Курортна еклектика: період розпаду

/ Архітектура /

Чверть століття тому через політичну ізоляцію Абхазія для великого світу перетворилася на terra incognita. Ми вирішили показати вам, який вигляд зараз мають старовинні вілли та палаци курортного Сухума, міста, яке дарувало натхнення письменникам і поетам.

/Опубліковано в #00 томі Pragmatika, березень 2018/

 

«Сухум — місто жалоби, тютюну та запашних рослинних олій… Він весь лінійний, плаский і всмоктує під жалобний марш Шопена велику дуговину моря, роздихавшись своїми курортно-колоніальними грудьми. Він розташований унизу, як готовальня з вкладеним в оксамит циркулем, який щойно описав бухту, намалював надбрівні дуги пагорбів і зімкнувся».

Осип Мандельштам

* Матеріал містить топоніми й термінологію, що використовуються в самопроголошеній республіці Абхазія.

Модерн, псевдоруський стиль, неокласика, сталінський ампір — архітектура Абхазії настільки глибоко проросла в буйну субтропічну рослинність, що трансформувалася в унікальний стиль — курортна еклектика, таке собі dolce far niente в камені. Ось цю солодку бездіяльність можна вважати кредо та кармою Сухума.

Навіщо щось робити — і так гарно… Схоже, що саме такий підхід до збереження пам’яток архітектури притаманний нинішній фактичній владі Абхазії. Збережені чи відреставровані будівлі можна перерахувати на пальцях.

Культове кафе «Амра» — улюблене місце зустрічей сухумської інтелігенції, художників, поетів у 60-ті роки ХХ століття. Нині причал і конструкція кафе — в аварійному стані

Більшість із них — на набережній і в центрі міста. Готелі «Орієнталь» і «Ріца», драматичний театр, філармонія, ботанічний сад — це вітрина Сухума, і зрозуміло, що її впорядкували першою. Але навіть з огляду на післявоєнні економічні проблеми за 25 років це мізерний обсяг робіт і зусиль, спрямованих на збереження історичної спадщини.

Набережна — найстаріша вулиця Сухума, розташована вздовж укріплень Чорноморської берегової лінії. Саме з набережної після російсько-турецької війни й розпочалося відродження міста

Історія Сухума — неначе біографія міфічного фенікса. Фраза «було захоплено, спалено, сади вирубані» в його літописах повторюється десятки разів. Словом, «місту 2000 років, і 2000 років — війна» — це якраз про Сухум. На субтропічний «рай» претендували греки, римляни, візантійці, араби, генуезці, турки, мегрели, росіяни.

Перетворення з військового форпосту на безтурботне та витончене місто-курорт відбулося на рубежі XIX–XX століть, почасти завдяки перерві у військових кампаніях, що стрясали регіон, але переважно завдяки тютюновій лихоманці, коли Сухум раптом отримав карт-бланш на постачання тютюну по всьому світу.

Сухумська набережна спочатку називалася Приморською, потім — Михайлівською, у 1921 році була перейменована на честь Леніна, а в 1937 — на честь поета Шота Руставелі. Зараз вона називається Набережна Махаджирів — на згадку про депортованих наприкінці XIX століття абхазів

Будівельному буму передувала кампанія з осушення болотистих ґрунтів. Городяни та солдати гарнізону страждали та гинули від малярії. І лише після того, як ґрунти Абхазії осушили, висадивши евкаліпти, привезені з Австралії, — пропаще місце перетворилося на курорт.

Місто перебудовують, вводячи регулярне планування вулиць, у забудові переважає міжнародний на той момент архітектурний стиль — модерн. Сухум перетворюється на модну чорноморську Рів’єру. Розкішні вілли, колонади, парки з пишною субтропічною рослинністю приваблюють культурну еліту та заможних буржуа.

Набережна Махаджирів, готель «Орієнталь», на задньому плані — будівля готелю «Абхазія», який згорів у 1985 році

Більшість забудови — справа рук колоністів: греків, німців, турків, росіян. А ось корінних мешканців від участі у відродженні Сухума примусово усунули. Після останньої російсько-турецької війни абхазів призначили «винним населенням». Як писав історик Анзор Агумаа, абхазам «за наказом російського військового командування заборонялося селитися ближче 1 версти від берега моря та 5 верст від Сухума».

 

Розруха страшніша за артилерію

Сухумським палацам властива особливість: старіючи, вони перетворюються на руїни, а не на розвалини. Секрет благородного старіння чи то в буйній рослинності, яка захоплює уламки стін у декоративну зелену оправу, чи то в первісній досконалості ліній. Естетика руйнування в чистому вигляді. Проте сумно. Масштабні збитки архітектурі Сухума завдали не так артилерійські обстріли, як повоєнна розруха.

