Хіросіма. Реконструкція та нова ідентифікація міста після Другої світової війни

Місто, що перетворилося в серпні 1945 року на попіл унаслідок першого в історії людства застосування атомної зброї, не тільки відновилося, але й перетворилося на світовий центр миру і найзеленіший урбан-оазис Японії. Для цього знадобилося багато часу й бажання переосмислити сутність міста з мілітаристської, яка складалася історично, починаючи з ХVI століття, на мирну, коли кожен городянин перетворився на посла світу без ядерного озброєння.

Але спочатку була 16-кілотонна атомна бомба, випущена американським бомбардувальником В-29 над Хіросімою о 8:15 ранку 6 серпня 1945 року й націлена на перехрестя мостів через річки Хонкава і Мотоясу. Це мало для міста жахливі наслідки. За мить вибух забрав життя близько 80 000 із 420 000 жителів Хіросіми. До кінця року кількість загиблих зросла до 141 000.

Бомба вибухнула на висоті 600 м над лікарнею Сіма, створивши теплову хвилю, яка нагріла повітря над поверхнею землі до 3000–4000 °C. Вітер зі швидкістю 440 м/с пронісся над містом, і за півгодини полум’я охопило майже всі будівлі в радіусі 2 км від епіцентра вибуху. Близько 90% міської забудови (70 147 із 76 327 будівель, включаючи приватні будинки, магазини, фабрики та школи) було частково чи повністю спалено та перетворено на руїни.

Такий вигляд мала міська ділянка в радіусі 150 м від епіцентра вибуху в 1945 році. Фото: Shigeo Hayashi / Hiroshima Peace Memorial Museum

Такий великий масштаб пошкоджень пов’язаний із тим, що головним будівельним матеріалом довоєнної Хіросіми була деревина. Невелика кількість бетонних споруд, що знаходилися в зоні вибуху, вціліла. 40% із 33 млн кв. м придатної для використання землі перетворилося на попіл.

Близько 90% міської забудови — 70 147 із 76 327 будівель, включно з приватними будинками, магазинами, фабриками та школами — було частково чи повністю спалено та перетворено на руїни

Попри хаос і загибель великої кількості жителів, включно з мером міста Сенкіті Авая, відновлення інфраструктури розпочалося вже за кілька годин після бомбардування. Одним із перших кроків став початок ремонту транспортних шляхів — трамвайної та залізничної ліній, що дозволило мешканцям сусідніх міст, як-от Футю, Куре та Ямаґуті, якнайшвидше добратися до Хіросіми, аби допомогти з відновленням міста.

Головні вулиці поступово очистили від руїн, щоб відновити рух транспорту, а потім відремонтували дорожне покриття й парапети мостів. Електропостачання в районі Удзіна було відновлене 7 серпня, а в районі залізничного вокзалу Хіросіми — наступного дня. Водяні насоси були відремонтовані й знову почали працювати через чотири дні після бомбардування, хоча пошкоджені труби утворили величезні калюжі серед попелу, і на відновлення водопостачання на околиці міста пішло дев’ять місяців.

Навколо «Купола атомної бомби», 1955. Фото: Hiroshima Municipal Archives

17 вересня, через кілька тижнів після ядерного вибуху, містом прокотився потужний тайфун Макурадзакі, що затопив великі території та зруйнував багато тимчасових лікарень, створених на околицях. Але водночас позитивним його наслідком стало значне падіння рівня радіації, яку буквально «змило в море».

Щодо відбудови міста, то вона затягнулася на десятиліття і спочатку здавалася багатьом неможливою місією, зважаючи на кількість загиблих, площу перетвореної на попіл території й брак ресурсів, матеріальних і людських.

 

Від капітуляції до реконструкції

14 серпня 1945 року японський уряд прийняв Потсдамську декларацію, а наступного дня по радіо був переданий імператорський указ про припинення війни. Перша фотографія руїн Хіросіми, яка повідомила всій країні про трагедію, з’явилася в газетах 19 серпня. Американські солдати прибули до міста в 1946 році, але безпосередній контроль над ним було передано військам Окупаційних сил Британської Співдружності зі штаб-квартирою в сусідньому портовому Куре.

