Deira Clocktower — символ міста Дубай
Сталий розвиток і стійкість як характеристика діяльності сьогодні не просто моральний камертон, до якого непогано було б прислухатися. Це нагальна вимога до способу виробництва і споживання — якщо, звичайно, людство не вирішило завершити свій літопис ХХІ століттям.
Світло — особливий архітектурний і мистецький засіб, який впливає на глядача передусім не когнітивно, через усвідомлення, а через емоції та підсвідомість. Щоб зрозуміти, як саме в світлових проєктах або за їхньої підтримки можуть реалізуватися принципи sustainable, ми звернулися до архітектора світла Миколи Каблуки.
Микола Каблука, засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures
Наприкінці минулого року світлодизайнери Kabluka Light & Digital Sculptures у співпраці з муніципалітетом Дубая та міжнародною маркетинговою агенцією Nuevo Design створили інтерактивну інсталяцію для годинникової вежі Дейри під час глобальної події року — Конференції ООН зі зміни клімату COP28. Проєкт передбачав ревіталізацію і пошук нових сенсів для історичної пам’ятки, збудованої в 1965 році. Deira Clocktower є одним із символів міста Дубай.
Микола Каблука та його команда перетворили Deira Clocktower, символ міста Дубай, на квітучий корал
PRAGMATIKA.MEDIA: Чи завжди світло як матеріал є дотичним до цінностей сталого розвитку? До прикладу, вогні великих міст шкодять екосистемі. Проєкт, втілений вами в Дубаї, привертає увагу до довкілля, хоча Емірати загалом не сприймаються у світі як дуже sustainable країна.
Микола Каблука: У світлових інсталяціях зараз панує тренд: уникати світлового забруднення. Не засвітлювати небо над мегаполісами, не витрачати енергію даремно, зокрема і світлову. Ми також слідуємо цим принципам. Створені інсталяції нікому не нашкодили, це проєкція, а не світло, спрямоване в небо. Звичайно, концепція Дубая далека від sustainable, але те, що вони роблять кроки в цьому напрямку — дуже добре. Наразі це вже не місто, в якому «ми не шкодуємо нічого, зокрема й енергії на всілякі вау-штуки». Зараз Дубай привертає увагу світу, тут формується своя культура. І мені дуже імпонує, що закладаються і декларуються речі, які сприяють вихованню людей. До речі, частина нашого проєкту для Конференції COP28 розташовувалася в павільйоні Expo Сity Dubai — приміщенні, свого часу побудованому для виставки World Expo. Там відбувалися виступи всіх ключових гостей заходу. Добре, що такі простори знаходять друге життя, створюється стала функція для павільйонів, раніше збудованих під інші потреби.
Микола Каблука: «Мова, якою звертається паблік-арт, — дуже зрозуміла. Це потужний канал для просування наративів. Інституції або міста, які це розуміють, використовують такі можливості дуже вдало»
P.M.: Сьогодні світ переживає багато криз, схоже, що нам треба переосмислити сценарії майбутнього. На вашу думку, як світлові скульптури та інсталяції можуть просувати цінності сталого розвитку у світі? В чому особлива сила світла?
Майстер ставив за мету показати містянам річ, до якої вони давно звикли, в новому світлі
М. К.: Як на мене, мова, якою звертається паблік-арт, публічне мистецтво, — дуже зрозуміла. Це потужний канал для просування наративів. Ті інституції або міста, які це розуміють, використовують такі можливості дуже вдало. Гарна ілюстрація до цієї тези — проєкт у Дубаї. Нас запросили до тендеру — створити об’єкт для з’їзду COP28, присвяченого кліматичним проблемам, у якому брали участь світові лідери. Проєкт курували муніципалітет Дубая і шейх особисто. Завданням міста було привернути увагу до події та гострої проблематики. І не просто розповісти за допомогою цифрового банера, а залучити людей до взаємодії. Ідеєю Kabluka Light & Digital Sculptures було зробити це через комунікацію, ігрові ефекти. Коли ти не спостерігаєш шоу як глядач, а можеш певним чином на нього вплинути. Об’єкт пропонує незвичну для таких публічних інсталяцій модель взаємодії і тим самим утримує увагу людей.
