Людвіг Міс ван дер Рое — час і скло

Сьогодні виповнюється 132 роки від дня народження Людвіга Міса ван дер Рое. Але ми хотіли б не переказувати біографію великого архітектора, а зосередитися на його спадщині, на тому, як сучасні архітектори працюють над реконструкцією двох шедеврів майстра будівлі Нової Національної галереї в Берліні та Меморіальної бібліотеки Мартіна Лютера Кінга у Вашингтоні. Реконструкція обох об'єктів має завершитися практично одночасно — у 2020 році.

Ви знаєте, чому засновник інтернаціонального стилю Людвіг Міс ван дер Рое ніколи не жив у жодному зі своїх скляних хмарочосів?

Навколо цього факту критики архітектурного стилю метра побудували чимало версій, говорячи про те, що багатоповерхові паралелепіпеди зі скла та металу непридатні для комфортного життя. Тим часом розгадка проста: Людвіг збирав колекцію живопису Клее та Кандинського. А в будинках із суцільним склінням просто не вистачало стін для того, щоб розвісити картини. Про це розповів німецьким журналістам онук Міса — 80-річний Дірк Лохан, архітектор і власник прав на інтелектуальну спадщину великого зодчого.

Людвіг Міс ван дер Рое (1886–1969) у своїй квартирі, Чикаго, 1964 рік. На стінах — картини з колекції, на столі — легендарна попільничка-чаша з оптичного скла

Дірк Лохан тепер надає консультативну допомогу в реконструкції Нової Національної галереї в Берліні, однієї з останніх прижиттєвих будівель Міса ван дер Рое. Для Лохана Neue Nationalgalerie був одним із перших проєктів, над якими він працював як менеджер. Він же одержав у спадок легендарну попільничку Міса з оптичного скла, яка, до речі, стане одним із експонатів оновленої галереї.

Такий вигляд мала будівля Neue Nationalgalerie в 1968 році. Фото: Reinhard Friedrich

Крихка спадщина

Міс ван дер Рое завершив роботу над берлінською Neue Nationalgalerie у 1968 році, за рік до своєї смерті. Це була єдина будівля, створена архітектором на батьківщині після Другої світової. Модерністська ортогональна скринька зі скла та металу з величезним відкритим внутрішнім простором майже п’ять десятиліть служила ідеальним місцем для масштабних інсталяцій, проте виявилася не дуже придатною для постійних експозицій живопису.

Вночі будівля галереї перетворювалася на величезний різнокольоровий ліхтар

Засклений фасад із прямими кутами не витримував температурних коливань: скло нагрівалося під сонячними променями, через вологість, що підтримувалася в галереї для збереження картин, на склі утворювався конденсат, і в холодні ночі скло тріскалося.

Доводилося міняти одну скляну панель за іншою, а у 2012 році будівлю вирішено було закрити на реконструкцію. Її доручили провести Девіду Чіпперфільду, лондонському архітекторові, який раніше понад 10 років займався реконструкцією Neues Museum на музейному острові, побудованого в середині XIX століття за проєктом Фрідріха Августа Штюлера, і, що символічно, отримав за свою кропітку роботу премію Людвіга Міса ван дер Рое.

Інсталяція Девіда Чіпперфільда Stikes and Stones, установлена напередодні закриття Нової Національної галереї на реконструкцію. Фото: David von Becker

Перед самим закриттям галереї на реконструкцію Девід Чіпперфільд перетворив зал музею на подобу лісу, встановивши 144 дерев’яні фальш-колони, які підкреслювали геніальну архітектуру Міса, де вага монументального даху спирається лише на вісім вузьких сталевих опор.

Інсталяція була своєрідним прологом до подальшого перетворення модерністської ікони на будмайданчик. Після тримісячної виставки музей був закритий, колекції творів сучасного мистецтва, які включають роботи Пікассо та Воргола, вирушили до сховища, а Чіпперфільд приступив до зривання покривів.