Робітники працюють над відновленням мосту Айої, Хіросіма, 1949. Фото: Yoshita Kishimoto

За словами Аріюкі Фукусіми з кураторського відділу Меморіального музею миру Хіросіми, немає жодних записів про те, що іноземні війська допомагали в реконструкції, але вони сприяли потоку життєво необхідних ресурсів. Як країна-агресор, що зазнала поразки у війні, Японія залишалася під окупацією союзників до 1952 року. У цей час до планування були залучені іноземні спеціалісти.

Читайте також: Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

Так, Стенлі Арчібальд Ярві зі Збройних сил Британської Співдружності (BCOF) виконував роль радника з реконструкції Хіросіми й запропонував нове планування району Хакусіма за західними принципами з розподілом на квартали, відокремлені широкими транспортними шляхами. Але його план був відхилений місцевою владою як такий, що не відповідає японському урбаністичному контексту. Загалом для Хіросіми було розроблено більше 30 варіантів планування, але жоден не реалізований у повному обсязі.

Громадське житло в районі Мотоматі, червень 1946 р.

Утілення планів реконструкції всіх 115 японських міст, зруйнованих під час війни, не було миттєвим, оскільки першочерговим завданням була демілітаризація країни, починаючи з відповідних змін у її конституції. Щоб зрушити з місця, в листопаді 1945 року національний уряд Японії заснував Агенцію з відновлення постраждалих міст, а 30 грудня Кабінет міністрів прийняв «Основну політику реконструкції», одним із пунктів якої стало виділення 10% міської площі під озеленення. Майже стільки в довоєнній Хіросімі становила територія, яку займали військові об’єкти.

Хіросіма в жовтні 1945 р., квітні 1946 р., грудні 1948 р. і в лютому 1953 р. Фото: Yoshita Kishimoto / Hiroshima Peace Memorial Museum

У відбудові Хіросіми провідну роль відіграв відділ міського планування однойменної префектури, який до листопада 1946 року сформулював план реконструкції міста, що включав проєкти доріг, парків і зелених зон, а також відновлення земель на основі побажань міського уряду та місцевих жителів. Проєкти реконструкції доріг і парків реалізовувалися в рамках раніше розробленого Закону про містобудування.

Одним із пунктів “Основної політики реконструкції”, ухваленої Кабінетом міністрів наприкінці 1945 року, стало виділення 10% міської площі під озеленення. Майже стільки ж в довоєнній Хіросімі становила територія, яку займали військові об’єкти

Перша частина плану містила невідкладні заходи, як-от розчищення територій від руїн, знесення небезпечних споруд, повне відновлення систем водопостачання, каналізації, транспорту, електроенергії, газу та телефонних мереж, а також будівництво тимчасового житла. На її виконання знадобилося близько 4 років. Щодо переходу до основної частини реконструкції, то було зрозуміло, що через брак коштів місто самостійно з нею не впорається.

Сіндзо Хамаї, обраний мером Хіросіми в 1947 році, подавав численні петиції до штаб-квартири союзників, національного уряду та парламенту Японії, щоб одержати підтримку шляхом ухвалення спеціального закону. Врешті-решт йому вдалося переконати владу у важливості використання національних коштів для відбудови Хіросіми в статусі міста — меморіалу миру та формулювання відповідного закону про будівництво самого меморіалу миру.

Житлові будинки в Меморіальному парку миру в серпні 1955 р.

Зведення будівель Меморіального парку миру, 1952. Фото: Hiroshima Municipal Archives

У травні 1949 року Закон про будівництво меморіалу миру в Хіросімі, який складався із семи статей, був ухвалений парламентом і штаб-квартирою і прийнятий як спеціальний закон на основі статті 95 Конституції Японії. У статті 1 сказано: «Ціль цього закону полягає в тому, щоб визначити реконструкцію міста Хіросіма як міста — меморіалу миру, який символізує людський ідеал щирого прагнення до справжнього й міцного миру», а в статті 4 зазначено, що місцевим державним установам можуть бути передані активи на відбудову, якщо національний уряд вважатиме це за необхідне. Таким чином закон відкрив шлях до реконструкції Хіросіми за підтримки національного уряду, і меморіалізм став його основним принципом.

Читайте також: Берлін. Можливість абсолютної архітектури

Проєкти з планування доріг протяжністю близько 80 км було реалізовано на 27 маршрутах. Зокрема були побудовані магістральні дороги, включаючи одну магістраль шириною 100 м (зараз — бульвар Миру), та інші, завширшки 36–40 м, що перевищувало довоєнні стандарти в 1,5–2 рази.