P.M.: Розкажіть нашим читачам детальніше, якою була ця інсталяція і як саме люди могли з нею взаємодіяти?
М. К.: У світі є глобальна проблема вицвітання коралів. Вони втрачають колір і вмирають, через це гине вся екосистема, її залишають морські істоти, риби. Ми створили велику світлову інсталяцію коралового рифу і наклали її на вежу Dubai Clocktower. На початку, завдяки проєкції, корал зображений мертвим. До інсталяції ми додали текст, присвячений цій проблематиці, і заклик — взяти участь у порятунку природи, обравши певний набір дій. Глядачі могли оглянути інсталяцію, прочитати пояснення й відмітити в спеціальному додатку, що доброго вони планують зробити. Наприклад, використовувати вторинний пластик, користуватися електротранспортом, економити воду та інше.
Винагорода за цей вибір — можливість створити одну з трьох тварин, які перебувають на межі вимирання. За допомогою власного телефона користувач її обирає, персоналізує, розфарбовує, обирає спосіб руху і може оживити. Далі тваринка «перелітає» на вежу, яку ми перетворили на корал. Зі збільшенням кількості цих активацій корал оживає й відновлюється.
Таким чином, це не лише розвага, щось, що викликає емоції захвату, а й залучення. Людина, яка прочитала перелік дій, запам’ятовує, який внесок буде корисним.
Команда Миколи Каблуки запропонувала глядачам у спеціальному додатку обрати екосвідомі дії, отримавши можливість у якості винагороди створити тваринку, вид якої перебуває під загрозою зникнення, та «запустити» її плавати на корал
Микола Каблука: «Дубай дивує яскравими технологічними інноваціями, але іншими. Взаємодія з інсталяцією через смартфон, вплетені корисні ідеї — це нове»
P.M.: Якою була реакція мешканців і гостей міста?
М. К.: Насамперед людей захоплює, коли щось, створене у власному телефоні, масштабується на величезний міський об’єкт. Кожна винагорода за твій правильний вибір рахується. Коли кількість активацій наблизилася до 10 тисяч, «корал» розквітнув, став барвистим. Дубай дивує яскравими технологічними інноваціями, але іншими. Зазвичай усе працює в режимі, коли в певний час за розкладом можна прийти і побачити фонтани біля Бурдж Халіфи або якесь медійне шоу на самій вежі. Взаємодія через смартфон і її наочність, вплетені корисні ідеї, як у нашому випадку, — це нове. Годинникова вежа розташована в центрі Дубая на кільцевому перехресті, багато відвідувачів спостерігали інсталяцію щодня. Акція тривала два тижні, відповідно до налаштувань з одного пристрою можна було зробити не більше двох активацій за вечір. Людям було цікаво, вони побачили нове для себе й долучилися до спільних дій, і з часом ця зацікавленість не зменшувалася, а навпаки.
Все спрацювало навіть сильніше, ніж ми сподівалися. Проєкт добре підтримали ЗМІ, всі сторони були дуже задоволені.
Окрім завдання «підсвітити» проблему захисту довкілля в рамках COP28 метою проєкту було дати нове життя одному з міських символів. Годинникова вежа Дейри, або Дубайська годинникова вежа — культурна пам’ятка, свідок початку ери Дубая, її побудували за молодості шейха.
«Проєкти, які ми створюємо й реалізуємо, — часто великий ризик: а чи вийде це? Бо найцікавіше робити те, чого досі не було», — Микола Каблука
P.M.: Ви згадували, що частина інсталяції була розміщена в павільйоні Expo Сity Dubai.
