Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на обʼєкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Усю інформацію можна зберігати і в подальшому формувати власну палітру.
Спеціальний компактний пристрій Color Sensor від Sadolin, який сканує колір будь-якої поверхні. Зображення: Sadolin
«5-й Харків, котрий, як молода трава, проростає крізь хмиз»
Місто козацької слави, місто відродження української культури в часи становлення радянської влади, місто-фронтир, яке одним із перших постраждало від повномасштабної війни росії проти України, та місто, наповнене безліччю символів. Починати знайомство з Харковом варто з Південного вокзалу. Так радить харківський архітектор, історик і талановитий екскурсовод Максим Розенфельд.
Максим Розенфельд, архітектор, історик, екскурсовод
«Порівняти його за обʼємом, виразністю можна хіба що, наприклад, із Гамбурзьким вокзалом, тому що масштаб відчувається одразу, коли ти на нього потрапляєш. Ви виходите з потяга на Привокзальну площу, далі крокуєте на трамвай, чи йдете пішки, чи сідаєте на таксі, рухаєтеся вулицею Полтавський шлях і прямуєте до середмістя. Харків починає розкриватися вам у цьому маршруті від вокзалу до центру. Це відносно невелика відстань, але вона дуже показова. Це такий старий маршрут. Водночас, якщо ви вже дісталися до середмістя, маршрут знайомства прокладається від колишнього історичного центру, де народилася Харківська фортеця. Ця точка називається Університетська гірка, і звідси пішли всі головні змісти про Харків, зокрема й козацька фортеця як прихисток від війни, що зараз є дуже актуальним явищем. Із цього району пішов не лише Харків, а й великий регіон України, який називається Слобожанщина. І цей пагорб — початкова точка відліку й маршруту для знайомства з містом. Звідси видно і центральну частину, і територію за річкою Лопань, і місцевість поблизу вокзалу, і в протилежний від нього бік. Тут зосереджені головні харківські церкви та собор».
Залізнична станція «Харків-Пасажирський», або ж «Південна залізниця». Одна з найкрасивіших харківських будівель сталінської епохи, що запам’ятовується характерними башточками й портиком, який підтримують 10 колон із білого інкерманського каменю
На цьому пагорбі розташований ще один визначальний символ. «Це місце, з якого пішов перший Харківський університет (Провінційний університет колишньої російської імперії), та й взагалі найкрупніший. Якщо Одесу визначає порт, то Харків визначає університет. У Харкові все — транспорт, промисловість, торгівля, наука, медицина, мистецтво, культура, — так чи інакше пов’язане з ним», — розповідає Максим Розенфельд.
«Якщо Одесу визначає порт, то Харків визначає університет. У Харкові все — транспорт, промисловість, торгівля, наука, медицина, мистецтво, культура, — так чи інакше пов’язане
з ним»
Дім Проєктів, одна з трьох харківських висоток, де базується Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Джерело фото: Вікіпедія
Оскільки вишів у Харкові багато, то й харків’яни позбавлені мінімального шансу не мати освіти. Архітекторка, засновниця архітектурної студії SBM, керівниця волонтерської організації «Крізь війну», харків’янка Ольга Клейтман ділиться своїми враженнями про місто: «Мені дуже подобається, що в Харкові немає зовсім “заробітчан”. Люди приїжджають сюди вчитися, тому що в нас 36 вузів, і тут же залишаються. Тому харків’яни всі з вищою освітою. Знайти неосвіченого харків’янина майже неможливо. Ви зайдете в кав’ярню, і з вами будуть розмовляти гарною мовою, незалежно від того, якою буде ця мова».
Ольга Клейтман, архітекторка, засновниця архітектурної студії SBM, керівниця волонтерської організації «Крізь війну»
До речі, в Харкові був здійснений неоціненний внесок в українську мову та й загалом у культуру. Напевно, кожен філолог знає (я сподіваюсь), що Харків став місцем першого офіційного впорядкування українського правопису, затвердженого в 1928 році. Саме в ньому містилися всі наново відкриті загалу у 2019 році конструкції типу «етер», «Атени», «сміливости», які завжди були властиві нашій мові. Згодом цю версію правопису було «репресовано» шляхом внесення численних змін.