Що стосується будівництва парків, то на площі 170 га було створено 88 парків, зелених зон (включаючи зелені смуги на березі річок) і кладовищ. Так, парк Чуо був створений на місці колишньої військової частини площею близько 70 га, де розміщувався штаб п’ятої дивізії японської армії, а Меморіальний парк миру — на 11 га колишнього житлового району Накадзіма, який перебував надзвичайно близько до епіцентра вибуху. Таким чином одночасно відбувалася демілітаризація Хіросіми через зміну функції міських територій та інтеграція в її структуру пам’яті про жахливу подію.

Меморіальний музей миру за проєктом Кендзо Танге, 1955

Нова, пацифістська Конституція Японії набула чинності 3 травня 1947 р. 6 серпня цього ж року, у річницю бомбардування, в Хіросімі провели перший фестиваль миру, який став щорічним і згодом був перейменований на меморіальну церемонію миру. На церемонії, що відбувається в Меморіальному парку миру, мер кожен рік виголошує Декларацію миру, в якій висловлюється бажання Хіросіми скасувати ядерну зброю та заклик усвідомити крихкість світу.

 

Меморіальний парк миру

Після прийняття закону попередній «План реконструкції міста Хіросіми» був змінений на «План будівництва Хіросіми, міста — меморіалу миру». Під час внесення змін було затверджено спеціальний проєкт будівництва меморіальних об’єктів, зокрема Меморіального парку миру, який став центром загального плану реконструкції.

У 1949 році було проведено конкурс на його проєктування. Першу нагороду отримав дизайн, представлений групою на чолі з майбутнім прітцкерівським лауреатом 1987 року Кендзо Танге (1913–2005), який до цього розробив власний план реконструкції Хіросіми. Проєкт Танге був єдиною пропозицією, яка виходила за межі самого парку і включала 4-кілометровий бульвар Миру, що зараз розділяє парк навпіл.

Меморіальний парк миру налічує понад 60 монументів і будівель, присвячених темі миру. Фото: Angeles Marin Cabello

У лютому 1951 року розпочалося будівництво виставкового залу, який згодом став головною будівлею Меморіального музею миру в Хіросімі. Потім у березні того ж року почалося будівництво Меморіального залу, який отримав назву «Східний будинок». Через обмежений бюджет будівлі деякий час залишалися недобудованими й були завершені в 1955 році. На той час на території парку було багато «самобудів», які мешканці мали звільнити.

Це сталося в 1959 р., тільки тоді парк наблизився до справжнього завершення. В архітектурному рішенні, застосованому Танге, вбачається суттєвий вплив Ле Корбюзьє, п’ять принципів якого японський архітектор застосовував у своїх проєктах, поєднуючи їх із традиціями вітчизняної архітектури. Уже тоді Танге був переконаний, що згодом громадська архітектура набуде в Японії величезних масштабів, і його проєкт Меморіального парку миру фактично заклав основу для цього розвитку.

Читайте також: Нове серце Роттердама. Післявоєнна реконструкція зруйнованого міста

Той факт, що парк і меморіальні об’єкти збереглися до наших часів у первісному вигляді, незважаючи на те, що більшість будівель, зведених у 1950-ті роки, було знесено, є свідченням важливості проєкту як для нової самоідентифікації Хіросіми, так і для сучасної архітектури Японії.

Меморіальний музей миру за проєктом Кендзо Танге, 1955. Джерело фото: photoeverywhere / stockarch.com

«Купол атомної бомби» в наш час

Із парком пов’язана ще одна важлива для реконструкції міста будівля — «Дім сприяння промисловості» (1915) за проєктом чеського архітектора Яна Летцеля, точніше, його руїни, які були залучені Кендзо Танге до загальної композиції меморіалу.

Дискусії щодо збереження й консервації «Купола атомної бомби» — саме таку назву отримала напівзруйнована будівля, що знаходилася в радіусі 150 м від вибуху — тривали до 1966 року, коли місто нарешті прийняло остаточне рішення і оголосило збір коштів для покриття необхідних витрат. Із 1996 року пам’ятка, що отримала назву Хіросімського меморіалу миру, внесена до світової спадщини ЮНЕСКО.