Девід Чіпперфільд на будмайданчику Нової Національної галереї, з якої зірвали її скляні покриви. Фото: Gordon Welters for The New York Times

Таким, трохи збентеженим, Девіда Чіпперфільда застали журналісти The New York Times у вересні минулого року. Позбавлена своїх блискучих фасадів і гранітних підлог будівля, що раніше викликала асоціації з Пергамським вівтарем, тепер, коли від неї залишилися обдерта сталева рама та бетонні ребра, мала непривабливий і прозаїчний вигляд.

«Це трохи шокує, — сказав Чіпперфільд. — Тепер ви розумієте, наскільки ілюзорною буває архітектура»

Кожен архітектор — частково містифікатор, і Людвіг Міс ван дер Рое — один із геніальних, вважає Девід. Його завдання — усунути всі технічні проблеми будівлі, зберігши її образ таким, як задумував Міс. «У цьому є щось священне. Це трохи схоже на грецький храм. Кожен елемент, кожен суглоб є частиною архітектури. Міс казав, що бог — у деталях. Утрата деталей означатиме втрату архітектури», — каже Чіпперфільд.

Цей підхід британського архітектора повністю підтримує і його колега, онук Міса — Дірк Лохан. Спочатку планувалося, що реконструкція завершиться у 2018 році, але тепер термін її закінчення пересунули на 2020 рік.

Недостатньо прозорий Міс

Будівля Меморіальної бібліотеки ім. Мартіна Лютера Кінга у Вашингтоні за проєктом Міса була збудована в 1972 році, через три роки після смерті архітектора. Реконструкція розпочалася минулого року через те, що чотириповерхова будівля, піднесена на опорах, не відповідала всім вимогам, які сьогодні висуваються до сучасних бібліотек.

Такий вигляд мала будівля бібліотеки до початку реконструкції

Тепер бібліотека — це не просто місце, куди приходять за книгою, це мультикультурний центр із громадськими та комерційними блоками, що надає цілий комплекс послуг і цим заробляє на своє утримання.

Комісія, яка оцінювала будівлю Міса ван дер Рое, вважала її «недостатньо проникною» і «недостатньо просторою»

Модернізацією об’єкта займається команда архітекторів нідерландського бюро Mecanoo у співпраці з Martinez + Johnson Architecture. Засновниця Mecanoo Франсін Хубен запропонувала підсилити «прозорість», прибравши з інтер’єру всі цегляні стіни й замінивши їх скляними перегородками, а до монументальних сходів між поверхами додати скляні ліфти та ескалатори.

Візуалізація екстер’єру будівлі бібліотеки. Джерело зображення: Mecanoo

Розширення корисної площі Хубен спланувала у вигляді надбудови на даху будівлі, який також вирішено озеленити, отримавши ще один відкритий громадський простір. На проєкт міська влада Вашингтона виділяє $208 мільйонів.

Візуалізація інтер’єрів будівлі бібліотеки. Джерело зображення: Mecanoo

Очевидно, що порівняно з проєктом реконструкції музею в Берліні модернізація бібліотеки передбачає більш радикальне втручання в архітектуру Міса. Чому — можна зрозуміти за заявою Франсін Хубен: «Ми поважаємо Міса ван дер Рое й ретельно дослідили його роботи, перш ніж приступити до створення «Бібліотеки майбутнього». Але найголовніше — вивести на перший план цінності Мартіна Лютера Кінга. Моя мрія — зробити цю будівлю відображенням його ідеалів».

Архітекторка Франсін Хубен розповідає про плани розширення бібліотеки

Здавалося б, Мартін Лютер Кінг дотримувався тих самих принципів, що й Міс ван дер Рое. Це відкритість, прозорість і доступність. Кінг стирав соціальні кордони, а Міс — межі між інтер’єрами та навколишнім середовищем. Про цю схожість говорять і самі архітектори Mecanoo. Перед тим, як розпочати реконструкцію, у березні 2017 року в бібліотеці відбувся прем’єрний показ документального фільму «Спадщина: Міс і Кінг», у якому розповідається про деталі майбутніх робіт.

Афіша до показу документального фільму «Спадщина: Міс і Кінг»

І все ж, погодьтеся, дещо несподіваним здається сам факт, що з погляду сучасності архітектура великого інтернаціоналіста, яка здавалася такою екстремальною в середині XX століття, може видатися недостатньо «прозорою».