Хвора тема: гуманістична еволюція лікарень

Поки управлінці сперечаються між собою, обговорюючи, як розподілити та освоїти бюджети на реалізацію цих «грандіозних планів», ми вирішили згадати, як еволюціонували лікарні в прогресивних країнах світу, а також розповісти про останні тенденції в контексті проєктування архітектури та дизайну об’єктів охорони здоров’я.

Тема гуманізації лікарняної системи увійшла до міжнародного дискурсу як одна з найактуальніших нещодавно — у середині XX ст. Насамперед ішлося про зміну державної політики загалом, а також про зміну ставлення лікарів і персоналу лікарень до пацієнтів. Але третю позицію у списку пріоритетів міцно зайняло питання якості середовища.

Архітектори-модерністи сприймали лікарню як «машину для зцілення». Вони були впевнені, що медицина дуже швидко досягне найвищого рівня розвитку, і проєктували об’єкти охорони здоров’я як конвеєр зі швидкого надання кваліфікованої допомоги. Насамперед були важливі масштаб, охоплення та швидкість. Комфорт, особисті, індивідуальні якості та особливості пацієнта не те щоб виносилися за дужки, швидше, до хворого ставилися патерналістськи, поблажливо, не як до особистості та суб’єкта, а як до об’єкта, думкою, настроєм і смаками якого можна знехтувати.

Будувалися гігантські пологові будинки — справжні фабрики з відтворення нових людей. А також спеціалізовані центри — травматологічні та хірургічні інститути, де щодня проводилися десятки, а то й сотні операцій. Безперебійне функціонування масштабних клінік вимагало уніфікованого дизайну та оснащення, жорстких правил і вертикалі підпорядкування.

Через десятиліття стало очевидно, що лікарні залишаються місцем, де людина, якщо захворіє, проводить тривалий час. При цьому вона перебуває у вразливому становищі, стресовому стані, а її права часто порушуються. З’ясувалося, що незатишне оточення не тільки не стимулює людину до якнайшвидшого одужання (хоч би як їй хотілося швидше покинути казенну обстановку), а й, навпаки, знижує якість терапії.

Архітектори-модерністи сприймали лікарню як «машину для зцілення»

Основоположниця статистичної медицини та велика подвижниця Флоренс Найтінгейл ще в середині XIX ст. дійшла висновку, що інтерес хворих до красивих предметів і природи за вікном є ознакою одужання. Флоренс вважала, що монотонність і монохромність лікарняних палат так само пригнічує мозок пацієнта, як одноманітна їжа — його шлунок. «Різноманітність форм, сяючі кольори предметів, що оточують пацієнтів, є реальним засобом їхнього відновлення», — писала Найтінгейл.

Коли людина потрапляє до лікарні, то розумом сприймає її як місце, де їй допоможуть вилікуватись. Але тіло хворого реагує так, ніби він потрапив у пастку, в неволю. У психології та психіатрії для опису синдрому, що виникає за тривалої відсутності сигналів від органів чуття, використовують термін «сенсорна депривація». Іноді моральний стан пацієнта в боксі лікарняного ізолятора мало відрізняється від морального стану злочинця в одиночній камері.

Сьогодні в найпрогресивніших країнах намагаються уникнути одноманітності в дизайні навіть під час проєктування місць ув’язнення — найяскравішим прикладом такого гуманістичного підходу в пенітенціарній системі є данська в’язниця суворого режиму Storstrøm, побудована за проєктом C. F.Møller Architects у 2016–2017 роках. Архітекторам вдалося поєднати людиноорієнтований дизайн зі специфічними вимогами до безпеки.

Щодо лікарень, то останні кілька десятків років вони переживають воістину революційну трансформацію. Насамперед відбулися зміни у приватних клініках. Приватні лікарні, конкуруючи між собою, повинні завойовувати клієнтів не тільки професіоналізмом фахівців, а й умовами, все підвищуючи й підвищуючи планку.

 

Сучасні лікарні: будівлі, що вийшли з тіні

Прогрес у русі від експериментально-карального підходу до гуманістичного найпомітніший, якщо розглянути трансформацію психіатричних клінік. Ізольовані від світу здорових людей лікарні-в’язниці залишились у минулому. Сьогодні найпрогресивніші клініки швидше нагадують артгалереї або центри для заняття творчістю. Наприклад, Hospital L’Adamant, який пришвартований на Сені в центрі Парижа, найменше схожий на психіатричну лікарню. Проте він призначений для занять творчістю з пацієнтами клініки та терапевтичних сесій. Архітектори бюро Seine Design проєктували його як творчу майстерню на воді.

Проєктуючи дитячі клініки, архітектори активно експериментують із кольором. Іноді віра в кольоротерапію залишається чи не останнім шансом, відчайдушною спробою вплинути на здоров’я маленьких пацієнтів і вселити надію на одужання дітям і їхнім батькам.

Монохромність лікарняних палат так само пригнічує мозок пацієнта, як одноманітна їжа — його шлунок

Вірою в цілющу силу позитивних емоцій можна пояснити й радикальні експерименти Фріденсрайха Гундертвассера з кольором і формою під час проєктування онкологічної лікарні в Граці. Підхід Гундертвассера до архітектури збігається з думкою знаменитого італійського архітектора та дизайнера Акілле Кастільйоні, який називав своїм головним завданням «викликати цікавість, приносити радість і розбурхувати почуття».