Будинок «Слово» на вул. Червоних Письменників, 5. Побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів за проєктом Михайла Дашкевича. Джерело фото: ukrainer.net
Харків, будинок «Слово», наслідки російських обстрілів, вересень 2022. Фото: Суспільне Харків
Разом із мовою під репресії потрапили і найяскравіші її рідномовці. Після того, як Харків став столицею радянської України, він перетворився на магніт для амбітних письменників і талановитої молоді. Недовготривала політика українізації була сприятливою для творчості. Ступивши на землю промислового міста, творчі емігранти ще не розгледіли його справжнього обличчя, однак згодом стане зрозуміло, які «чудові легенди революції» тут виростають. Ними був започаткований такий собі хаб для творчої інтелігенції — будинок «Слово». Ця пʼятиповерхова модерно-конструктивістська будівля у формі літери «С» стала водночас і місцем натхнення, і «крематорієм» для діячів української культури. Михайло Яловий, Микола Хвильовий, Валерʼян Підмогильний, Григорій Косинка, Микола Куліш, Лесь Курбас — це лише мала частина митців, яких людожерський радянський союз прирік на вірну смерть. Цей період назавжди увійшов в історію як «Розстріляне відродження» і тісно асоціюється в нас із Харковом. Символічно, що вже під час повномасштабної війни росіяни, вгамовуючи фантомні страхи перед українським словом, обстріляли будівлю артилерією на початку березня 2022 року.
Ступивши на землю промислового міста, творчі емігранти ще не розгледіли його справжнього обличчя, однак згодом стане зрозуміло, які «чудові легенди революції» тут виростають
Видатний славіст, мовознавець і харків’янин Юрій Шевельов в есеї «Четвертий Харків» докладно описав умовні періоди становлення міста. Через цю концепцію можна скласти загальне уявлення про Харків. Перший період — доба козацької слободи, ремісників і купців, період «спокійного хліборобського ладу розмірно мирної Слобожанщини». Другий — період купецтва та безвихідно-сірої російської імперії. Третій період ознаменував собою вибух «українства», українського урбанізму та бунтівної України. Четвертий — це радянізований Харків, місто «старої молоді», людей, які бояться жити. Нове покоління харківської інтелектуальної еліти в особі Сергія Жадана спільно з Харківським ЛітМузеєм розмірковують над концепцією п’ятого Харкова. З початком повномасштабної війни кожне місто України почало шлях переосмислення себе та власних культурних кодів. Наразі ж з упевненістю можна сказати, що п’ятий Харків — місто небайдужих людей.
Сергій Жадан і Тетяна Голубова розповідають про проєкт «Пʼятий Харків». Фото: Ґвара Медіа
«Я полюбила Харків більше, коли з ним таке трапилося. Він зараз для мене, як хвора дитина, і я йому приділяю набагато більше уваги. Я проаналізувала, чому в мене таке ставлення, і я можу сказати, що це пов’язано з людьми. Вони в нас дуже різноманітні. Є зашкарубла вата, а є пасіонарії, яких не зустрінеш ні в Києві, ні у Львові. Це пов’язано з тим, що вони мають як проблему із зовнішнім ворогом, так і з внутрішнім — харківським. Тому вони більш жорстко налаштовані», — говорить Ольга Клейтман.
Палац праці, який розташований між майданом Конституції, Павлівським майданом та вулицею Квітки-Основ’яненка з центральним фасадом по майдану Конституції. Фото: @kate_tepla
Кольори міста і харківський стиль
У Харкові співіснують безліч стилів і рис різних історичних епох. До наших днів зберігся єдиний елемент Харківської фортеці XVII ст. — собор Покрови Пресвятої Богородиці. Він майже повністю повторює українську дерев’яну тридільну церкву. У XIX ст. для архітектури Харкова настає золота доба. Видатним архітектором того періоду був Олексій Бекетов, який спроєктував більше 40 будівель у місті та губернії. Харківська громадська бібліотека, будівля недільної школи Х. Алчевської, Будинок для дворянських сиріт, «Будинок із грифонами», Комерційний інститут — усі ці «кам’яні літописи» мають відтінки від піщано-бежевого до піщано-сірого.
