MAASS. Філософія архітектури, або архітектура як технологія життя

PRAGMATIKA.MEDIA: Розкажіть докладніше про maass. Із чого все почалося? На чому саме ви спеціалізуєтеся?

Кирило Матяш: Нашій студії вже п’ять років. До цього ми із Сергієм (Сергій Власов, співзасновник maass, архітектор. — Прим. ред.) працювали спільно в кількох проєктах. Якоїсь миті дозріли до того, що потрібно займатися власною справою, розвиватися так, як ми це бачимо. Основні напрями нашої діяльності сьогодні — це архітектура та предметний дизайн.

P.M.: Що для вас архітектура?

К. М.: У питаннях архітектури ми постійно відточуємо свій підхід. Створюючи проєкт, зазвичай дивимося на все через призму інших дисциплін. Розглядаємо архітектуру не лише з творчого погляду.

Сергій Власов: Я сказав би, це філософія. Ми часто чуємо, як оперують поняттями «обіграти», «подобається», «красиво», «вписано» тощо. Важко зрозуміти, який саме зміст у них вкладають. Ми шукаємо відповіді на інші питання: як це зробити? як це працює? чому має бути саме так? Ось що нам цікаво.

К. М.: Шаблонними критеріями неможливо виміряти результат. Архітектура — поняття досить розмите. Не ясно, де вона починається й де закінчується, але зрозуміло, що вона глибоко інтегрована в наше життя. У великому масштабі вона певною мірою формує мислення містян. На рівні ж користувача безпосередньо впливає на його звички, погляди на речі. Тому ми абстрагуємося від «кубиків», стін, перекриттів і дивимося на карту процесів, створюємо майндмепи й намагаємося поглянути на завдання з різних аспектів, за принципом, я б сказав, того, як створюються сценарії для фільмів, де діють чіткі правила, зокрема пов’язані зі сприйняттям людини.

К. М.: Тільки побудувавши зрозумілу конструкцію, модель, можна зрозуміти, з чим ми маємо справу. При цьому подивитися на неї в часі: бажання щось зробити виникло, умовно, вчора, проєктуємо сьогодні, будівля з’явиться завтра, буде експлуатуватися післязавтра. Важливо розуміти в часовому контексті, як зробити так, щоб це було цілісним явищем, яке зберігає свою актуальність, скажімо, протягом щонайменше 10–20 років. Архітектура як спосіб комунікації фіксує слід епохи.

Адже що таке стиль? Це характеристика доби. Експлуатація стилів попередніх епох, трендів без розуміння причин їхнього виникнення, технологій і завдань рівнозначна професійній імпотенції. Це швидко, зручно та ліниво. Нерозумно втрачати можливість сказати своє слово сьогодні тут і зараз. По-перше, щоб самим зафіксувати, хто ми, і по-друге, передати наступним поклонінням, ким ми були. У пострадянському контексті із цим великі проблеми. Чому? Однією з головних причин цього є те, що професійне архітектурне середовище мало займається освітою публіки. Як це роблять в інших галузях. При тому, що архітектура — це громадське явище.

На практиці ми переконалися, що клієнта варто скеровувати, і це працює. Замовник побоюється приймати незнайомі, нестандартні для нього рішення: він просто боїться помилитися, як і ми. Але якщо отримує чітке пояснення з боку професіонала й аргументацію, донесену зрозумілою йому мовою, тоді абсолютно точно ухвалює рішення і завжди залишається задоволеним.

Створюючи проєкт, ми дивимося на все крізь призму інших дисциплін, розглядаючи архітектуру не тільки з творчого погляду

P.M.: Як побудований творчий процес у вашому бюро?

К. М.: Ми йдемо через вибудовування алгоритмів, що описують процеси в просторі. Нам дуже важливо дивитися на архітектуру як на явище: синтез технологій, завдань і нашого уявлення про себе. Отримавши віртуальний відбиток того, що має зрештою вийти, оцінюємо визначеним раніше набором критеріїв, які дають розуміння: вдалося нам цього досягти чи ні. І весь час намагаємося триматися в цьому руслі. І чим більше обмежень — тим більша сфокусованість, тим кращий результат.

До речі, одна з причин, чому ми працюємо командно, важливо наголосити — командно, через інструмент критеріїв, полягає в нижчезазначеному. Класична пострадянська практика: на чолі бюро стоїть архітектурна «зірка», решта — підмайстри, такий, загалом, середньовічний підхід. Він має право на життя, але не в нашому випадку. Такі складні речі, як архітектура, можливі лише за командної роботи. Це завжди широкий погляд і здорова критика, що дозволяє уникати сумнівних рішень, ставлячи на перше місце не автора, а кінцевого користувача.

Якщо говорити про технологічний бік, ми використовуємо BIM-моделювання в повному обсязі. Також ми використовуємо параметричне моделювання й алгоритмічний дизайн.

С. В.: BIM не самоціль, не панацея. Справа в ефективності. Наприклад, це дозволяє швидко вносити зміни та не витрачати зайвий час на додаткове креслення. Крім того, під це підв’язані і специфікації, і розрахунки, і багато іншого. Ми передаємо все це на будівництво, з тими самими моделями працюємо з конструкторами, інженерів просимо працювати в цьому самому матеріалі.

Сам архітектор тут є свого роду композитором докладної віртуальної моделі, який прописує партитури кожному інструментові в оркестрі. З виконробами та робітниками взаємодіємо як із фактичними виконавцями.

К. М.: Скажу більше: свого часу ми займалися невеликими будівельними підрядами, де архітектор працював, по суті, в ролі виконроба. Важливо відчувати, що ти робиш, не лише в питаннях розроблення, а й у питаннях управління бюджетом, переговорів, комунікації з робітниками, підрядниками. Кордони архітектури в нашому розумінні починаються із зародження первинного бачення, бажання у клієнта та закінчуються експлуатацією, кінцевим користувачем. Архітектор має пройти весь цей шлях. У нас авторський нагляд разів у п’ять суворіший від того, що прийнято ним вважати.

С. В.: Левову частку рішень ми відпрацьовуємо у себе: у нас на нижньому поверсі велика майстерня. Ми робимо макети всього, що закладаємо в проєкт індивідуально, наприклад, предмети — один до одного, і таким чином перевіряємо свої рішення.

К. М.: По суті, це класика проєктного менеджменту, коли за розробленням іде стадія тестування. Наприклад, перфоровані труби, які ви бачите в нашій переговорній, виконують і функцію освітлення, і шумопоглинання. Ми їх розробили, протестували, зрозуміли, що все добре працює, а потім використовували в офісі компанії Roshen. Ті самі стадії пройшли й настінні акустичні панелі на стінках.

Архітектура — поняття розмите. Незрозуміло, де вона починається і де закінчується, але вона глибоко інтегрована в наше життя

Якщо повернутися до питання ставлення до архітектури, то ми для себе визначили, що архітектура — це насамперед спосіб комунікації, мова, яку ми весь час переосмислюємо, генеруємо, залишаємо певний відбиток для глядачів сьогоднішнього і завтрашнього дня, транслюючи свої цінності іншим поколінням.

P.M.: Розкажіть докладніше про вашу майстерню.

К. М.: Вона була створена відразу ж, щоправда, у невеликому форматі. Нині у нас офіс на 200 кв. м і така сама за площею майстерня внизу, яка забезпечує дрібносерійне виробництво наших предметів. Ми завжди створюємо предмети для потреб конкретного архітектурного проєкту. Поки що не продаємо їх як окремо взятий продукт, але вирішуємо свої архітектурні завдання самі.

Користь ще й у тому, що життєвий цикл розроблення предмета набагато менший, ніж у архітектурного проєкту: ти бачиш швидше результат, і це мобілізує, змушує думати над технологією виготовлення, що відбувається прямо тут, а не на чарівних фабриках. Виробництво продукту потребує конкретних рішень. Це найшвидший зв’язок абстракції бажаного з реальністю.

P.M.: А скільки людей у вашій команді?

К. М.: Дев’ять: п’ять із них архітектори. Під проєкти можемо розширитись, але традиційна схема така. Поки не бачимо себе як велике бюро, оскільки якщо фокусуватися на рішеннях, то тут важлива кількість проєктів, що йдуть одночасно, і кількість людей, із якими ти комунікуєш: чим їх більше, тим менше концентрації на рішеннях.

P.M.: Поговорімо про ваші проєкти.