Тим часом Кастільйоні, винахідник забавного стільця-сідла Sella (який виявився ще й відмінним фізіотренажером), розробив революційне лікарняне ліжко TR15 letto — на коліщатках і зі спинкою, що трансформується. За винахід адаптивного ліжка (яке не тільки забезпечувало новий рівень комфорту для пацієнтів, а й дозволяло швидко та безболісно перевозити їх з палати до операційної) Кастільйоні 1979-го отримав одну з найвищих нагород у світі дизайну — Compasso d’Oro.

Фізичним утіленням гуманістичного дизайну та архітектури можна вважати центри Меггі у Великій Британії. Це мережа благодійних закладів, де надають консультативну та психологічну підтримку онкохворим, їхнім сім’ям і друзям, дотримуючись ідей архітектора та ландшафтного дизайнера Меггі Кесвік-Дженкс.

Меггі, яка сама 18 місяців самовіддано боролася з хворобою, на власному досвіді відчула, як формальні та стерильні лікарняні інтер’єри впливають на психологічний стан хворого, викликаючи у нього паніку. А оскільки взяти та перебудувати всі лікарні одночасно — завдання нереальне, Меггі розробила концепцію окремих просторів, місць між домівкою і клінікою, де пацієнти могли б відволіктися від своїх страхів і подолати депресію.

Перший центр Меггі в Единбурзі був відкритий уже після смерті дизайнерки, в 1996 р., а зараз функціонує вже 21 установа, більшість яких знаходиться у Великій Британії. Архітекторами центрів Меггі в різні роки стали такі метри, як Френк Гері, Кісьо Курокава, Норман Фостер, Заха Хадід, Рем Колхас тощо.

Не всі будівлі сучасних лікарень претендують на те, щоб стати акцентними. Архітектура нових клінік гармонійно вписується в стиль ділових центрів у мегаполісах або мімікрує під екопоселення у мальовничих заповідних куточках. Їх поєднує нова спільна особливість — сучасні лікарні не ховають за високими огорожами та не виселяють на безлюдні острови. Ними пишаються. Не житлові квартали й не ділові даунтауни, а лікарні та школи найкраще розкажуть про якість життя у місті, країні. І про якість людей, які стоять при владі.

 

Чого хочуть пацієнти

У 1999 р. у США провели дослідження, опитавши пацієнтів і членів їхніх сімей про те, якими вони хотіли б бачити сучасні лікарні. Результати були опубліковані в журналі Об’єднаної комісії з якості та безпеки пацієнтів. Автори дослідження з’ясували, що людям важливо, щоб архітектура будівлі підтримувала зв’язок із зовнішнім світом: були відсутні глухі паркани та бар’єри, а з вікон і терас відкривалися краєвиди на сад чи парк. Інтер’єри повинні формувати й підтримувати відчуття благополуччя — бути домашніми, розслаблюючими, естетичними, відволікаючими, але із чіткою, інтуїтивно зрозумілою навігацією.

Не лише в дитячих клініках, а й у багатофункціональних лікарнях вітається наявність ігрової кімнати. Конфіденційність пацієнта дуже важлива. І тут ідеться не лише про окремі палати, а й про місця, де хворий може провести час із родичами. Пацієнти наполягають, щоб середовище було максимально інклюзивним, оскільки, коли людина через хворобу опинилась у залежному стані, будь-які прості дії, які вона здатна вчиняти без сторонньої допомоги, наголошують на її автономності. І водночас дуже важливою умовою є можливість легко підтримувати зв’язок із персоналом.

Довгі формальні коридори, відсутність чи недостатня кількість місць для очікування та відпочинку, заплутані довгі маршрути, похмура чи нудна обстановка — все це викликало у людей негативні відгуки.

Інтер’єри повинні формувати та підтримувати почуття благополуччя

Тригером є не лише формальне середовище, а й формальні відносини між пацієнтами та персоналом. Нещодавно в лондонському музеї Wellcome Collection, місія якого — виявляти та демонструвати зв’язки між медициною, життям і мистецтвом, виставлялася експозиція художниці Мері Бет Хеффернан. Вона вирішила «повернути обличчя» медичним співробітникам інфекційних відділень для заражених лихоманкою Ебола.

Проєкт PPE Portrait Project продемонстрував: варто було лише наклеїти фотопортрет медика на його захисний «скафандр», як пацієнти ставали менш нервовими. А ось безликі «космонавти» викликали у людей паніку. Олюднення є важливим фактором у кризових ситуаціях, і дизайнери можуть зробити свій внесок навіть у сферу гармонізації людських відносин.

 

Світло та колір

Яскраве світло може викликати пошкодження сітківки у новонароджених, а люди похилого віку, навпаки, потребують більш інтенсивного освітлення. Хтось сприймає червоний і помаранчевий кольори в інтер’єрі позитивно, а от у людей із порушеннями психіки вони можуть провокувати напади тривоги.

