Інтер’єри на колесах

Джордж Пульман, який народився в американській глибинці, увійшов в історію як людина, котра першою задумалася про те, як зробити поїздки залізницею комфортними. До середини ХІХ сторіччя пасажирський вагон із його жорсткими дерев’яними лавками нагадував скоріше фургон для перевезення худоби. Пенсільванська залізниця, яка вперше випустила такі вагони в 1836 році, почала видавати пасажирам на ніч матраци, набиті соломою.

До того часу Пульман вже володів машинобудівним заводом у Чикаго, де збирали зокрема й вагони. Будучи людиною заможною, вільний час він проводив, катаючись на яхті по каналу Ері. І одного разу задумався, чи не додати елементи звичного комфорту — червоне дерево, кришталеві світильники, шовкову й оксамитову оббивку — в оздоблення вагонів для особливо привілейованих пасажирів.

Так на рейках Америки, а пізніше і Європи з’явились загальні й приватні вагони з розкішними еклектичними інтер’єрами з елементами неокласики, вікторіанського стилю, а пізніше — ар-деко.

У 1867 році Пульман почав випускати вагони-ресторани, де в рейсах подавали страви, які своєю вишуканістю не поступалися меню кращих ресторанів Нью-Йорка та Чикаго.

 

Пульман-таун

Хоча Джордж Пульман і позиціонував себе як демократа, який пропонував «розкіш для середнього класу за доступною ціною», у ставленні до своїх працівників він був справжнім диктатором. У 1880 році магнат побудував недалеко від південної околиці Чикаго ціле місто із житловими будинками, школою, лікарнею й церквою, назвавши його своїм іменем. Він запровадив у Пульман-тауні жорсткі правила й порядок, зобов’язавши всіх робітників орендувати житло виключно там.

Типові будиночки для трудящих були обладнані найсучаснішими на той час зручностями — водогоном, каналізацією й опаленням, проте оренда була значно вища, ніж у Чикаго. У місті діяв сухий закон, а ще Пульман зобов’язав робітників дотримуватися дрескоду: на вулиці не можна було з’являтися без піджака та капелюха.

Під час економічної кризи 1894 року робітники підприємств Пульмана збунтувалися й організували масштабний страйк, котрий, утім, не приніс їм відчутних поступок. Зате ситуацією зацікавилася влада, і в 1898 році суд штату приєднав містечко до Чикаго. У 2015 році президент США Барак Обама проголосив чиказький район Пульман національною історичною пам’яткою.

 

«Східний експрес»

Назва «Пульманівський вагон» стала загальною, до середини ХХ сторіччя так називали всі м’які вагони. А от бельгійський інженер Жорж Нагельмакерс, який не спрацювався з Пульманом і повернувся до Європи, де заснував власну компанію La Compagnie Internationale des Wagons-Lits, залишився в тіні його гучного імені, хоча й був батьком знаменитого Orient Express — «Східного експресу», який вирушив у свій перший рейс із Парижа до Стамбулу 5 жовтня 1883 року.

У 70-х роках ХХ сторіччя пара антикварних вагонів дісталася колекціонеру Джеймсу Шервуду, який пізніше витратив $16 мільйонів, збираючи по всій Європі решту вцілілих вагонів і ресторанів, створених La Compagnie Internationale des Wagons-Lits. Після їх реставрації, у травні 1982 року, перший оновлений Venice Simplon-Orient-Express знову вирушив у путь.

Зараз Європою курсують шість люкс-потягів, якими можна подорожувати з Парижа й Лондона до Венеції й Стамбулу через Відень, Прагу, Будапешт. У їхньому складі — три оригінальні відновлені вагони-ресторани: Côte d’Azur, оздоблений скляними панелями Lalique; прикрашений маркетрі Etoile du Nord і східний палац на колесах — L’ Oriental, декорований лаковими панно у стилі шинуазрі.

Ну а більшість зі вцілілих розкішних приватних вагонів Пульмана, які було побудовано на зламі ХІХ та ХХ ст., так і залишилася в приватних руках. Наприклад, зараз вагон банківського магната, засновника холдингу JP Morgan, побудований у 1924 році, продається на eBay лише за $350 тисяч.