К. М.: Наразі наш найбільший публічний проєкт, результати якого можна бачити вже зараз, — ревіталізація частини київської кондитерської фабрики Roshen. 2011 р. ми запропонували керівництву концерну подумати, що можна зробити з київською фабрикою. Розуміли, що найближчі 25 років на неї чекає трансформація. Очевидно, що в центрі міста виробництво у старих будівлях, які постійно вимагають адаптації до сучасних потреб, економічно невигідне. Це ціла головоломка плюс проблеми з логістикою тощо. Тим більше, що це не типовий радянський промисловий об’єкт, а комплекс дореволюційних будівель, що з’явився спочатку як цукрозавод, який став одним із найбільших у Європі свого часу, де для робітників була створена ціла соціальна інфраструктура.

Архітектура — це насамперед спосіб комунікації, мова, яку ми весь час наново переосмислюємо

Зміни розпочнуться з території периметра фабрики, забудованої господарськими спорудами у радянський і пострадянський періоди, що втратили свою актуальність. Вони будуть знесені, а сама територія має влитися в контекст міста, стати частиною міського середовища. І хоча це район Московської площі (Нині Деміївської. — Прим. ред.), площі як такої там немає, і трафік серйозний, зокрема й пішохідний. Якщо все непотрібне прибрати, то простір, який дасть відчуття широти та відкритості, виконає роль площі. І водночас відкриє будівлі ХІХ століття публіці.

Ми пропонували освоювати цю територію як площу та винести туди розважальний центр з інтерактивним шоу: роботизована конвеєрна стрічка, де глядачі під час екскурсії спостерігають за тим, як виробляється звичайна шоколадка, а також флагманський магазин, нинішній варіант якого фізично та морально застарів. Спочатку це сприйняли гостро, але поступово так і сталося. Проєктом благоустрою займалася відома французька компанія, незабаром тут з’явиться ковзанка, фонтан, 3D-шоу. Ми ж розробили проєкт трансформації головного виробничого корпусу в громадську будівлю, де сьогодні реалізовано головний офіс корпорації — також за нашим проєктом.

У розробленні офісу ми виходили з того, що управління, підхід до роботи має відповідати сьогоденню та забезпечити сталий розвиток на найближчі десятиліття. Почали з вивчення того, що таке open space, як протікають життєві процеси в такому просторі. Словосполучення open space лякало багатьох співробітників, але проєкт створювався відкрито, і в цьому брала участь практично вся корпорація.

К. М.: На початковій стадії проєкту ми склали опитувальник для працівників. Важливий момент: вивчили всі зв’язки, хто з ким комунікує, з якою частотою. На підставі саме цих реальних даних усе зараз розміщено. Раніше всі відділи офісу корпорації були на чотирьох поверхах, тепер — на одному. Ми довго вибудовували алгоритм, який дозволив це зробити оптимально.

С. В.: Ми взяли «пляму» цієї будівлі. Заклали всю зібрану базу даних у програму, яка визначила оптимальне розташування департаментів і відділів. Машина виконувала симуляцію, причому всередині контуру реальної будівлі. У підсумку ми отримали оптимальне рішення, найкраще і компактне. Підтвердженням правильного результату стали позитивні відгуки керівників департаментів у процесі експлуатації.

К. М.: Усередині немає жодної суцільної перегородки, жодної абсолютно закритої кімнати, крім санвузлів і комутаційних. Завдяки кільком рівням висот використаних перегородок простір сприймається природним і зрозумілим, і в ньому легко орієнтуватися.

С. В.: Причому тут буває багато відвідувачів, зокрема тих, хто потрапляє сюди вперше, і для них простір теж має бути зрозумілим. Із закритих приміщень, по суті, тут тільки напівпрозорі переговорні, вони і є тими самими роздільниками, які формують напіввідкритий офісний простір, тому що open space у класичному розумінні тут недоцільний. Тут у кожному відділі працюють у середньому 10 осіб, а не 100+, як, скажімо, у транснаціональних корпораціях.

К. М.: Якщо говорити про деталі, то ми, наприклад, використовували особливі світильники, які не сліплять, не дають різких тіней і відблисків під час, скажімо, виступу людини біля дошки. До речі, ми спеціально обрали саме скляні магнітно-маркерні дошки, на яких маркер ідеально пише та стирається, не залишаючи слідів, як на звичайних дошках.

С. В.: Ми самі відразу закупили собі кілька типів дощок для тестування і в результаті дослідним шляхом дійшли до того, що скляні залишаються ідеально чистими. Ми донесли це до замовника і зрештою переконали використати саме такі.

Наш найбільший публічний проєкт — ревіталізація частини київської кондитерської фабрики Roshen

К. М.: Окрім того, розробили для них кілька індивідуальних рішень. Наприклад, маркеротримачі у вигляді ніші під дошкою. Вони вифрезерувані зі штучного каменю і встановлені в одній площині зі склом, щоб не забруднити одяг. А спеціальні фаски захищають край скла від пошкоджень.