Білий колір класичного лікарняного інтер’єру не випадково називають «стерильним» — його вибір був зумовлений високими вимогами до гігієни. Білий максимально функціональний, оскільки на його тлі помітний будь-який бруд, будь-яке стороннє тіло. Білий текстиль витримував знезараження при високих температурах. Згодом технології клінінгу перейшли на новий рівень, а наукові дослідження довели, що однорідні білі інтер’єри викликають у пацієнтів сенсорне голодування.

У 1914 р. лікарі в Європі та США, передусім хірурги, відмовилися від білих халатів в операційних, змінивши їх на форму у відтінках зеленого та синього. Білий міг засліпити хірурга, який працює при максимальному освітленні, що підвищувало ймовірність помилки під час операції. У СРСР аж до розпаду ігнорували цю тенденцію, дотримуючись білого дрес-коду. Ідіома «люди в білих халатах» російською означає лікарів будь-якої спеціалізації, а ось англійською — лікарів і санітарів психіатричних клінік. Стіни радянських лікарень фарбували у два кольори — білий верх і брудно-зелені чи сині «панелі». Причина банальна: зелена та синя фарба, що випускалася також для військової промисловості, дешево коштувала і завжди була в наявності.

Ще на початку XX ст. європейські модерністи рідко, але експериментували з кольором у громадських будівлях, зокрема й у медичних. Наприклад, Алвар Аалто намагався компенсувати жовтою фарбою нестачу сонця на сходових маршах туберкульозного пансіонату «Пайміо». Але цей проєкт був винятком із правил, адже й пансіонати-санаторії випадають із типології лікарень і, швидше, належать до курортно-реабілітаційної сфери.

Підбір правильних кольорів і освітлення можна порівняти зі складним квестом

У 2004 р. було опубліковано звіт «Світло та колір у лікарняному дизайні». Дослідження проводилося на замовлення організації NHS Estates, яка у Великій Британії до 2005 р. відповідала за стратегію та політику, пов’язану зі штучним середовищем об’єктів сфери охорони здоров’я. Звіт містить рекомендації щодо використання світлового та колірного дизайну в лікарнях із метою досягнення терапевтичного ефекту.

Підбір правильних кольорів і освітлення можна порівняти зі складним квестом, оскільки у дітей і літніх людей з особливостями зору або психічними розладами відрізняються сприйняття та реакція. Дизайнер повинен догодити всім і при цьому не забувати про функціональну роль освітлення, а також про енергоефективність.

Немає простих рецептів розроблення світлових сценаріїв і колірних схем, які задовольнять усіх, — попереджають автори посібника «Світло та колір у лікарняному дизайні». Перед проєктуванням непогано провести опитування медичних співробітників, які мають працювати в новому просторі, а також вивчити смаки пацієнтів або місцевих жителів, які мають звертатися до нової лікарні.

Серед загальних рекомендацій є такі: не використовувати в кардіологічних відділеннях синій колір, оскільки він ускладнює діагностику. З тієї самої причини в пологових відділеннях слід відмовитися від жовтого кольору — він може завадити виявленню жовтяниці новонароджених. А в психіатричних і дерматологічних клініках краще відмовитися від використання «активних» кольорів — помаранчевого та червоного. Вивіски та навігаційні таблички повинні інтегруватись у загальну колірну схему, перебувати на видних місцях і бути добре освітленими.

 

Олександр Данилов

Консультант зі світлового дизайну

PRAGMATIKA.MEDIA: Як часто під час проєктування чи проведення ремонту в українських лікарнях замовники чи підрядники звертаються до спеціалістів зі світлотехніки?

Олександр Данилов: У державному та приватному секторі ситуації різняться. Приватні клініки досить активно розвиваються в цьому відношенні та беруть приклад із західних країн. Нещодавно бачив дуже грамотний проєкт, розроблений із залученням спеціаліста з освітлення. В Україні є кілька таких профі. Для приватних клінік важливо залучати клієнтів, тому критерій комфорту для них дуже важливий. Є розуміння, що сприятливий психоемоційний стан людини пришвидшує одужання.

У державному секторі все набагато сумніше. Часто рішення зі світлового оформлення приймаються лише на рівні виконроба чи електрика. У підсумку звична нам обстановка в більшості поліклінік і лікарень — це напівтемні, похмурі простори. Востаннє, коли я був із дитиною в дитячій поліклініці, саме це й побачив.

Під час прийняття рішення найчастіше керуються вартістю світильників, а не їхньою якістю та безпекою для здоров’я людей. Також нехтують розрахунками освітленості, що призводить до помилок. Погане світло пригнічує не лише пацієнтів. Лікарі проводять у поліклініках весь свій робочий день і ще сильніше, ніж пацієнти, страждають від негативного впливу поганого освітлення, дискомфортного середовища в цілому.

Лікарі ще сильніше, ніж пацієнти, страждають від негативного впливу поганого освітлення

P.M.: Наскільки наявні державні будівельні норми для об’єктів охорони здоров’я в Україні потребують змін у частині, що стосується освітлення?