М. К.: Так, другу частину інсталяції ми реалізували там. В ОАЕ є велика програма зі збору морського пластику, використовуються спеціальні катери й обладнання, далі пластик переробляють. Ми запропонували надрукувати на 3D-принтері форми із цього пластику, зібраного в морі, як посил, що ми маємо піклуватися про природу і здійснювати певні дії. Надруковані арочні конструкції були розміщені біля зони круглих столів. В арки вбудували 3D-екрани, де відображався цифровий двійник інсталяції з годинникової вежі. Через великі сенсорні екрани та веб-камери гості з Експо взаємодіяли з відвідувачами Deira Clocktower. Також можна було заслухати розповідь про одну з екоініціатив, яку втілюють у країні.
P.M.: Як ви особисто оцінюєте результат?
М. К.: Проєкти, які ми створюємо й реалізуємо, — часто великий ризик: а чи вийде це? Бо найцікавіше робити щось нове, чого досі не було. Навіть на технологічному рівні або в такій комбінації — до нас ніхто подібного не пробував, ми першопрохідці. Тому дубайський проєкт приніс велике задоволення. У когось Дубай досі асоціюється з олігархами, які витрачають дурні кошти й живуть у помпезних готелях. Я ж більше перетинаюся з прогресивною молоддю, яка робить щось корисне для світу. Тут сьогодні сконцентрована світова IT-спільнота, команди багатьох компаній. Я сприймаю місто через призму саме таких людей, які працюють над глобальними проєктами. І дуже багато наших наступних проєктів із цим пов’язані. Тому мені приємно, що робота з Dubai Clocktower вплинула, зокрема, і на зміну асоціацій щодо Дубая. Вона розрахована на нову публіку, на вкорінення ідеї, що в цьому місті зараз багато арту, творчих людей, сміливих сучасних підприємців.
Жителі Дубая переконалися в тому, що навіть якщо ти бачиш певний предмет щодня протягом років, це ще не привід думати, що він ніколи не стане іншим. На думку Миколи Каблуки, ефект неочікуваності мав підсилити виховний та освітній ефекти екологічної акції
Проєкт для Dubai Clocktower вплинув, зокрема, на зміну асоціацій щодо сучасного образу Дубая
P.M.: Якщо переміститися зі Сходу до, наприклад, Європи, чи можемо ми поговорити про інші проєкти, де сталий підхід добре проявлений?
М. К.: Так, переходячи до sustainable-суспільств, які вже склалися, можна навести цікавий приклад. Минулої осені наша команда взяла участь у віденському проєкті Gleis//Garten, його реалізували британські архітектори. Це перетворення одного з найстаріших трамвайних депо на громадський сад. Контекст проєкту: раніше в центральній частині Відня відбулася реконструкція промислових підприємств. З’явилося багато житлових комплексів, поруч будують університет, а от зелених просторів, місць для прогулянок і спілкування мешканцям із часом стало не вистачати. Щоб побороти цю проблему, адміністрація міста вирішила перетворити одне зі старих трамвайних депо в центрі міста на сад.
Назву Gleis//Garten легко пояснити — це прокладена лінія рейок і сад. Ідея проєкту була в тому, щоб зберегти історію, але дати місцю нову функцію. Тому фахівці, які відповідали за матеріальну частину проєкту, зберегли абсолютно всі старі елементи депо, навіть стелю не замінили. 200-річні дубові конструкції виглядають, як склепіння костелу. Все збережене: місце, куди заїжджав транспорт, оглядові ями для ремонту трамваїв. Місце нагадує величезну оранжерею, яку приємно відвідувати і влітку, і особливо похмурими сірими днями, коли людям не вистачає сонця. Щоб усередину проникало більше денного світла, в стелі дорізали великі вікна. Через них у колишню промислову будівлю спустили вікові оливи, 12-метрові пальми і тропічні дерева. Їх укоренили в ямах, які залишилися від обслуговування трамваїв, туди проведені капілярні системи зрошення.