Щороку, 6 серпня, у річницю бомбардування, в Меморіальному парку відбувається церемонія миру, на якій вшановується пам’ять жертв і проголошується Декларація миру

 

Незаконна забудова в місті миру 

Закон про реконструкцію вирішив питання власності на землю й усунув фінансові перешкоди, які сповільнювали відновлення Хіросіми. Але водночас робота над проєктом міста-меморіалу загострила соціальні розбіжності, які мали місце до бомбардування. Знесення тисяч дерев’яних халуп у районі, призначеному для забудови, змусило понад 3000 жителів — серед яких були корейські робітники та представники нижчого класу буракумін — переселитися на береги річки Ота. Пожежонебезпечні поселення залишалися там до 1970-х, поки місцева влада не побудувала замість них багатоповерхівки.

Багатоповерхівки, які будуються поряд із незаконними халупами на березі річки Ота, 1972. Фото: Yuichiro Sasaki. Courtesy: Yugo Shioura

Причина виникнення цієї проблеми пов’язана з особливістю повоєнної реконструкції в Японії, яка полягала в тому, що держава відповідала лише за створення міської інфраструктури. Після того, як земля була підготовлена під забудову, решта питань (які типи будинків будувати, для кого та як відновлювати комунікації) залишалася на розгляд приватного сектора, тобто власників землі, будівель і самих мешканців.

Хоча існувала система державних позик, для більшості городян будувати якісне житло самостійно було досить важко. Саме тому в районах, де за планом реконструкції мали бути дороги, парки та зелені зони, мешканці, які втратили свої домівки, будували незаконні будинки й магазини.

Так, район Накадзіма, який згодом перетворився на Меморіальний парк миру, до атомного бомбардування мав щільну забудову. Перебуваючи в радіусі 500 м від епіцентра вибуху, він отримав значні пошкодження. Коли після війни ця територія була виділена під парк, жителі були змушені переселитися в інші місця. Власники земельних ділянок мали змогу почати нове життя на своїй новій власності, але тим, хто не мав такого права, в багатьох випадках не залишалося іншого вибору, окрім як жити в незаконно збудованому житлі.

Потреба в житлі була набагато більшою, що призвело до шквалу незаконних забудов уздовж берегів річки Ота

Ще один район, Мото-Маті, який також знаходився на невеликій відстані від вибуху, приблизно в 1 км, і зазнав нищівного руйнування, за планом реконструкції мав використовуватися головно в якості зеленої зони. Однак, щоб протидіяти нестачі житла, уряди міста й префектури під тиском жителів вирішили побудувати в цьому районі тимчасове житло. До 1949 року в районі Мото-Маті було побудовано 1800 муніципальних будинків.

Проте потреба в житлі була набагато більшою, що призвело до шквалу незаконних забудов уздовж берегів річки Ота. Пізніше державне житло було замінене на середньоповерхові житлові комплекси, але незаконно зведені кластери ще довго залишалися на місці. Перебудова цієї території стала головним завданням завершального етапу реконструкції зруйнованої війною Хіросіми, що тривала таким чином до 1970-х років.

Читайте також: 85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися

У березні 1969 року район Мото-Маті був визначений національним урядом як територія, що має бути забудована відповідно до Закону про благоустрій житлових територій, і почав реалізовуватися проєкт реконструкції, який передбачав примусове виселення з незаконно збудованих будинків і зведення багатоповерхових житлових комплексів Moto-Machi та Chojuen. Окрім житла, також був побудований торговий центр і розбиті сади на дахах.

Сучасний вигляд району Мотоматі. За житловим комплексом розташований Hiroshima Chuo City Park

Багатоповерхівки Мото-Маті згодом перетворилися на історичні споруди, які розповідають історію реконструкції Хіросіми, а головну меморіальну роль відіграють, як і раніше, Парк миру, «Купол» і кілька інших збережених руїн Другої світової. Решта міста схожа за своєю структурою і архітектурою на інші японські мільйонники із хмарочосами, жвавим трафіком і нічним життям, підсвіченим неоновим освітленням.

Пам’ять про бомбардування зберігається ще й вербально, у визначенні городянами місцезнаходження того чи іншого будинку або вулиці відносно їхньої відстані до епіцентра ядерного вибуху: «близько 1,5 км» або «500 м на північ» — додаткові пояснення зайві навіть для представників молодших поколінь, які не були свідками ані Другої світової, ані післявоєнної реконструкції. В місті, що присвятило себе миру й пам’яті, не могло бути інакше.

 

 

Читайте також

Берлін. Можливість абсолютної архітектури

Нове серце Роттердама. Післявоєнна реконструкція зруйнованого міста

Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн

85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися