Микола Каблука створював інсталяцію для середовища, де мистецтво існує серед пилу, вогню, музики й тисяч людей, готових на кілька днів перетворити пустелю на місто без правил. Але в Лондоні її нова версія отримала зовсім інше оточення: сад поруч із видатною пам’яткою британської столиці — собором Святого Павла, історія якого налічує понад три століття.
Чи здатен мистецький об’єкт зберегти власну концепцію й водночас вступити в діалог із новим місцем? PRAGMATIKA.MEDIA розповідає, як змінилася лондонська версія скульптури, що побачили в ній відвідувачі з різних країн і чому саме здатність працювати з контекстом стала одним із ключів до її успіху.
Landmark-інсталяція від Миколи Каблуки: The Point of Unity перед кафедральним собором Святого Павла в Лондоні. Фото надане компанією Expolight
Два способи змінити знайоме місце: перші відгуки
«Заворожливі аудіовізуальні інсталяції» — так The Times описала роботи Миколи Каблуки, включивши їх до добірки 26 подій London Design Festival, які видання радило не пропустити. Після презентації в Chapter House, будинку капітулу собору Святого Павла, яку український дизайнер світла відкрив разом із Беном Евансом, співзасновником і директором London Design Festival, PRAGMATIKA.MEDIA відстежила перші відгуки в британській і професійній пресі.
Микола Каблука проводить презентацію в Chapter House, будинку капітулу собору Святого Павла. Фото надане компанією Expolight
The Standard включила Soul і The Point of Unity до окремого блоку The fleeting landmarks, тимчасових міських орієнтирів фестивалю, і радила приходити до собору пізно ввечері, коли інсталяції розкриваються повною мірою. Wallpaper звернув увагу на унікальність Soul: зображення не має наперед заданої послідовності, світло проходить крізь скло й реагує на рух людей, тому кожна проєкція виникає заново. Як раніше PRAGMATIKA.MEDIA писала у статті «Українське світло в Лондоні: Soul і The Point of Unity від Миколи Каблуки на London Design Festival 2026», система каустичних лінз і музика створені на основі результатів нейрофізіологічних досліджень мозкової активності, пов’язаної з мріями, внутрішньою увагою та творчим мисленням. The Spaces включив обидва проєкти до п’ятірки власних рекомендацій LDF, відзначивши їхню залежність від простору та присутності глядача. У післяфестивальному огляді Tint Magazine виокремив Soul серед помітних світлових робіт 2026 року, тоді як італійський Fuorisalone.it представив обидві інсталяції серед ключових проєктів LDF. ArchiPanic зарахував роботи Каблуки до споглядальної лінії програми, окремо зауваживши, що масштаб — не єдиний спосіб досягти сильного впливу. Обидві інсталяції справді мають виразне концептуальне ядро: Soul перекладає мовою світла стани свідомості, пов’язані зі сном, молитвою та глибокою концентрацією, тоді як The Point of Unity будує досвід навколо ідеї єднання неба й землі, матеріального та духовного. Тому їхня присутність у Лондоні працює не лише як видовищний жест — за кожною з робіт стоїть цілісна система образів, матеріалів і технологій.
Обидві інсталяції мають виразне концептуальне ядро: Soul перекладає мовою світла стани свідомості, пов’язані зі сном, молитвою та глибокою концентрацією, тоді як The Point of Unity будує досвід навколо ідеї єднання неба й землі, матеріального та духовного
Показово, що у відгуках на обидві роботи критики говорять про здатність світла змінювати сприйняття знайомої архітектури. Soul буквально накладає світлове зображення на історичний фасад собору, щоразу відкриваючи його в іншому вигляді. The Point of Unity діє інакше: не втручається у структуру будівлі, а створює в церковному саду самостійну просторову форму, яка вдень сприймається як матеріальна скульптура, а з настанням темряви набуває ефемерності. Тож український митець запропонував мешканцям і гостям Лондона різні способи подивитися на культовий архітектурний об’єкт по-новому. За словами Каблуки, представники собору Святого Павла підтвердили, що раніше не погоджувалися на жодні артінтервенції в зовнішній вигляд будівлі. Взаємодія працює в обидва боки: інсталяції по-новому проявляють архітектуру, а архітектурний контекст наділяє їх новими асоціаціями та сенсами.