Gleis//Garten — це тропічний сад у старому трамвайному депо в центрі Відня. Ще недавно мешканці обходили це місце стороною, а тепер намагаються не проходити повз
Gleis//Garten — це тропічний сад у старому трамвайному депо в центрі Відня. Ще недавно мешканці обходили це місце стороною, а тепер намагаються не проходити повз
Gleis//Garten — це тропічний сад у старому трамвайному депо в центрі Відня. Ще недавно мешканці обходили це місце стороною, а тепер намагаються не проходити повз
Gleis//Garten — це тропічний сад у старому трамвайному депо в центрі Відня. Ще недавно мешканці обходили це місце стороною, а тепер намагаються не проходити повз
Микола Каблука: «Gleis//Garten — гарний приклад реновації та ефективного використання. Він про те, що можна не будувати такі простори з нуля, а зберегти історичне місце й подарувати йому нове дихання»
P.M.: Які завдання у Gleis//Garten приготували для вас?
М. К.: Необхідно було все це «доробити» світлом — допомогти проявитися, підсилити атмосферу природної пишності, потопання в тропічній зелені. Ми додали штучне освітлення, яке підсилює дерева, стимулює вегетацію. Створили для простору кілька різних сценаріїв: він може перетворюватися на фуд-хол або на залу для концертів, або на місце для соціалізації. Наприклад, у першій половині дня там проводять заняття з йоги, зустрічаються молоді мами, збираються клуби за інтересами. Це місце стало точкою тяжіння для всього району. Як на мене, це дуже класний приклад реновації та ефективного використання. Він про те, що можна не будувати такі простори з нуля, а зберегти історичне місце й подарувати йому нове дихання.
Микола Каблука та його команда створили кілька світлових сценаріїв на всі випадки життя, тому тепер цей сад схожий на чарівне місце із фентезі-фільму
P.M.: У якій формі майстри світла можуть ефективно доносити до людей сенси, пов’язані зі стійким розвитком? Можливо, це скульптура чи інсталяції, перформанси? Чи справа не в оптимальній формі, а в ідеях?
М. К.: Насамперед важлива філософія. Вибір інструменту завжди є творчим процесом, адже ми маємо зрозуміти, що спрацює саме цього разу. Що є зрозумілим контекстом із минулого? Чи є там щось нове?
Як на мене, ефективним є підхід, коли наявним елементам надається нова функція й нові сенси. З одного боку, в такому разі люди продовжують контактувати із чимось, що звикли бачити. Але це звичне насичується новими наративами. Воно перетворюється, і це потужно працює.
Микола Каблука та його команда створили кілька світлових сценаріїв на всі випадки життя, тому тепер цей сад схожий на чарівне місце із фентезі-фільму
Попередні приклади, про які ми з вами говорили, — об’єкт у Дубаї, побудований 60 років тому. Бетонну конструкцію вежі ми перетворили на щось абсолютно нове, їй дане інше життя. Це об’єкт, який дуже сильно щось артикулює через візуальні образи. Депо у Відні було місцем, яке всі обходили стороною, а тепер воно стало центром життя.
Після того, як інсталяція, місце чи об’єкт отримують увагу глядача, той може «пірнути» в них глибше завдяки сучасним цифровим технологіям. У створений сайт, у додаток, щоб продовжувати взаємодію там. Це формує більш глибокий та більш тривалий контакт і класно працює.
У контексті відповіді хочу розповісти про ще один проєкт, втілений у рідному Дніпрі. Це перетворення того, що раніше мало погані сенси. Мені дуже подобається, як проєкт вплинув на мешканців міста.
У Дніпрі є чудова набережна, найдовша в Європі, популярне місце для прогулянок. Я завжди дивився на протилежний берег і бачив труби, з яких рудий або коричневий дим повз над містом у той чи інший бік. Це засмучувало і дисонувало з красою зеленої набережної, кольором води. Ці труби я пам’ятаю з дитинства. Пізніше вони перестали диміти: дореволюційний завод розібрали й побудували новий сучасний за містом. Постало питання: що робити із цим нагадуванням? Територію колишнього заводу перетворили на подібний до київського UNIT.Сity індустріальний парк, Центр Інновацій. Розробили майстер-план, за яким труби планували знести. Проте це колосальні інженерні споруди, висота найвищої з них становить 150 метрів. Тоді у нас із командою активних дніпровців з’явилася ідея: створити з ними артінсталяцію, яка буде артикулювати, що місто змінюється.