О. Д.: У державних будівельних нормах (ДБН) щодо освітлення в медичних установах забули прописати один із найважливіших параметрів — індекс кольору. Від нього залежить, якими ми бачимо кольори навколишніх предметів під цим штучним освітленням. Освітлення за допомогою дешевих світильників із низьким індексом CRI (colour rendering index) «з’їдає» колір предметів, спотворює й колір шкіри зокрема.

Проте для лікаря колір шкіри пацієнта — важливий маркер. При цьому в ДБН з освітлення складів, парковок тощо параметри індексу кольору прописані. І тут виникає питання до розробників норм: чи вони просто забули про ці критерії, чи свідомо їх проігнорували?

 

Найпростіший кардіотренажер

Сучасні дизайн-стратегії для об’єктів сфери охорони здоров’я спрямовані на стимулювання активності — фізичної та розумової. Це може виражатися у створенні кімнат для занять йогою або фізкультурою. Але іноді буває достатньо… сходів.

Логічно, що навіть малоповерхова будівля лікарні має бути обладнана ліфтом. Якщо таких ліфтів кілька, то навіть відвідувачі, які не мають проблем із мобільністю, воліють використовувати їх, а не сходи. Автори посібника Active Design Guidelines пропонують під час проєктування лікарень дотримуватися балансу, обмеживши кількість ліфтів.

А ось сходи необхідно зробити максимально помітними, зручними та привабливими. Сьогодні функція сходів — не просто вертикальний маршрут зверху-вниз і навпаки. Сходи розглядають як місце зустрічей і комунікацій, а також як ідеальний кардіотренажер. У культурі та мистецтві сходи оповиті безліччю метафоричних і символічних конотацій. Американський архітектор Девід Роквелл назвав сходи «найбільш емоційно податливим фізичним елементом», і часто центральні сходи є головним акцентом і стрижнем всього внутрішнього простору будівлі.

На сходових майданчиках можна не лише розставити крісла, в яких люди похилого віку зможуть відпочивати, а й розмістити твори мистецтва: інсталяції, скульптури, картини. Ця невелика хитрість стимулює людей частіше використовувати сходи.

 

Відволікаючи від сумних думок

У багатьох містах США та Європи для забудовників діє правило Percent for Art, за яким передбачається закладати в бюджет будівництва суму на розвиток громадського мистецтва. Цим і пояснюється той факт, що нові лікарні часто мають вигляд художніх галерей. Предмети мистецтва здатні відвернути пацієнтів і їхніх родичів від сумних і тривожних думок під час вимушеного очікування чи перебування на госпіталізації та загалом знизити загальну нервозність.

Предмети мистецтва здатні відвернути пацієнтів і їхніх родичів від сумних думок

Автори звіту «Світло та колір у лікарняному дизайні» наводять приклад, коли стіни в маніпуляційному кабінеті були прикрашені аерофотознімками місцевості, де розташована лікарня. Ці фотографії дуже відволікали пацієнтів, які починали із цікавістю їх розглядати, щоб дізнатися, який вигляд має їхній будинок чи інший знайомий об’єкт із висоти пташиного польоту. У цьому дорослі пацієнти не надто відрізняються від дітей, увагу яких відволікають іграшкою, поки медсестра готується зробити укол.

Оформлення стін у коридорах і кабінетах муніципальних і національних лікарень України складається переважно з наочної агітації та плакатів, що роз’яснюють небезпеку зараження тією чи іншою інфекцією, зображеннями уражених хворобою органів. Це спадщина культпросвіти початку XX ст., коли малоосвічене населення не мало доступу до інформації. Наскільки доречні такі плакати сьогодні?

Про зростаючу роль садів і парків у медицині і про те, як лікарні Великої Британії змагаються одна з одною, прагнучи, щоб їхній сад був визнаний найрозумнішим, найкрасивішим і найкориснішим, ми докладно писали у статті «Від «карального» ландшафту до терапевтичного» у 16-му томі PRAGMATIKA.MEDIA. Додамо, що зимові сади та оранжереї все частіше можна побачити в холах і атріумах великих клінік.

 

Швидке будівництво

Будівництво лікарні для заражених коронавірусом в Ухані в десятиденний термін стало можливим завдяки тому, що екстремальна та адаптивна архітектура сьогодні спираються на нові технології — параметричне проєктування та модульне будівництво.

Повністю автономні польові військові шпиталі НАТО можна розвернути за кілька годин хоч у пустелі. Будівництво лікарні з модулів займе більше часу, але вона може прослужити місяці, а то й роки.

Багатопрофільна лікарня Пуйо в Еквадорі була побудована за кілька місяців через епідемію тропічної лихоманки денге. Проєктуючи модульні корпуси, що нагадують гігантські сільськогосподарські лікарні, архітектори іспанської студії PMMT використовували досвід створення прогресивних сучасних клінік. Лікарняні будинки, зведені методом сухого будівництва (збірні панелі з гіпсокартону на металевому каркасі), мають достатній запас міцності, вони не тільки функціональні, але й комфортні, і можуть використовуватися довгий час. Клініка функціонує з 2013 р. і з того часу була відзначена багатьма нагородами за інженерні рішення, архітектуру та дизайн.

