Гамбург: місто, що пережило «Гоморру»

«Стерли з лиця землі» — останніми місяцями ці слова для українців перестали бути абстракцією. Але чи справді цей вислів виправданий, коли йдеться про міста, з їхньою складною та різноманітною структурою, багатошаровою пам'яттю та історією? Руйнування Гамбурга після операції союзників «Гоморра» в 1943 році, відбиті на фотографіях, не залишають, здавалося б, шансу на життя. Однак вільне ганзейське місто продемонструвало світові воістину феноменальну волю до життя та відродження.

Довоєнний Гамбург був не найприємнішим місцем для проживання. Несентиментальне, метушливе, індустріальне місто-порт, яке пережило за свою історію безліч пожеж, епідемій і руйнувань. Після великої пожежі 1842 року, що знищила фахверкову забудову, Гамбург відбудовували в цеглі. Але вогнетривкість кам’яної забудови парадоксально обернулася її вразливістю.

У літню спеку Гамбург перетворювався на те, що сучасні урбаністи називають «тепловим островом». Кам’яні квартали, забудовані п’яти- шестиповерховими будинками, акумулювали тепло. Температура в центрі Гамбурга 28 липня 1943 року була на 6 градусів вище, ніж у передмісті. Ці умови сприяли тому, що тисячі фугасних і запальних бомб, скинуті авіацією союзників на місто, спровокували пожежі, які злилися в один вогненний смерч.

Температура в епіцентрі гігантської топки діаметром понад 3 кілометри сягала 800 градусів Цельсія: дерево, папір, тканина та люди згоряли вщент за лічені хвилини, плавилися сталь і цегла в Гогенфельді, репалися камені в Альтоні, горіла навіть вода в каналах. Тієї ночі загинуло близько 40 тисяч мешканців. Загалом операція відплати «Гоморра» (авіанальоти тривали кілька днів) зібрала врожай у 60 тисяч жертв. 74% будівель Гамбурга було знищено. «Гамбурзьким рахунком» британські ВПС сповна помстилися за нацистський «Бліц» — авіабомбардування Лондона.

Руйнування у центрі Гамбурга після бомбардувань. Джерело зображення: ndr.de

Дослідник і письменник Вінфрід Георг Максиміліан Зебальд, автор книги «Природна історія руйнування», називає реакцію мешканців Німеччини на інформацію про жертв нацистів і жертв союзників «колективною амнезією»

Основний удар припав на житлові райони Гамбурга. Джерело зображення: ndr.de

Кельн. Реконструкція як збереження міської ідентичності

Логіка військових, які вбивають таку кількість людей, зокрема 7 тисяч дітей, і вважають, що операція досягла успіху легкою ціною, абсолютно незбагненна для людини мирної професії, яка живе у XXI столітті. Втім, і для сучасників трагедії вона була немислимою. Дослідник і письменник Вінфрід Георг Максиміліан Зебальд, автор книги «Природна історія руйнування», називає реакцію мешканців Німеччини на інформацію про жертв нацистів і жертв союзників «колективною амнезією». Не в змозі впоратися із жахами війни, ті, хто вижив, воліли зосередити свою увагу на виживанні й відновленні.

 

Феномен життєстійкості

Те, що німці звикли до дефіциту ресурсів і тотальної економії ще з часів Першої світової війни, психологічно допомогло їм пережити трагедію руйнувань Другої світової та наступні голодні роки.

Історик і письменник Ганс Румпф здійснив докладний аналіз руйнувань і жертв та опублікував шокуючі цифри в книзі «Вогненний шторм». Але його книга — не епітафія Гамбургу, а радше панегірик. Він резюмує: «Попри загибель більш ніж 60 тисяч людей, повне руйнування однієї третини всіх будівель міста, колапс у роботі всіх міських служб, Гамбург як економічна одиниця Німеччини не був знищений […] простіше знищити фізичну структуру міста, ніж зуміти витравити все життя його економіки».