Микола Каблука: «Dnipro Light Flowers — артінсталяція, яка артикулює, що місто змінюється»
P.M.: Як саме?
М. К.: Народився образ світлової квітки, де труба — це її «ніжка», а світло — сама квітка, яка розкривається в панорамі Дніпра. Ця ідея багатошарова. Передусім — створити особливий артоб’єкт, який стане однією з позитивних візуальних асоціацій із містом. Як у більшості мешканців Європи про слові «Париж» виникає візуальний образ освітленої Ейфелевої вежі, нам хотілося, щоб з’явилася нова яскрава асоціація з Дніпром. Але не схожа на те, що люди вже десь бачили.
Величезні світлові квіти, які розкриваються в колосальному масштабі над Дніпром, — це щось архетипно унікальне й одночасно зумовлене контекстом міста. Візуальний естетичний об’єкт, що захоплює, такого не зустрінеш ні в Америці, ні в Європі, ні в Китаї. Ти можеш милуватися ними з протилежного берега, з набережної, дивитися на відбиття в дзеркалі річки. Ми також зробили світлове шоу, яке в певний час можна спостерігати з музичним супроводом.
Микола Каблука та його команда перетворили труби, що десятиліттями псували вигляд центру міста Дніпро, на величезні квіти
Микола Каблука та його команда перетворили труби, що десятиліттями псували вигляд центру міста Дніпро, на величезні квіти
Микола Каблука та його команда перетворили труби, що десятиліттями псували вигляд центру міста Дніпро, на величезні квіти
Микола Каблука: «Назва, суть і філософія проєкту Dnipro Light Flowers — про зміни й повагу до них. Місто-завод стало містом високих технологій, мистецтва й турботи про екологію. Ці тези ми хотіли передати в інсталяції»
В історії Дніпра була індустріальна епоха, яка дала поштовх розвиткові регіону, але зараз місто перейшло в епоху постіндустріальну. Труби залишилися, так само, як у когось збереглася негативна асоціація з містом. Хтось досі сприймає Дніпро як місто-завод. Інші ж знають, що тут активно розвивається культура, будуються артцентри, що це місто високих технологій, де, наприклад, створюють супутники, які виводяться на орбіту ракетами Маска.
Ось це радикальне перетворення, ці контрасти хотілося показати. І додати до інсталяції інформацію, яка сприймається на різних рівнях: ти можеш сприймати її візуально або зануритися глибше і прочитати, про що ці зміни.
Проєкт став магнітом, який притягує людей: «А ти бачив, що в Дніпрі зробили ось таку річ?»
P.M.: На вашу думку, в чому перевага світла, якщо порівнювати його з іншими, більш традиційними «матеріалами»?
М. К.: Світло — сильний інструмент, у ньому міститься певна сакральність. У релігійній архітектурі його застосовували, щоб зосередити увагу, створити трепет, особливість моменту. Це первинне, основоположне: «Хай буде світло!»
Ми можемо згадати світло в кінці тунелю, те, що, як кажуть, бачать, перебуваючи на межі критичних станів. Світло, або ж навпаки, його відсутність, дозованість є дуже впливовим елементом, і вплив цей відбувається на рівні людської підсвідомості.
Особливо це помітно на прикладі інсталяцій міського масштабу. Вони завжди привертають увагу, тим більш у поєднанні з медійними технологіями, спеціально створеними цифровими носіями — як, наприклад, скульптура «Куб» у CHICAGO Central House у Києві. Або як це було з «Квітами Дніпра», для яких ми розробили проєкційні сучасні лазери. Технологічне світло розповсюджується на 10–20 кілометрів, його не можна не помітити, це колосальний масштаб.