Екстремальна та адаптивна архітектура сьогодні спираються на нові технології

У 2018 р. компанія EIR Healthcare у партнерстві з ADMARES запатентувала першу у світі «високотехнологічну лікарняну палату в коробці» MedModular. Таку палату в контейнері можна використовувати як окремий блок, поставити на колісну базу або інтегрувати в загальну модульну конструкцію лікарні. У 2019 р. палати MedModular стало можливо придбати через Amazon за $285 тис. Першу партію швидко розкупили.

 

Зазирнути в завтра

Збором і опрацюванням інформації про дослідження впливу архітектури та дизайну на людський організм і психіку займається окремий інститут у Каліфорнії (США) — Академія архітектурної нейробіології (Academy of Neuroscience for Architecture). В ANFA заявляють, що є прихильниками доказової науки, тому будь-яка гіпотеза про реакції людини на штучне середовище має бути перевірена на практиці.

Наука підтверджує: штучне середовище впливає на біологію людини

Дослідження самі по собі можуть бути творчою і художньою подією. На Міланському тижні дизайну у 2019 р. вчені міждисциплінарної практики International Arts + Mind Lab у співпраці з техногігантом Google провели нейроестетичну виставку «Простір для життя», щоб продемонструвати відвідувачам вплив дизайну на біологію людини.

Архітектори бюро Reddymade Architecture and Design і дизайнери данського меблевого бренду Muuto оформили три кімнати, які відрізнялися одна від одної атмосферою: освітленням, кольором, текстурами, ароматами та звуками. Мета полягала в тому, щоб запрограмувати зміну настрою у відвідувачів. Гості носили браслети з датчиками, які заміряли пульс і температуру. Комп’ютерна програма обробляла дані та видавала резюме — яка саме обстановка була комфортнішою для тієї чи іншої людини.

«Сьогодні підтверджується те, що архітектори та дизайнери завжди знали інтуїтивно: штучне середовище впливає на нашу біологію. Завдяки новим неінвазивним технологіям дослідження мозку за останні два десятиліття ми зібрали більше даних, ніж будь-коли раніше. Ми повинні їх враховувати під час будівництва нових лікарень, шкіл, робочих місць і будинків», — пише у блозі для ANFA Сюзан Мегземен, директорка International Arts+Mind Lab.

 

Новий корпус «Охматдиту» — символ прогресу?

Цього року в Києві планують відкрити другу чергу нового корпусу дитячої лікарні «Охматдит». До того ж, як обіцяв колишній прем’єр-міністр України Олексій Гончарук, вже в березні будівлю здадуть в експлуатацію. Перший блок відкрили ще у квітні 2018 р. Загалом новий лікувально-діагностичний комплекс об’єднає 10 сучасних хірургічних відділень, 5 онкологічних, а також гематологію та діагностичне відділення.

Масштабний проєкт стартував ще 2011 р., але через перебої з фінансуванням роботи на об’єкті постійно завмирали. Були побоювання, що проєкт спіткає сумна доля прожекту «Лікарня майбутнього». Нагадаємо, мегапроєкт дружини експрезидента України Віктора Ющенка Катерини після гучної піар-кампанії було заморожено, а мільйони доларів благодійної допомоги просто розчинилися.

Але все ж таки друга черга клініки «Охматдит» фізично вже добудована. На старті проєкту йшлося, що нова будівля символізуватиме не лише прогрес в українській охороні здоров’я, а й в архітектурі. Але іронія в тому, що ім’я архітектора цього символу залишається невідомим широкому загалу. Розробленням проєкту будівництва займалася компанія ТОВ «Укрпрофмед», яка згодом стала фігурантом кримінальної справи про розкрадання бюджетних коштів. Ні архітектурного конкурсу, ні хоча б презентації архітектурного проєкту не проводилося.

Передбачалося, що новий корпус «Охматдиту» продемонструє прогрес української системи охорони здоров’я

За 9 років будівлю кілька разів перепроєктували, кошторис раз у раз переглядали, змінювалися підрядники, причому кожен етап супроводжувався гучними скандалами, арештами та судовими розглядами. Нині вартість реалізації проєкту вже перевалила за 5 млрд грн. З огляду на багаторазове перепроєктування наївно очікувати, що інтер’єри нового корпусу продемонструють новий стандарт у дизайні. Але якщо судити з того, яким є перший блок, то холи, коридори і навіть кабінети МРТ намагалися освіжити розписом по стінах.

 

Нова «Дача» для онкохворих дітей

Відкриття нового лікувально-діагностичного комплексу центральної дитячої клініки України не вирішить проблеми розміщення пацієнтів з інших міст. Це завдання вирішують благодійні фонди. Як це зазвичай і буває, громадські організації, на відміну від неповороткої держсистеми, демонструють велику відкритість і готовність дотримуватися світових трендів. Курси онкотерапії досить тривалі, лікування здебільшого проводиться амбулаторно чи в умовах денного стаціонару, а оплата оренди житла в Києві лягає важким тягарем на сім’ї пацієнтів.