The Point of Unity змінює середовище — і змінюється сама
Для The Point of Unity презентація на LDF означала радикальну зміну середовища: після Burning Man скульптура опинилася поруч з одним із найвпізнаваніших храмів Лондона — в просторі, пов’язаному з молитвою, зібранням і спогляданням. Контраст між пустелею та історичним центром Лондона став частиною нового прочитання роботи.
Зірковий калейдоскоп: фрагменти купола кафедрального собору та нічне небо над Лондоном в окулюсі медитативного простору The Point of Unity. Фото надане компанією Expolight
The Point of Unity від початку задумувалася як медитативний простір, де світло, звук і віддзеркалення поєднують небо із землею. Історію створення PRAGMATIKA.MEDIA раніше вивчала в статті «Відображення в пустелі: The Point of Unity та мистецтво єдності».
У центрі композиції — дзеркальний диск діаметром майже сім метрів, що здається невагомим завдяки прихованим опорам; він відбиває землю, людей і мінливе денне світло, тоді як вмонтована в нього дзеркальна поверхня відкриває «вікно» в небо. Вночі простір змінюється: 3500 світлових оптоволоконних точок створюють образ зоряного неба, а світло, пропущене крізь спеціальні фільтри, розкладається на спектральні відтінки. Світлові патерни запрограмовані так, щоб не повторюватися, — подібно до хмар, полум’я чи заходу сонця. Навіть звук підпорядкований цій ідеї: його музична структура побудована на співвідношеннях розмірів, мас та орбіт планет і Сонця. Так технічні рішення стають частиною однієї концепції: людина стоїть на землі, дивиться в небо й водночас опиняється в точці їхнього умовного злиття.
Вмонтована в п’єдестал The Point of Unity дзеркальна поверхня відкриває «вікно» в небо. Фото надане компанією Expolight
Для лондонської версії Каблука доповнив конструкцію ще одним, нижнім дзеркалом, інтегрованим у подіум. На Burning Man це було неможливо реалізувати технічно через пісок і пил, але тепер автор зміг утілити початковий задум повністю. Нова версія The Point of Unity показала, наскільки сильно сприйняття роботи залежить від середовища. У пустелі Блек-Рок її сенс розкривався в майже безмежному просторі, тоді як у Лондоні до нього додався конкретний культурний і духовний контекст собору Святого Павла.
Від естетичного враження до особистого діалогу: як The Point of Unity залучала глядачів
За спостереженням самого Миколи Каблуки, найважливішою ознакою цієї взаємодії стало те, який час люди були готові їй приділити. Для міського середовища, де перехожі зазвичай швидко рухаються далі, це виявилося показовим: The Point of Unity зупиняла, утримувала увагу й ставала приводом для розмови. «Вона справді вражала людей як красивий об’єкт, але на цьому сприйняття не закінчувалося. Спостерігачі довго біля неї стояли, розглядали, переміщувалися. Хтось спеціально приходив на екскурсії, хтось просто проходив повз, заходив і залишався. І мені було цікаво, що реакція майже ніколи не зводилася до “подобається” чи “дуже гарно”. Робота викликала питання, змушувала думати, і люди ділилися цими думками. Мабуть, саме це було для мене найважливішим».
Імерсивна скульптура The Point of Unity залучає глядачів і пробуджує роздуми, що виходять за рамки буденності. Фото надане компанією Expolight
Лондонський контекст і місце, де тема духовного пошуку вже закладена в історії та функції самого середовища, змінили й семантику The Point of Unity.
«У пустелі ти шукаєш відповіді на якісь внутрішні питання в просторі, майже відокремленому від усього. А тут робота стояла в комплексі собору, місці, яке саме по собі пов’язане з духовним пошуком. І нам дуже пощастило з небом: багато днів воно було яскраво-блакитним. Ти дивишся вниз і раптом бачиш там не землю, а небо і фрагменти купола собору. Виходить своєрідний калейдоскоп із реального простору та його відображень, і ти вже не до кінця розумієш, де закінчується одне й починається інше».