«Будинок із грифонами», або ж будинок Харківського медичного товариства. Фото: Енциклопедія сучасної України + фарба Sadolin під кодом (EN.02.78)
На початку XX століття на образ харківської архітектури впливає виробництво червоної керамічної цегли з місцевої глини. В місті налічувалося пʼять цегельних заводів, тому житлові будинки в робочих районах і на околицях виготовлені саме із цього матеріалу. Тоді в радянському Харкові червоний був одним із панівних в архітектурі.
«Місто часто визначається матеріалом, із якого воно побудоване. Якщо Одеса — це природний жовто-золотистий черепашник, Київ — це місцева глина світло-золотистого, охристого кольору, то Харків — це теракота. Коли будувався модерн, конструктивізм, існувала розповсюджена традиція відкритої цегли, яка працює як самодостатній матеріал на фасаді. Харківська глина має яскравий помаранчевий колір, хоча за 120–150 років існування цих будівель вони дещо потемніли. Тому ця темна червона цегла так само відчувається в просторі міста», — зазначає Максим Розенфельд. червоний був одним із панівних в архітектурі.
Цегляний модерн по вул. Пушкінській, 92. Будинок власника цегельних заводів Семена Толкачова, на честь якого ця історична місцевість досі має назву Толкачівка. Фото: moniacs.kh.ua + фарба Sadolin під кодом (C1.41.40)
Паралельно із цим у 20-х роках відбувався розвиток і становлення конструктивізму — найбільш передового тоді стилю, який відображав соціальні метаморфози. Перший на наших теренах хмарочос, символ столичності Харкова, будинок Держпрому, точно привертає до себе увагу масштабами та унікальністю інженерної конструкції. Він презентує наступний колір із палітри — сірий. Однак не варто його сприймати як щось депресивне та гнітюче.
Будівля Держпрому, одна з трьох харківських висоток і найвиразніший приклад конструктивізму. Фото: @b_zone + фарба Sadolin під кодом (S4.04.62)
«Харків відносно Києва чи півдня України більш акварельний, ніж олійний чи гуашевий. Це не про великий контраст кольорів, а про акварельний нюанс. Про Харків є такий стереотип, що це сіре місто, але це буквально сприймається як “50 відтінків сірого”. Він найбільше асоціюється із сірим, тому що найактивніший розвиток міста припав на добу стилю модерн, — акцентує пан Максим. — І в харківському модерні превалював сірій. Загалом Харків багато хто в архітектурному середовищі асоціює зі стилем конструктивізму, але він так само сильно, на диво, місто модерну. Вплив модерну тут був не в добу віденської сецесії, а в часи більш романтично-раціонального північноєвропейського напряму. Тому фасади будинків, яких безліч у Харкові, відображають такий сірий акварельний живопис. Тобто це теплі й холодні відтінки сірого кольору».
Дім Кооперації, зведений за проєктом Олександра Дмитрієва, розміщений праворуч від Держпрому. Фото: Конструктивізм Харків + фарба Sadolin під кодом (F8.05.55)
Пан Розенфельд розповідає, що завдяки Держпрому й розповсюдженню конструктивізму сірий колір набув яскравості через тинькування фасадів. У різну пору доби природне світло створює візуальне мерехтіння відтінків цього шляхетного кольору. Ольга Клейтман ділиться своїм ставленням до сірого: «Це дуже класний колір. В ньому була і будівля Держпрому, і Головний поштамт. Загалом сірий — дуже благородний колір, і у своїй роботі я звертаюся до нього найчастіше».
Будівля Поштамту. Одна з найцікавіших споруд 1920-х років, у якій були застосовані новаторські архітектурні й конструктивні ідеї, є видатною пам’яткою радянського авангарду + фарба Sadolin під кодом (JN.02.82)
Неподалік від площі Свободи, на одній із найстаріших вулиць міста — Сумській, розташований один із найвідоміших довгобудів — Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. Лисенка. До цієї споруди харків’яни ставляться по-різному, однак вона точно привертає до себе увагу та виділяється на фоні опер Львова, Одеси та Києва. Виконана вона в кращих традиціях постмодернізму — брутальність, вилита в бетоні, вражаючі масштаби, відповідний декор і один із відтінків сірого в основі.
Будівля Харківського національного академічного театру опери та балету імені М. Лисенка + фарба Sadolin під кодом (E5.03.82)
Далі від центру, на Салтівці, розташована споруда колишнього Круглого ринку — ще один приклад постмодернізму. Будівля має форму залізобетонного мереживного кошика. Її звели в 1980 році за проєктом архітекторів В. А. Бахтіної та О. А. Дунаєва з Київського зонального науково-дослідного та проєктного інституту із цивільного будівництва. Зараз вигляд споруди дещо осучаснили й відкрили там супермаркет.
«Харків відносно Києва чи півдня України більш акварельний, ніж олійний чи гуашевий. Це не про великий контраст кольорів, а про акварельний нюанс»
Такий вигляд мав «Круглий ринок» у 1980-х роках
Окрім акцентів на кольоровій палітрі в архітектурі, зверну увагу на палітру реалій. Місто-фронтир тимчасово втратило один із найбільших житлових масивів. Північна Салтівка, яку майже щодня обстрілювали не тільки ракетами, але й артилерією, на 70% пошкоджена або знищена. Тут ви побачите суцільні обгорілі чорні стіни та забиті ОСБ-плитами вікна. Однак, якщо прислухатися, то можна почути, як власники квартир де-не-де ремонтують свої оселі.
«У нас зараз дуже багато військових, військових автівок. Скажімо, ми перетворюємося зараз на військовий хаб. Тому домінуючий колір — це олива. І вона присутня в усьому: в автівках на вулицях, в одязі на людях, на маскувальних сітках. Для мене лейтмотивом є олива. Тому що навіть сірий колір бетону — це теж один із відтінків оливи, в якому більше сірого й менше зеленого», — розповідає Ольга Клейтман.
Один із будинків колись густонаселеного району «Північна Салтівка» після численних обстрілів
Своєрідним хабом для розподілу допомоги в перші місяці війни стало харківське метро. Для багатьох харків’ян станція «Спортивна» була єдиним місцем, де вони могли почуватися в безпеці. Люди жили просто на платформах та у вагонах. Щоб створити хоча б мінімальне відчуття затишку, там облаштовували польові кухні та місця для сну.
Станція метро поблизу будівлі Держпрому. Фото: Anna Hunko
Хай живе дух неспокою!
Якщо порівнювати з весною 2022 року і початком 2023 року, то місто оживає. За останніми підрахунками, в місті налічується близько 1 мільйона 100 тисяч жителів, хоча після першого місяця повномасштабної війни там було 200–300 тисяч осіб. «Дуже багато людей повертаються додому. Що цікаво, повертаються люди найменш заможні. І це помітно, коли ввечері центр порожній, вікна не горять, а от у спальних районах життя вирує досить активно», — говорить Ольга Клейтман.
Пані Ольга ділиться, що на початку був великий страх оточення ворогом, тому архітекторка об’єднала навколо себе активних людей, створивши волонтерську організацію «Крізь війну». Кожен робив свій внесок у допомогу військовим, і перші місяці для волонтерів перетворились на один довгий робочий день.