Зруйнована будівля палацу культури в районі парку «Синоп»

 

Санаторії Гульріпш

Санаторії Гульріпш, два розкішні палаци, збудовані на замовлення мецената Миколи Смецького для легеневих хворих, благополучно пережили військову фазу грузино-абхазького конфлікту, але були зруйновані вже в мирний час. Марсельська черепиця з дахів палаців мігрувала на дахи сараїв і котеджів. У тому ж напрямі, певно, вирушили вікна, двері, водостоки. Та й самі стіни тануть, як цукровий льодяник, — їх розбирають на будматеріали.

«Білий» корпус санаторію «Гульріпш», збудований Миколою Смецьким у 1902 році за проєктом архітектора Сергія Смирнова

Костромський поміщик і лісопромисловець Микола Смецький переїхав до Сухума через хворобу дружини. Ольга Смецька хворіла на туберкульоз, і їй було необхідно жити в теплому кліматі біля моря

Руїни санаторію «Гульріпш», побудованого на замовлення мецената Миколи Смецького в 1913 році

 

Будинок гофмейстера

Будинок гофмейстера Його Імператорської Величності Князя Чачба (Шервашидзе) — чистий зразок модерну початку XX століття. Ще в 30-ті роки був переведений у статус багатоквартирного житлового будинку. Відтоді кожен із мешканців покращує свої житлові умови як може: то мансарду надбудує, то веранду засклить. Частина будинку порожня й руйнується.

Маєток губернатора Тифліса, князя Георгія Чачба (Шервашидзе). Побудований у 1902 році

Маєток губернатора Тифліса, князя Георгія Чачба (Шервашидзе). Побудований у 1902 році

 

Вілла Алоїзі

Вілла Алоїзі… «Ну ось. Ну ось же!..» — вигукне хтось, глянувши на ці фото. Реставрація ж. Реставрація найхимернішого маєтку старого Сухума — вілли, побудованої понад 120 років тому за проєктом архітектора Олександра Синіцина, розпочалася у 2010 році.

Вілла Іоакіма Алоїзі, промислового магната, який переїхав до Сухума з Києва. Будівля була побудована в 1904 році

Тоді місцева влада, розписавшись у нездатності врятувати унікальну споруду, передала її в приватні руки. Нові власники вивезли сміття та встановили паркан. Ось такий вигляд має будівля через 7 років. Роботи щодо її порятунку, схоже, залишилися лише декларацією про наміри.

Вілла Алоїзі

Вілла Алоїзі

Вілла Алоїзі — очевидна курортна еклектика, суміш мавританського та неороманського стилю й модерну. Фахівці припускають, що архітектор Синіцин слідував побажанням замовника.

 

Дача Лаптєва

Дача Лаптєва. Одна з найоригінальніших будівель міста. Більше півстоліття використовується як багатоквартирний житловий будинок. Мешканці завдали пам’ятнику архітектури очевидних і непоправних збитків.

Дача Лаптєва

Особняк із червоної цегли на 22 кімнати був побудований на замовлення промисловця Дмитра Лаптєва в 1898 році

 

Дача Вільгельміни Дундер

Дача Вільгельміни Дундер біля підніжжя гори Трапеція. Колись будинок оточував розкішний сад в англійському стилі. Зараз тут знаходяться Будинок творчості Спілки письменників Абхазії та Літфонд. Маєток — в аварійному стані, але його ще можна відреставрувати.

Дача Вільгельміни Дундер

Дача Дундер, була побудована в 1898 році

 

Державне музичне училище

Маєток купця Нінуа — одна з найцікавіших будівель на Підгірному шосе, біля підніжжя гори Трапеція. У його інтер’єрах збереглися каміни, облицьовані кахлями, а фасад прикрашають оригінальні дерев’яні віконні рами.

Дача купця Нінуа, була побудована в 1914 році. Другий власник — садівник Л. Малані — оточив особняк розкішним субтропічним садом

Державне музичне училище розташоване в маєтку купця Нінуа. Головні прикраси — парадні сходи, величезне вікно холу в палітурці ар-деко, мансарда з колонами, увінчана трапецієподібним дахом. В історії садиби не було періоду «занедбаності», але вона явно потребує реставрації.

Державне музичне училище

 

Будинок інженера Олександра Даля

Будинок інженера Олександра Даля. Унікальний камерний взірець курортної еклектики. Злиття класичного стилю та стилю модерн виконане з дивовижним художнім смаком, незважаючи на те, що проєкт належить не професійному архітекторові, а самому інженеру Далю.

