортом, особливо порівняно з містами Данії та Швеції, де 40 % населення тренуються не менше ніж годину на тиждень, і тому в них здорова нація. Стимулювати заняття спортом необхідно не тільки для того, щоб люди були гарними та подобалися собі, а тому що це економічно доцільно: чим здоровіші жителі, тим менше коштів витрачається на медицину, тим довше людина працює та виробляє ВВП.

P.M.: Якщо припустити, що до влади прийшла прогресивна команда, яка не бере хабарів, а всі компанії з київською пропискою раптом стали чесно платити податки «набіло», то скільки років знадобиться, щоб Київ за рівнем комфорту наздогнав хоча б середньостатистичне німецьке, шведське чи нідерландське місто?

М. Б.: Перша велодоріжка в Нідерландах з’явилася 1913 року. Це означає, що люди останніх п’яти поколінь виховувалися в парадигмі, що велосипед навіть у дощ і сніг — це класно. Якісь реформи можна запровадити швидко, а якісь вимагають, щоб суспільство доросло. Так, корисно максимально закручувати гайки автомобілістам, щоб їм було дорого й боляче. І не треба говорити: «Мені влада винна!». Нічого не винна, крім ефективного управління містом.

Коли ми працювали над проєктом «Супермер», то за рік написали для Маріуполя «Стратегію розвитку міста», «Стратегію розвитку спорту», «Стратегію розвитку культури» та «Комунікаційну стратегію». Зараз Маріуполь попереду країни всієї! Мені хотілося б думати, що це сталося за рахунок нашої роботи, частково це так, але їм передусім пощастило з мером, у них жорстка вертикаль, і мер дуже тісно афілійований із заводами СКМ, має мотивацію не красти, а розвивати місто, навіть таке складне, прифронтове.

Я впевнений, що за перші 3 роки в Києві можна зробити дуже потужний ривок, здобути низку швидких перемог, підготувати, прийняти й імплементувати основні стратегії. Чому ВДНГ зараз розвивається, росте, а 2022‑го досягне показника 5 мільйонів відвідувачів на рік?

Тому що у 2015–2016 роках було написано «Стратегію розвитку ВДНГ», я на це знайшов «білі» 50 тисяч євро та залучив експертів. А потім адміністрація президента побачила цей концепт. Вони скористалися принципом, який я вигадав, коли тільки став гендиректором ВДНГ: праворуч — гарні, ліворуч — розумні, тобто праворуч на 120 гектарах організовані розваги, дискотеки та спорт, а ліворуч — освітній кластер.

І ось тепер держпідприємство ВДНГ розвивається за цією стратегією, і все в них чудово виходить. Власне, щось подібне ми маємо зробити з усім Києвом.

 

 

Фото: Максим Дробіненко

 

 

Читайте також

Кирило Степанець: Тренд на urban exploration не врятує старі будинки

Микола Коцюруба: Прослідковується очевидний тренд на покращення якості девелоперських проєктів в умовах конкуренції

Микола Чепелєв: Усе, що нам залишається, — копіпаст і карго-культ