Щоб вирішити цю проблему, благодійний фонд «Запорука» 10 років тому запустив проєкт «Дача». На кошти, що надходять у вигляді пожертвувань, адміністрація вже 10 років орендує приватні будинки, де сім’ї живуть у форматі тимчасового ком’юніті. Паралельно фонд веде будівництво двоповерхової будівлі в Солом’янському районі — будинку, розрахованого на тимчасове проживання маленьких пацієнтів дитячого відділення Національного інституту раку та їхніх батьків. Нещодавно команда архітектурної майстерні Sergey Makhno Architects закінчила проєктування інтер’єрів нової «Дачі».

 

Віктор Захарченко

Архітектор

PRAGMATIKA.MEDIA: Працюючи над інтер’єрами для «Дачі», чи спиралися ви на приклади світових практик?

Віктор Захарченко: Якщо й спиралися, то зовсім трохи. Наш проєкт унікальний за своєю суттю — це не медичний заклад і не готель. Це тимчасовий будинок для діток, які проходять лікування в Інституті раку, та їхніх сімей. Аналог було знайти досить складно.

Але, звичайно, ми детально вивчили проєкти американських клінік, щоб мати загальне уявлення про планування та вимоги для такого типу об’єктів. І адаптували їх до нашої унікальної концепції.

P.M.: Судячи з візуалізацій, ваш проєкт відрізняється від звичного для нашого суспільства «дизайну для дітей». У цих інтер’єрах немає буяння яскравих фарб, навпаки — вони досить стримані, тихі. Чому?

В. З.: Після курсів хімії чи радіології діти дуже сприйнятливі до кольору. Їхні очі чутливі, тому яскраві кольори можуть спровокувати різні реакції, аж до нудоти. Було завдання зробити тиху колористичну гаму, при цьому не забуваючи, що простори призначені насамперед для дітей. Вийшло, що форма дитяча, а палітра кольорів — швидше доросла.

Перед архітекторами стояло завдання зробити інтер’єри «Дачі» максимально неформальними

P.M.: Наскільки планування, інтер’єр і меблі є інклюзивними, орієнтованими на специфіку потреб майбутніх мешканців?

В. З.: Якщо говорити про нормативи, то наші національні давно застаріли. І ті, що стосуються проєктування громадських будівель і споруд, і медичних закладів так само. Спиратися на них було нереально. Ми використовували загальні положення, але в деталях відповідати неможливо. До того ж перед нами стояло головне завдання: зробити це місце несхожим на лікарню.

Ми мали створити домашній затишок як для дітей, які проходитимуть тут реабілітацію, так і для їхніх батьків, які з ними тут житимуть. Потрібно було врахувати всі умови для дітей з обмеженою мобільністю. Для тих, хто пересувається в інвалідних візках, ми передбачили спеціальні душові кабіни, умивальники та унітази з поручнями. І, звісно, запроєктували ліфт для підйому на другий поверх.

P.M.: Які саме інтер’єрні рішення орієнтовані не так на функціональність, як на те, щоб викликати позитивні емоції та відчуття спокою?

В. З.: У нас є дві зони: для дітей від 0 до 5–6 років і для підлітків. Діти першої групи воліють завжди грати разом — це факт, вони завжди гуртуються. А старші діти частіше вимагають усамітнення. Вони мають перехідний вік, іде процес формування особистості. Тому моєю ініціативою було передбачити зони для усамітнення — «комірки» для читання чи відпочинку. Щоб можна було сховатися від зовнішнього світу, але все ж таки бути частиною соціуму, не залишаючи ігрову зону.

Можна розташуватися в одній із «комірок» із книжкою чи телефоном/планшетом, але якщо в кімнаті відбувається щось цікаве чи з’явився співрозмовник, то можна вступити з ним у діалог. Це було важливо. А простір для маленьких дітей від початку запрограмований на спілкування та взаємодію. Для них є мінісцена, мінітеатр із подіумами, які можуть використовуватися для того, щоб організувати спектакль чи виступ, або просто як місце для ігор.

Кожна спальня має свою назву: є «Рок-зірка», «Джунглі», «Каляки-маляки». У кожній — своя унікальна атмосфера, яку створюють дизайнерські деталі, малюнки на стінах. Меблі за функціоналом приблизно однакові, але в кожній кімнаті є свій індивідуальний ігровий підтекст. Дитина, знайомлячись із кимось новим на «Дачі», на запитання «А де ти живеш?» може відповісти, що живе у джунглях або в кімнаті рок-зірки. Такий ігровий підтекст дозволяє позбутися нумерації, яку використовують у лікарнях. Палата номер 102 чи 103 — це не наша історія.

Загалом у будівлі два типи зонування: перший і другий поверх. Додатково другий поверх ділиться на простори для підлітків і дітей дошкільного віку. Перший поверх призначений переважно для дорослих. Там розташовані офісні приміщення для персоналу, для лікарів, загальні зони кухні та їдальні, а також є зона релаксу для дорослих, де можна просто полежати, почитати книги з домашньої бібліотеки, з кимось поговорити, сидячи за столиком. А діти в цей час можуть грати на другому поверсі під наглядом, скажімо, одного дорослого. З метою безпеки можна закрити сходи.