Груди покрученого заліза і гори щебеню – такий вигляд мав порт Гамбурга. Джерело зображення: ndr.de

Усього через 5 місяців після вогняного літа 1943 економіка ганзейського міста відновилася до 80% від колишніх економічних показників. Можливо, правильніше сказати «самовідновилася», оскільки в 1943 році, хоча німецька пропаганда твердила про небувалий розквіт переможного рейху й мегаплани з будівництва нових міст і мавзолеїв Шпеєра, реальна економічна ситуація в Німеччині вже була плачевною.

Вулиці східних робочих кварталів перетворилися на кілометри гір обгорілого щебеню, з яких стирчали уламки стін. 43 мільйони тонн щебеню! Цього було достатньо, щоби засипати всі канали Гамбурга «з гіркою». У місті не вистачало робочої сили, щоб швидко розчистити ці завали. Але, якщо переглянути архівні фото й відео, можна побачити, що серед руїн жваво сновигають люди.

Гамбург як економічна одиниця Німеччини не був знищений. Простіше знищити фізичну структуру міста, ніж зуміти витравити все життя його економіки

Незважаючи на жахливі втрати та руйнування, фраза «Гамбург був стертий з лиця землі» — художнє перебільшення. Станом на травень 1945 року в місті проживало мільйон людей. І здача Гамбурга без бою британському командуванню врятувала їхні життя.

Перші повоєнні роки були тяжкі. План Маршалла почав діяти не миттєво, і до «Рейнського економічного дива» треба було ще дожити. Розруха, відсутність житла (70% житлового фонду знищено чи є непридатним для проживання), голод, масові звільнення держслужбовців, процедури денацифікації, продукти за картками.

Але, незважаючи на це, до Гамбурга стікалися тисячі й тисячі людей — раніше евакуйованих і біженців зі східних територій, зайнятих військами СРСР. Міська влада навіть була змушена запровадити заборону на імміграцію, яка діяла до 1950 року. Вражаюче, але іноді міста (і люди) демонструють надживучість, якусь справді нелюдську вітальність, яку неможливо знищити вогнем і мечем.

Черги за продуктами у повоєнному Гамбурзі. Фото: © Nicolai O’Swald

Ярмарок та ринок на тлі руїн. Фото: © Nicolai O’Swald

Якщо, судячи зі звітів, 70% житлового фонду було знищено чи непридатне для проживання, то де, питається, жив майже мільйон людей? Притулками стали тимчасові хатини Ніссена, про які ми розповідали у статті «Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн», самобудови на околицях і бункерні простори — не лише підземні, а й наземні споруди, в яких до капітуляції розташовувалися зенітні підрозділи.

Гамбург невипадково називають «містом бункерів». За роки Другої світової війни тут встигли збудувати близько 1000 бомбосховищ. І влада міста зуміла переконати британських військових не зносити ці укріплення, а надати для тимчасового проживання знедолених. Ну і, звісно, ущільнення. У вцілілі муніципальні квартири тепер вселяли кілька сімей, норми площі на людину були законодавчо зменшені.

Хатині Ніссена, встановлені для тимчасового проживання знедолених городян. Джерело зображення: ndr.de

Втрати житлового фонду були настільки великі, що, проводячи ревізію, інженери вирішували зберігати для реконструкції будівлі, де вціліла хоча б більшість фасаду й сходових кліток. У мирний час подібні руїни однозначно визнали б такими, що не підлягають відновленню.

У цифрах збитки від руйнування будівель та інфраструктури, завдані Гамбургу, оцінювалися у 8 мільярдів німецьких марок за курсом 1952 року. Щоб відновити втрачений об’єм житлових і адміністративних будівель, необхідно було мінімум 25 років. Що ж, образно кажучи, німці затягли пояси й закатали рукави.

Канали Гамбурга. Фото: Nick Scheerbart/Unsplash

Ковентрі: брутальна повоєнна архітектура на межі знищення

Війна парадигм: Шумахер і Гутчов

Виступаючи перед гамбурзьким Сенатом 10 жовтня 1945 року, містобудівник Фріц Шумахер сказав: «Зникло багато неприємних речей, від яких не може не страждати велике місто».

