Інго Маурер. Маг симфонії світла

/ Декор /

21 жовтня пішов із життя німецький дизайнер Інго Маурер, чиє несподіване, по-дитячому бешкетне поводження з таким тонким інструментом, як світло, здобуло йому всенародну любов і негласний титул «поета світла».

Маурер народився в період недовгого затишшя між двома світовими війнами, 1932 року, на острові Райхенау, що розкинувся посеред Боденського озера. Сам він із багатодітної сім’ї і про своє дитинство згадував так: «Я думав про себе як про бур’ян. Я просто виріс, адже бур’ян завжди пробивається. Через війну я ходив до школи лише шість років. От і все».

Інго Маурер, 2015. Портрет: Tom Vack

Син простого рибалки, спочатку він освоїв майстерність друкарського набірника, а потім вирішив вивчати рекламну графіку в Мюнхені. «Насправді спочатку я займався графікою: навчався графічного дизайну і потім кілька років працював у друкарнях. Ідея лампи прийшла до мене якось раптом, а потім інші ідеї, ще й ще. Але я не став продавати свої винаходи. Що я зробив відразу, то це створив своє підприємство з виробництва світильників. Так розпочалася історія компанії Ingo Maurer GmbH». А заснував він її у 1960 році, коли повернувся після трьох років життя в США, проведених між Нью-Йорком і Сан-Франциско.

Світильник Bulb, 1966

Маурер захоплювався творчим генієм Томаса Едісона, тому головний герой його творів — звичайна гола лампочка. Ми, наприклад, закохалися в Інго, коли побачили його зворушливу Jonny B. Butterfly на шнурі, з «метеликами», що несподівано присіли на неї. А першим його триб’ютом знаменитому винахіднику став світильник Bulb — така собі лампочка в лампочці, що грає роль настільної лампи.

«Я хочу, щоб мої об’єкти люди просто переживали і ніяк не аналізували»

Лампа Johnny B. Butterfly, тефлоновий «абажур», моделі комах ручної роботи, 2011 р.

Пізніше він почне прилаштовувати їм крильця, прив’язувати яскраві пляшечки, обгортати рисовим папером, обвішувати їх порцеляновими головами Будди, тюбиками зубної пасти або аркушами з написами «Я кохаю тебе» різними мовами, а ще помістить у металеві клітки зі «щурами» і навіть «занурить» в оспівану Ворголом бляшанку супу Кемпбелл. У його руках проста електрична лампочка перетворювалася на іронічну, забавну скульптуру, що викликає непідробне дитяче захоплення.

«Бути оригінальним нескладно, якщо слідувати поклику свого серця. Найкраще світло виходить просто із самої душі»

Підвісний світильник Campari Light із 10 знімних оригінальних пляшечок содової Campari, 2002 р.

«На початку своєї діяльності я дуже багато працював над формою світильників. Це видно навіть по одній із моїх перших робіт — Bulb, яка з’явилася 1966 року. Пізніше, винаходячи лампи, я зрозумів, що світло саме по собі набагато важливіше за форму, оскільки світло — це унікальне явище, від якого залежить буття всього живого і просто наше самопочуття. Відколи я це усвідомив, я почав прагнути у своїй творчості до того, щоб у моделях світильників світло та форма гармонійно поєднувалися».

Світильник I Ricchi Poveri — Toto, сталь, лакована латунь, низьковольтна галогенова лампа, 2014 р.

«У дитинстві я хотів бути жонглером чи канатоходцем. Баланс так само важливий, як і гра. Моєю мрією було, щоб місцевий цирк у Баварії прийняв мене до своєї трупи». А ще кажуть, що він уникав червоного кольору в одязі, любив гарних жінок, латиноамериканську музику, запальну сальсу та романи Габріеля Гарсії Маркеса. Коли його Bulb виповнилося пів століття — він перевипустив її обмеженим тиражем, прикрасивши цитатою улюбленого письменника іспанською.

Люстра Breaking Buddha з розбитих порцелянових голів усміхненого Будди. Фото: Tom Vack

За його творчими «пустощами» та «легковажністю» ховаються високотехнологічні рішення, які він розробляв упродовж п’ятдесяти з лишком років разом зі своєю вірною командою із 70 осіб у себе на виробництві. Bulb одразу ж потрапила до колекції MoMA у Нью-Йорку. Завдяки інсталяції Ya Ya Ho в Центрі Жоржа Помпіду в Парижі в 1985 році зі звичайного кабелю та галогенних ламп, він ввів у моду так звані струнні світильники. Маурер концептуалізував дизайн освітлення, завжди першим адаптуючи останні технічні інновації. Ніхто так багато не експериментував зі світлодіодами (LED) ще до того, як ті стали трендом, і ніхто так не захоплювався їх органічним варіантом (OLED).

Низьковольтна система освітлення YaYaHo, що моделюється, 1984 р.

Його зачаровувала магія світла, тому він із захопленням працював над масштабними світловими інсталяціями, що фантастично красиво перетворюють простір. Наприклад, він оформляв світлом подіум для показів Іссея Міяке, атріум знаменитої Galeries Lafayette у Парижі, вежу Веласка в Мілані, не кажучи вже про щорічні авторські експозиції у дні Міланського меблевого салону. «Світло впливає на нас і на наші почуття надприродним чином. Змінюючи освітлення в приміщенні, можна дуже сильно змінити весь простір. Світло має величезний потенціал, має сотні можливостей для перетворення обстановки на щось нове».

Якщо ви опинитеся в мюнхенському метро — неодмінно вийдіть на станції Westfriedhof, навіть якщо вам туди не треба. Ще далекого 1995 року Маурер прикрасив її вестибюль величезними світильниками-куполами діаметром майже чотири (!) метри. Вони світяться різним кольором, через що простір навколо наповнюється незрозумілою теплою магією. До речі, світлове оформлення станцій Moosfeld, Münchner Freiheit і, нарешті, червоногарячої Marienplatz — теж справа рук Інго.

Станція Westfriedhof у мюнхенському метро. Дизайн світильників — Інго Маурер, 1995 р.

«Мої герої — це Акілле Кастільйоні та Віко Маджистретті. Вони наважилися на багато чого і зробили величезний прорив уперед. Ще я обожнюю те, що робить Ісаму Ногучі. Його світильники з японського паперу просто чудові! І, звісно, Гаетано Пеше. Мені дуже подобаються його ідеї».

Лампа Kokoro, яка нагадує витончену танцівницю. Червоний папір, метал, нержавіюча сталь, скло, пластик, дзеркало, 1998 р.

Маурер працював аж до останнього дня. «Коли я заснував фірму, то взяв на себе велику відповідальність за цих людей, тому я хочу підтримувати та просувати компанію якнайдовше. Після цього їм доведеться обійтися без мене, але я більше ніж упевнений, що вони впораються».

Остання інсталяція Інго, Residenztheater, Мюнхен, 2019 р.

Його останню інсталяцію — видовжену люстру з понад 3000 посрібленого листя — було завершено 18 жовтня, за кілька днів до його смерті. Її встановили у відреставрованому Residenztheater, що примикає до Мюнхенської резиденції, а освітлює вона «Зимовий сад» (Wintergarten) — кімнату, яку використовують і як кафе, і як місце з видом на площу Макса Йозефа.

Інго Маурер, 2019 р. Фото: Ingo Maurer GmbH

Майстер пішов, і тепер їм дійсно доведеться справлятися без нього. Нам же залишаться його по-дитячому бешкетні роботи, поетичні художні образи, наповнені світлом його душі.

 

Фото надані: Ingo Maurer GmbH