Звісно, краще поєднувати світло з матерією. Можливо, я трохи відхиляюся від теми розмови, але в якості прикладу хочеться згадати інсталяцію «Хрест Героїв». У ній поєднуються кероване оптотехнічне й сонячне світло. Дзеркальними поверхнями ми уловлюємо природне світло, створюємо відблиски, «сплітаємо» інсталяцію з оточенням, і це справляє сильне враження на глядача.
Світло перетворило труби, що височіють у центрі Дніпра, на величезну інсталяцію, промені якої розповсюджуються на 10–20 кілометрів
Микола Каблука: «Як людина, що присвятила вивченню світла й роботі з ним усе професійне життя, я переконаний: це найсильніший інструмент впливу на настрій і стан людини»
P.M.: У вашій біографії багато проєктів, які закликають до духовної роботи. Згаданий меморіал «Хрест Героїв», світлове шоу для заповідника «Хортиця»… Із чого ви починаєте роботу над такими проєктами, як народжується ключова концепція?
М. К.: Працювати з настільки потужним інструментом, як світло, і створювати щось лише заради естетики й творчості — як на мене, безвідповідально. Важливо, щоб проєкти транслювали сенси. Перший і найбільш важливий етап роботи — відчути, про що варто сказати. Що потрібно почути людям, про що їм хочеться нагадати і що додати до того, що вже розповідає саме місце, об’єкт, із яким працюємо. Кожна концепція враховує певний контекст, прагнення й переживання. Деякі з них можна матеріалізувати, підсилити або підштовхнути в бажаному напрямку. Наприклад, підкреслити позитивні зміни, як було у випадку з інсталяцією «Квіти Дніпра».
P.M.: Що робити авторові для того, аби цей посил зберігся й не обмежився першим сильним враженням для глядача? Світлові інсталяції нерідко стають «вірусними» під час відкриття, ними діляться в соцмережах. Як зберегти увагу до проєкту надалі?
М. К.: Не бути безвідповідальним, бути сфокусованим і не створювати «красу для краси» заради нетривалого вау-ефекту й захоплення. Думати про те, що якщо ти здатен привернути увагу людей, відволікти від звичного, рутини, то варто вплести в проєкт цінні думки.
Микола Каблука: «Нам буде потрібно багато нових місць, паблік спейсів, артінсталяцій, наповнених важливими сенсами. Просторів, що транслюють цінності, які ми відстояли й хочемо підтримувати»
P.M.: На фоні небезпеки і руйнувань, які в нашу країну принесла війна, чи на часі в Україні проєкти, що підтримують цілі стійкого розвитку? Або вони будуть потрібні нам у майбутньому?
М. К.: Я вірю, що кінець війни на горизонті. Через, на жаль, трагічні події наша країна отримала значну увагу у світі й має великі виклики, щоб бути відомою не лише цим. Я впевнений, що після завершення війни багато людей захоче приїхати сюди, і на Україну чекає новий великий виток відродження й розвитку. Нам буде потрібно багато нових місць, паблік спейсів, великих артінсталяцій, наповнених важливими сенсами. Насправді цю роботу вже було розпочато. Ті проєкти, які ми створили, по суті, в зрізі війни: наприклад, площа Миру та Свободи в Маріуполі. Вони про sustainable. Проєкт транслював, що місто почало вкладати багато зусиль у зміну екологічної обстановки, в очищення моря, набережних. Вирішувати проблему величезних териконів, які виходили в море.
Росіяни знову перейменували площу в «лєніна», бо вони ж завжди дивляться не вперед, а назад. Але площа була й буде Миру і Свободи. Після відкриття вона змінила патерни поведінки людей, там було дуже багато молоді, молодих родин із дітьми…Ось таких просторів — світлих, об’єднуючих, у яких закодоване щось набагато більше, ніж ім’я вождя, які є одночасно природними, сучасними та інтерактивними, нам буде потрібно багато. Просторів, що транслюють цінності, які ми відстояли й хочемо підтримувати. Де люди просто живуть, пишаються тим, що вони українці, і дихають вільно.