Нова версія The Point of Unity показала, наскільки сильно сприйняття роботи залежить від середовища. У пустелі Блек-Рок її сенс розкривався в майже безмежному просторі, тоді як у Лондоні до нього додався конкретний культурний і духовний контекст собору Святого Павла
Здатність роботи провокувати людей на комунікацію один з одним, за словами Каблуки, особливо проявилася завдяки мультинаціональній аудиторії. Біля The Point of Unity зустрічалися британці, американці, корейці, китайці, інші відвідувачі з Азії та, звичайно, українці — і різний культурний досвід ставав частиною взаємодії з інсталяцією. Для автора це важливо якраз тому, що робота не замикається в естетичному спогляданні: вона стає приводом для діалогу й занурення в особисті, часом дуже глибокі питання.
3500 світлових оптоволоконних точок, вмонтованих у дзеркальні поверхні скульптури The Point of Unity, створюють образ зоряного неба. Фото надане компанією Expolight
Як зазначив засновник Expolight, приголомшливо було спостерігати, як люди з різним культурним кодом зчитували закладені в The Point of Unity образи. Для когось поєднання неба й землі відсилало до релігійних уявлень, для когось — до східної філософії.
«Мені було цікаво, що люди самі знаходили паралелі зі своїми культурними та релігійними уявленнями. Наприклад, кілька людей із Китаю сказали, що ця композиція дуже нагадує їм концепцію тайцзі, у якій взаємодія протилежних начал формує цілісність, а людина перебуває в центрі цієї взаємодії: є небо, є земля, а між ними — людина. Я не закладав у роботу конкретну відсилку до цієї традиції, але вони самі її побачили. І для мене це дуже важливо: коли твій образ починає працювати за межами тієї системи координат, у якій ти його створював».
За час фестивалю Каблука провів понад десять екскурсій. Але важливішою за їхню кількість для Миколи стала сама реакція людей: вони були готові зупинитися посеред міста, залишитися біля роботи й говорити на абстрактні та філософські теми.
Микола Каблука проводить екскурсію для гостей London Design Festival, пояснюючи концепцію The Point of Unity та відповідаючи на запитання. Фото надане компанією Expolight
«Я думаю, в сучасному Лондоні, та й у будь-якому великому місті, у людей виникає потреба хоча б іноді зупинитися, відірвати увагу від побуту, від постійного руху, від необхідності кудись бігти. Піднятися трохи вище рівня землі. У мене були дуже різні групи: британці, американці, азійці, українці, і з кожною виникали свої розмови. І для мене це було, мабуть, найцікавішим: робота ставала приводом не просто подивитися, а на якийсь час вийти з повсякденного ритму й поговорити про те, що зазвичай залишається поза буденністю».
Ключі до успіху: концепція, технологія, контекст
Від неформального, майже карнавального настрою Burning Man до консервативного сакрального контексту собору Святого Павла — The Point of Unity переконливо працювала в обох випадках. Її сила — в поєднанні оригінальної концепції, технологічного новаторства та бездоганного виконання: цього достатньо, щоб артоб’єкт не ставав декорацією, а вступав у змістовний діалог із місцем, у якому опиняється.
Можливо, саме таким і має бути провокативне сучасне мистецтво — не декоративним доповненням до середовища, а приводом подивитися на нього інакше. Важливо, що сьогодні цю розмову на одній із головних світових дизайн-сцен веде український автор. Після Лондона The Point of Unity має повернутися в Україну. Попри кілька пропозицій викупити роботу, Каблука планує дотриматися своєї обіцянки й дати їй нове місце вже в одному з українських міст.
Бен Еванс, співзасновник і директор London Design Festival, та Микола Каблука, український дизайнер світла, засновник і артдиректор Expolight, біля медитативного простору The Point of Unity. Фото надане компанією Expolight
Що дає українському авторові вихід на одну з головних міжнародних дизайн-сцен — і чи змінилося після Лондона його власне відчуття місця України у світовій культурі? В наступному матеріалі циклу PRAGMATIKA.MEDIA Микола Каблука говорить про новий запит на сенсорні та інтерактивні публічні простори, міжнародну професійну аудиторію, українську суб’єктність і про те, чому йому було важливо не просто показати свою роботу в Лондоні, а зробити внесок у це середовище — і привезти отриманий досвід назад в Україну.