Трохи ретроспективи: Фріца Шумахера, який обіймав посаду директора з будівництва Гамбурга з 1909 по 1933 роки, можна назвати провидцем. Звичайно, в ті роки він не міг припустити, що ефект «теплового острова» спекотного літа 1943 року сприятиме розвиткові вогняного смерчу. Але Шумахер завжди вважав тісні кам’яні лабіринти Гамбурга шкідливими для здоров’я.

Він боровся за озеленення міста та зменшення щільності забудови. Своє бачення майбутнього архітектор відобразив у генеральному плані «Схеми природного та реального розвитку організму Гамбурга», представленому Сенатові в 1919 році. Шумахер встиг посприяти створенню міського парку, він планував створювати лінійні сади вздовж каналів.

Планетарій у головному парку Гамбурга, спроєктований Фріцем Шумахером. Джерело зображення: wikimedia.org

У передмісті Гамбурга – Лангенхорні — Шумахер збудував ціле селище з котеджами на дві родини й таунхаусами для інвалідів Першої світової війни, щоб продемонструвати переваги життя на природі. Двоповерхові будинки з терасами були збудовані за глинобитною технологією з використанням шлаку, а фундаменти посилювалися дерев’яними ящиками з-під снарядів. Будинки були оточені фруктовими й декоративними садами.

Площа саду на сім’ю становила 6,5 соток, причому кількість дерев у саду нормувалася. Через економію санвузлів у будиночках не було — вбиральні були винесені в глибину садів. Централізовану каналізацію туди підвели вже ближче до 1930-х. Опалювалася лише одна з кімнат: кухня-їдальня. Витрачати ресурс на опалення спальні заборонялося.

Незважаючи на всі ці недоліки, Фріц Шумахер вважав, що життя на зеленій околиці міста набагато здоровіше й щасливіше, ніж у квартирах, що виходять на вузькі кам’яні лабіринти вулиць у центрі Гамбурга. Під час бомбардувань ця частина міста практично не постраждала, а наявність земельної ділянки дозволила людям легше пережити роки продовольчої кризи з 1945 по 1950.

Таунхауси на околиці Гамбурга, спроєктовані Фріцем Шумахером як житло для ветеранів Першої світової війни. Джерело зображення: wikimedia.org

Таунхауси зводилися як тимчасове житло, планувалося, що через 50 років селище буде повністю перебудоване, але воно існує досі. У роки автомобілізації (60-ті — 80-ті рр.) більшу частину садової території було віддано під паркінги, але тепер процес розвивається у зворотному напрямку.

Фріц Шумахер вважав, що життя на зеленій околиці міста набагато здоровіше й щасливіше, ніж у квартирах, що виходять на вузькі кам’яні лабіринти вулиць у центрі Гамбурга

У дизайні адміністративних і громадських будівель Шумахер віддавав перевагу клінкерній цеглі. Він вважав, що в оформленні фасадів можна відійти від аскези, та заохочував художників і скульпторів прикрашати міський пейзаж. У 1933 році керівництво НСДАП усунуло Шумахера з посади. Його «органічний» генплан був оголошений застарілим. Гауляйтер Карл Отто Кауфман вважав, що архітектор Костянтин Гутчов, який захоплено підтримував містобудівні амбіції Адольфа Гітлера, зможе надати вільному ганзейському місту величного вигляду.

37-річний Гутчов на той час був теоретиком. Його практика обмежувалася реалізацією кількох приватних житлових будинків. Але він мріяв про мегалітичні структури й хмарочоси, подібні до Емпайр-Стейт-Білдінг, і підтримував мрію Гітлера з’єднати береги Ельби мостом, схожим на «Золоті Ворота» в Сан-Франциско. Гутчов уявляв себе «гамбурзьким Альбертом Шпеєром».

Він розробив план перетворення індустріального Гамбурга на блискучий і видатний Фюрерштадт, де ті, хто прибуває в порт, відразу були б приголомшені видом 250-метрового хмарочоса Гау, прикрашеного свастикою, а також широкими проспектами, площею на 50 тисяч демонстрантів і парадними парками. Орієнтовна вартість будівництва «Нового Гамбурга» становила близько 1,6 мільярди рейхсмарок. З урахуванням розмаху будівництво планувалося закінчити не раніше 1965 року.