Цікавим завданням стали мокрі парасольки. В офісі працює 200 осіб. Уявіть собі: потрапивши під дощ, кожен починає розкладати біля себе парасольку. Ми це передбачили. Зробили окрему нішу для парасольок з панелями HPL і конічними гачками з бетону. На перший погляд розташовані вони хаотично, але насправді так, щоб кожна парасолька помістилася і не заважала іншій. Спершу замовник нас не зрозумів. Але перший дощ зняв усі питання.

Хол — окрема історія. Для стін розробили і виготовили бетонні панелі товщиною всього 16 мм при максимальній висоті 3,6 м і для радіусних колон зокрема — спеціально гнули їх. Оскільки висота приміщення невелика, щоб зберегти його максимально вільним, забезпечити стельовий простір для конструкцій і комунікацій, зробили криволінійну стелю.

С. В.: Найнижча балка знаходиться на рівні 2,5 м, а норми кажуть, що для вестибюля висота стелі повинна становити мінімум 3 м. Така форма стелі дозволяє це зробити.

Виробнича будівля мала два шляхи евакуації. Стала громадською — знадобилися двоє додаткових сходів. В їхній основі металокаркас, а для облицювання ми розробили та виробили спеціальні бетонні елементи: сходи, підсходинки та плити. Елементи також є самонесучими.

Наш принцип — не інтегруватися в старе, тому, працюючи над вхідною групою, ми збудували окрему цегляну стіну та зробили скляний тамбур. На одній осі з ним збудовані ці двоє сходів. Ми зробили їх окремими, щоб візуально розірвати зі старою будівлею.

Зазначу, що нам важливо зберегти історичну частину, показати, як це було. Фабрика за час існування обросла паразитними спорудами. Ми очистили все, прибрали зайве, відкрили рідну цеглу — і тепер будівля має зовсім інший вигляд.

P.M.: Розкажіть про другу версію новорічної ілюмінації для Roshen.

К. М.: Оскільки територія фабрики поступово перетворюється на суспільний простір, то цього року ми повністю переробили новорічну ілюмінацію. Задіяний внутрішній двір. Центром композиції з класичних сюжетів епохи промислової революції став міст із паровозом, що йде по ньому, і зоряним небом над внутрішнім двором. Незвичайний досвід для архітектурної компанії — мати справу з буквальними образами й емоціями. Ти отримуєш відгук миттєво — щирий, справжній, коли людина по-дитячому радіє тому, що бачить.

P.M.: Збираючи матеріал для статті, ми помітили, що про maass украй мало інформації у відкритому доступі. Із чим це пов’язано?

К. М.: Усі 5 років ми займалися становленням, шукали власні підходи, свою філософію, і зараз упевнено можемо говорити про це, бути в інформаційному полі. Це один із наступних етапів, який ми зараз маємо пройти.

P.M.: Кілька питань на тему нашого номера. Чи важливо архітекторові, дизайнеру мріяти?

К. М.: Будь-якій людині важливо мріяти. Архітектор може бути візіонером, оскільки об’єкт — це історія в часі. Здатність бачення, яка пов’язана з інтуїтивною уявою, чуттям, для архітектора необхідна. Без цього комунікація неможлива. Водночас потрібно не втрачати зв’язку з реальним світом.

Незвичайний досвід для нас — мати справу з буквальними образами й емоціями

P.M.: А що ви ще любите, окрім дизайну й архітектури?

К. М.: Безперечно, знайомство з іншими професіями. Будь-яка справа, якою займається людина, пов’язана як із її особистим зростанням, так і впливом результатів справи на суспільство. Це завжди цікава історія.

С. В.: Архітектура — це збирач усього. У ній і археологія, і мистецтво, і технології, і історія, і багато іншого. Щоб бути архітектором, ти повинен мати практично всі знання.

P.M.: Ну і традиційне питання: плани на найближче майбутнє?

К. М.: Останні 5 років ми займалися напрацюванням базових принципів. Основні плани — масштабувати це, ділитися з більшою аудиторією. Плюс нам цікавий західний ринок — зокрема в якості оцінки. Ринок — найголовніший критик. А західний ринок величезний, і чим більше отримаєш зворотного зв’язку, тим краще скорегуєш свій вектор.

Фото: Юрій Ферендович