Місцеві діячі культури та науки організували громадський рух за порятунок пам’ятки архітектури, але будинок стрімко руйнується.

Будинок інженера Даля, був побудований у 1896 році

Арковий вхід у сад, виконаний з різьбленого білого каменю, колись прикрашали ажурні хвіртки та ворота з міді. Вони були викрадені ще в 1970-х роках, і цей акт вандалізму залишився безкарним.

 

Дім уряду

Будівлю Радміну Абхазької АРСР було спалено 27 вересня 1993 року під час штурму. Військові застосували танки та вогнемети «Джміль». Через високі температури арматура в плитах перекриттів центрального 12-поверхового корпусу розплавилася. Технічна можливість відновлення будівлі досі під питанням.

Дім уряду. Був зруйнований у роки конфлікту (1992—1993 рр.)

Дім уряду. Був зруйнований у роки конфлікту (1992—1993 рр.)

Праве та ліве крило будівлі Радміну Абхазької АРСР, побудованої за проєктом архітектора А. Щуко в 1935–1937 роках, являють собою архітектурну цінність як зразки сталінського ампіру. Дисгармонуючий із ландшафтом і навколишньою забудовою центральний корпус було зведено в 1985 році.

 

Готель «Ріца»

Готель «Ріца» був побудований у 1914 році на замовлення купця Христофора Спанакіса в стилі, типовому для середземноморської курортної архітектури. До націоналізації готель називався «Сан-Ремо». Один із небагатьох архітектурних шедеврів, який привели в гідний вигляд. Це було непросто: після пожежі 1992 року від будівлі залишалися лише стіни.

Готель «Ріца», раніше — готель «Сан-Ремо»

Готель «Ріца», раніше — готель «Сан-Ремо»

 

Абхазький драматичний театр

Сьогоднішній розкішний образ Абхазького драматичного театру з фонтанами-грифонами — це осучаснена репліка театру Алоїзі, що згорів у 1942 році. Будівлю було відновлено за десять років.

Театральна площа прикрашена фонтаном із грифонами. Біля входу в будівлю розташоване погруддя драматурга та письменника Самсона Чанби, ім’я якого носить театр

 

Палац принца Ольденбурзького

Привіт із Гагри. Палац принца Ольденбурзького, який ввів серед російської аристократії моду на відпочинок в Абхазії. Будівлю передано в приватну власність. Наразі тут ведуться ремонтні роботи. Важко судити, чи має намір власник дотримуватись оригінального архітектурного проєкту.

Палац було зведено в 1902 році за проєктом архітектора Григорія Люцедарського, якого називають «майстром петербурзького модерну». Будівля з червоним черепичним дахом, ажурними балконами вважалася однією з найкрасивіших будівель Абхазії

Дворец Принца Ольденбургского

Палац принца Ольденбурзького

Нині в Сухумі 260 пам’яток архітектури та містобудування, які потребують охорони. Але проєкту охоронних зон, зон регулювання забудови, зон ландшафту, що охороняється, і зон особливо цінного археологічного культурного шару історичного центру досі не існує, хоча цю роботу було виконано ще 1990 р. фахівцями Союзу архітекторів СРСР та Управлінням охорони історико-культурної спадщини Абхазії.

Склепінна арка-колонада, від якої дорога веде на вершину Сухум-гори, була побудована в середині XX століття

Але всі матеріали нібито було втрачено в період бойових дій 1992–1993 років. Чи так це насправді, чи відсутність зон, що охороняються, на руку тим, хто зацікавлений у забудові історичних парків позбавленим смаку новоділом?

«Ніка та патефон», скульптор Архип Лабахуа. Скульптура встановлена у 2012 році

«Чік із куркою», скульптор Архип Лабахуа. Бронзова скульптура героя оповідань Фазіля Іскандера була встановлена на Набережній Махаджирів у 2011 році

І все ж таки не варто поспішати ховати старий Сухум. Судячи з того, з яким болем і гіркотою городяни говорять про місцеву архітектурну ентропію, щось з історичної спадщини все-таки встигнуть урятувати. Принаймні є соціальний запит на збереження пам’яток.

Фазіль Іскандер писав: «Із якою хижою швидкістю повертає собі природа відвойовані в неї колись землі!»

Ще один аргумент — в аспекті ірраціонального: геній місця, безумовно, живий. Прогулюється по набережній, натирає носи Чіку і Ніке, дивовижно живим скульптурам героїв Іскандера, грає в нарди й шахи, п’є каву на місцевій «брехалівці», ніжно гладить долонями тепле каміння стародавньої фортеці, крутить хвости грифонам у фонтанах, із вершини Сухум-гори милується сонцем, що падає в море…

Він живий. Але йому сумно.