«Всі ті рішення, які приймалися до війни, продемонстрували себе як неефективні, тому зараз нам варто було б зібрати всі свої сили та енергію і спрямувати їх на спільну мету»
«Нас тоді по всьому світу було десь 30 людей. Одні в Америці збирали гроші, інші купували спорядження в Європі, ще інші передавали зі Львова далі. Ми домовилися із залізницею, і нам безкоштовно все привозили. А ми тим часом цілодобово розвантажували, навіть під час комендантської години, оскільки у нас були перепустки. Перший вихідний у нас був на Великдень. А до того ми думали, що нас от-от оточать, і тому намагалися зробити якомога більше до того часу. Зараз майже всі ті самі люди й залишились, але багато хто повернувся до основної роботи. І це дуже добре, адже економіка теж повинна працювати. Ми не повинні “висіти в когось на шиї”. Ми зараз працюємо на своїй основній роботі, паралельно приділяючи час волонтерству. І ще в нас є притулок для людей з інвалідністю, а це вже безкінечний процес, тому що ми цілодобово ними опікуємося. В притулку всього 42 людей, із них 22 лежачих».
Саржин Яр. Бетонний павільйон футуристичної форми на трьох опорах, який був збудований в 60-х роках ХХ століття за проєктом архітектора В. С. Васильєва. Фото: find-way.com
Про те, що в місто повернулося життя, свідчать і негативні аспекти. Все частіше в новинах вигулькують історії про неадекватні тендери на ремонти доріг, про будівництво офісного центру за гроші Фонду ліквідації наслідків збройної агресії в Саржиному Яру (про це більш детально ми писали в наших матеріалах).
«Наше керівництво наче перебуває в іншій інформаційній бульбашці, наче вони вже перемогли і все добре. Всі ті рішення, які приймалися до війни, продемонстрували себе як неефективні, тому зараз нам варто було б зібрати всі свої сили та енергію і спрямувати їх на спільну мету. Але ми й далі бачимо історії, коли в місті висаджують однорічники за непомірну ціну. Таке враження, що вони поводять себе як заробітчани, в яких мета — тільки в збагаченні», — зазначає Ольга Клейтман.
Шоурум для українських дизайнерів, інтерʼєр якого був розроблений архітектурною студією SBM. Розміщений на першому поверсі старого маєтку поруч з кампусом Академії дизайну. Джерело фото: SBM
Шоурум для українських дизайнерів, інтерʼєр якого був розроблений архітектурною студією SBM. Розміщений на першому поверсі старого маєтку поруч з кампусом Академії дизайну. Джерело фото: SBM
Однак завдяки незліченним представникам прогресивного суспільства майбутнє Харкова кореговане. Вже понад рік харківська група архітекторів, зокрема й за участі наших спікерів, працює над проєктами, пов’язаними з відновленням і майбутнім розвитком міста. З групою співпрацює відомий архітектор Норман Фостер, лауреат Прітцкерівської премії, засновник Foster + Partners. Його фонд займався розробленням конкретного проєкту — картографічної частини.
Саржин Яр після реконструкції студією Ольги Клейтман. Одне з улюблених місць харківʼян, де можна можна організувати активний відпочинок, не виїжджаючи за місто. Джерело фото: SBM
«У нашої групи архітекторів, яка працювала над розробленням стратегії розвитку, є дуже велика кількість пропозицій, візій, бачень, які ми презентували нашим західним партнерам, і тих, які ми притримали для себе. Це і про новий зелений каркас, і про блакитний, з урахуванням реконструкції мереж міста, і про новий каркас безпеки, освіти, житла. Всього є 14 великих розділів бачення», — ділиться Макс Розенфельд.
«Я вірю, що університет, студенти, молодь зі здібностями до креативу, до нових ідей — вони є чимось настільки важливим і фундаментальним у цьому місті, що зовнішні фактори нічого не змінять. Я бачу його як неспокійне місто», — Максим розенфельд
Усі громадські середовища, архітектурні та урбаністичні проєкти створюються насамперед для людей. Їх подальше повернення в місто залежить від рівня безпеки, яка наразі є дуже відносним явищем. Але тенденція в цьому плані позитивна. Максим Розенфельд вірить, що історія Харкова не перерветься ні війнами, ні революціями, ні кризами: «І мені здається, що наша задача — спостерігати за ось цим розвитком життя. Я вірю, що університет, студенти, молодь зі здібностями до креативу, до нових ідей — вони є чимось настільки важливим і фундаментальним у цьому місті, що зовнішні фактори нічого не змінять. Я бачу його як неспокійне місто»