P.M.: Проєкти Sergey Makhno Architects завжди відрізняються ретельною роботою зі світлом, використанням авторських об’єктів предметного дизайну. Якісь подібні рішення вдалося включити до цього проєкту?

В. З.: На жаль, наш предметний дизайн і функціональне призначення об’єкта (дитячий центр) несумісні. Кераміка легко б’ється, її не можна інтегрувати в дитячий інтер’єр. Тут немає місця декору, якимось нефункціональним, надмірним деталям. У цьому аспекті ми вирішили проявити мінімалізм.

 

 

Наталія Оніпко

Президент Благодійного фонду «Запорука»

PRAGMATIKA.MEDIA: Чому для маленьких пацієнтів і їхніх сімей важливо створити умови, які відрізняються від несприятливого лікарняного середовища чи безликих орендованих квартир?

Наталія Оніпко: Лікування онкозахворювання в діток може тривати місяцями, а то й роками. Дітям, які лікуються від раку, потрібен дім. Потрібне відчуття затишку й захищеності. І коли малюки вранці їдуть на процедури в лікарню або ж їх госпіталізують на декілька днів на хіміотерапію, вони знають, що скоро повернуться «додому». Їм важливо почути від батьків, що скоро вони знову опиняться в ігровій в оточенні улюблених іграшок, знову чекатимуть волонтерів у гості, а з кухні буде чути запах свіжої випічки.

Дітям, які лікуються від раку, потрібне відчуття затишку й захищеності

P.M.: Що показує ваш досвід, наскільки середовище перебування впливає на самопочуття дітей і батьків?

Н. О.: Орендована «Дача» існує 10 років і за цей час стала домом для понад 1 100 родин. У дітей, що живуть тут, покращуються аналізи, вони швидше одужують. Батьки щодня збираються за чаєм, і їхнє спілкування стає своєрідною групою самодопомоги, серед «своїх» вони знаходять розуміння й підтримку.

P.M.: Якими ви хотіли бачити інтер’єри нової «Дачі»? На чому наголошували, коли обговорювали їх з дизайнерами?

Н. О.: Ми уявляли нову «Дачу» теплою, затишною й сучасною. На цьому й робили акцент, коли спілкувалися з дизайнерами. Ми хочемо створити умови, щоб родина могла жити тут максимально звичайним життям — як у себе вдома.

P.M.: Наскільки робота архітекторів і дизайнерів відповідає вашим очікуванням?

Н. О.: Ми в захваті! Тепер не можемо дочекатися, коли втілимо проєкт у життя. Для цього нам потрібна ваша підтримка: кожна пожертва у нас на сайті www.zaporuka.org.ua, кожне sms на номер 88077, що містить внесок 10 грн, наближає нас до великої мети.

 

Системні помилки

У серпні 2019 р. у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомили про плани суттєво відредагувати державні будівельні норми «Заклади охорони здоров’я. Будинки і споруди» і узгодити їх із сучасними європейськими стандартами. Планувалося підвищити комфорт для пацієнтів: передбачити наявність санвузла в кожній палаті, палати для спільного перебування дитини та батьків, а також переглянути вимоги до публічних місць лікарень. Поки не зрозуміло, чи перебуватиме тема реформування лікарняного середовища у фокусі уваги нового міністра розвитку громад і територій України, якому підпорядкували сферу будівництва.

Незважаючи на рідкісні винятки, вплив архітектури та дизайну на стан пацієнтів, що був очевидним для Флоренс Найтінгейл і є науково доведеним фактом для європейських архітекторів, сьогодні не настільки очевидний для українських чиновників, які відповідають за медицину. Прогресивні тенденції часто не обговорюються. Виправданням для того, щоб не вносити питання підвищення комфортності до порядку денного, є гостра нестача коштів.

Але насправді більша частина заходів щодо поліпшення лікарняного середовища не така вже й витратна. Наприклад, навіть за умов обмежених бюджетів вибір фарби чи спектра освітлювальних точок можна довірити професіоналам. Такі консультації не створять навантаження на бюджет проєкту, а в особливих випадках, коли йдеться про дитячі муніципальні клініки, багато архітектурних бюро та дизайнерів погодяться консультувати на благодійній основі.

Безумовно, архітектурний вигляд лікарень, як і дизайн палат, холів і кабінетів, у списку пріоритетів перебувають нижче за проблеми дефіциту кадрів і обладнання. Але якщо українці (лікарі та пацієнти) залишатимуться бранцями парадигми «Не до жиру, аби живу!» і жертвами вивченої безпорадності, державні лікарні наших міст можуть зберігати свій лімбічний вигляд десятиліттями.

 

EXPERT ZONE

Юлія Двораковська:

«Приватні клініки давно в тренді, а державні підтягуються»

Що заважає широко використати прогресивний досвід проєктування лікарень на практиці в українських реаліях? Наскільки великий розрив між європейськими будівельними нормами та українськими і чи можна це вважати непереборною перешкодою для інновацій? На запитання PRAGMATIKA.MEDIA відповідала Юрія Двораковська, керуючий партнер CBMforum — компанії, що спеціалізується на технічному та інженерному консалтингу об’єктів будівництва, зокрема у сфері охорони здоров’я.

PRAGMATIKA.MEDIA: Гуманізація середовища охорони здоров’я є актуальним світовим трендом ще із середини ХХ ст. Чи можна говорити, що сьогодні він підтримується в Україні як у сфері приватної, так і державної медицини?

Юлія Двораковська: Можна сказати, що цей тренд в Україні прогресує паралельно із розвитком приватної медицини. До 2009–2010 років навіть у проєктах будівництва медичних установ підвищеного комфорту переважала функціональність і лаконічність, а також повна відсутність будь-якого індивідуального стилю в інтер’єрах. Але вже у 2012–2015 роках стало нормою залучати до розроблення інтер’єрів приватних клінік професійних дизайнерів. До цього замовники частіше орієнтувалися на особистий смак, а також фото палат і холів передових європейських клінік.

У державну медицину тенденцію гуманізації було привнесено громадським рухом. Тобто «знизу», а не «зверху». Громадські організації, активісти, а потім уже й благодійні фонди в міру своїх сил намагалися привернути увагу до того, що пацієнт потребує комфорту та естетики лікарняного середовища так само сильно, як і його функціональності.

Прикладів таких низових ініціатив можна навести багато. Близько 2010 р. сім’я моїх друзів була змушена багато часу проводити в клініці «Охматдит» із новонародженим малюком. Друзі сім’ї власним коштом зробили ремонт у палаті: поміняли вікна, купили зручні меблі, укомплектували палату холодильником, чайником, телевізором, мікрохвильовою піччю.

Уже пізніше, у 2015 р., про тренд гуманізації заговорили в кабінетах представників влади та керівників державних медичних закладів. Але кожен керівник / головний лікар намагався впровадити його в міру можливостей і особистих уявлень. На мою думку, вдалим прикладом є діяльність Андрія Семиволоса на посаді керівника Київського міського дитячого діагностичного центру.

Спочатку силами колективу, а потім уже й залучаючи професійні компанії на умовах волонтерства та благодійності, він повністю змінив внутрішній простір центру. Зрозуміла навігація, елементи візуальної комунікації, комфортні зони очікування, дотримання всіх норм інклюзивності, електронна черга — лише частина всіх інновацій, які вдалося реалізувати колективу центру за 2016–2018 роки.

P.M.: Наскільки для власників, замовників будівництва очевидна важливість сучасного дизайну і такі його критерії, як універсальність, інклюзивність?

Ю. Д.: Нині для всіх замовників об’єктів приватної медицини очевидна важливість сучасного дизайну. Універсальність дісталася у спадок, а інклюзивність імплементується завдяки ухваленню нових будівельних норм.

Слід зазначити, що у приватній медицині існує і добре працює механізм внутрішнього контролю — всім без винятку лікувальним закладам необхідно отримати ліцензію на медичну діяльність. А для цього необхідно надати висновок санепідемстанції. Саме СЕС залишилися форпостом, що реально виконує функцію контролю. Ти зобов’язаний пред’явити інспекторові готові приміщення, відремонтовані відповідно до всіх чинних норм. Інакше висновки не отримати.

Універсальність дісталася у спадок, а інклюзивність імплементується завдяки ухваленню нових будівельних норм

P.M.: Чи узгоджуються сучасні європейські рекомендації щодо дизайну медустанов із нашими ДБН і санітарними нормами? Можливо, якісь прийоми та підходи не можна реалізувати в наших умовах, оскільки вони суперечать законодавству?

Ю. Д.: Наше глибоке занурення в це питання показало, що невідповідність європейського дизайну та наших норм — це міф, який підтримується проєктувальниками, що не бажають розвиватися. У наших і європейських норм єдина функціональна база. Українські норми прописані злегка «із запасом» — і це часто тягне за собою збільшення бюджетів проєкту і більше складнощів для інвесторів.

На відміну від європейських, наші норми давно не змінювалися і не відповідають новим технологіям, темпу та стилю життя. Але при цьому наша законодавча база є дуже великою. Ми завжди можемо знайти компроміс для кожного рішення, яке хоче реалізувати замовник, орієнтуючись на рекомендації колег із європейських країн.

Досі в нашій практиці не було прийомів і підходів, які ми не змогли б реалізувати. При цьому всі наші проєкти пройшли комплексну будівельну експертизу. Ми співпрацювали з технологами з Ізраїлю, Нідерландів, і вже після того, як проєкти пройшли держекспертизу, вони здійснювали повторний аналіз і видавали експертний висновок, чи відповідає проєкт концепції. Окрім нашого досвіду, можу навести приклад нової клініки «Оберіг», яка також створювалася за концепцією та у співпраці з іспанськими проєктувальниками.

P.M.: Ваш прогноз: чи підтягнуться українські державні медустанови щодо комфортності хоча б до рівня середньої приватної клініки і як це станеться?

Ю. Д.: Я абсолютно впевнена, що державні установи повільно, але підтягуватимуться за рівнем комфортності. Споживачі послуг дуже змінилися, толерантність до дискомфорту падає до нуля. Ми всі вже знаємо, що лікарні можуть бути інакшими. А оскільки зросли вимоги, то й уся медична сфера має їм відповідати.