Історичний район Альтона теж мав бути повністю перебудований. Ці плани потребували безлічі будматеріалів. Гутчов планував звести будівлі Нового Гамбурга із цегли, виробленої в’язнями концтабору Ноєнгамме й доставленої на будівництво століття обвідним каналом, виритим тими самими ув’язненими. За роки рейху 40 тисяч в’язнів Ноєнгамме померли від непосильної праці й виснаження чи були вбиті й спалені.

Хмарочос Гау мав стати головним лендмарком Гамбурга-Фюрерштадта. Джерело зображення: © Hamburgisches Architekturarchiv

Таким Костянтин Гутчов бачив урядовий квартал Гамбурга. Джерело зображення: © Hamburgisches Architekturarchiv

Варшава. Місто, яке збудував народ

А Фюрерштадт не відбувся. Гітлерові подобалося обожнювання Гутчова, але не подобалися його проєкти. Щоразу він повертав їх на доопрацювання. Армія вже зазнавала поразки, а Гутчов фанатично продовжував креслити. Бомбардування та загибель десятків тисяч жителів міста навіть не зачепили його — «бомбардування дозволяють образу майбутнього Гамбурга, Нового Гамбурга, постати перед нашими очима ще ясніше та яскравіше».

Після розгрому рейху Костянтин Гутчов був покараний: йому на 4 роки заборонили займатися професійною діяльністю. Фактично архітектор сховався за власними кресленнями — він стверджував, що був настільки занурений у роботу, що знати не знав про звірства нацистів.

Незважаючи на різницю парадигм, архітектори Шумахер і Гутчов сходилися в одному: місто не повинне бути надто щільним. Просто Шумахер вважав надмірно щільну забудову шкідливою для здоров’я, а Гутчов — неестетичною. Модерністи школи Баухаус, забороненої в Третьому рейху, вважали, що обидві ці думки правильні.

 

Світлий новий світ

Новий час потребує нового символізму. Темно-червона клінкерна цегла, заплямована історією й така, що ніби зберігає пам’ять про вогняний шторм, повинна піти в минуле. Достовірно невідомо, хто саме ініціював внесення до будівельних норм повоєнного Гамбурга норму про використання світлої цегли на фасадах. Нова архітектура мала бути світлою та модерністською: чисті лінії, пласкі дахи, фасади без надмірностей.

Гріндельхоххойзер захищений статусом пам’ятки повоєнної житлової архітектури. Джерело зображення: ndr.de

Першим утіленням цієї ідеї став висотний ансамбль Гріндельхоххойзер (Grindelhochhäuser), побудований на «зачищеній» бомбардуванням території в районі Харвестехуд. Замовником будівництва стало британське командування. Передбачалося, що в Гамбурзі буде розташована штаб-квартира західних союзників, отже, офіцерам і їхнім сім’ям потрібне житло на тривалий час. Єврейський Гріндель був стратегічно вигідно розташований: мав гарне транспортне сполучення з усіма районами та портом.

Проєктуванням нового кварталу займалася група архітекторів, які раніше не співпрацювали з нацистами. Вони об’єдналися в компанію Grindelberg Architects і розробили для нового будівництва в Грінделі проєкт у дусі Ле Корбюзьє: 12 багатоповерхівок розташовані під лінійку в п’ять рядів, із великим інтервалом між ними. За кілька років ці просторі проникні двори перетворилися на тінистий парк.

Нова архітектура мала бути світлою та модерністською: чисті лінії, пласкі дахи, фасади без надмірностей

Фундамент заклали негайно, вже в 1946 році, але сім’ї британських військових у нові квартири так і не заселилися. Ще на етапі будівництва комплексу вирішилося, що штаб-квартира союзників усе-таки перебуватиме у Франкфурті, у знаменитому будинку Ганса Пельціга — офісі I.G. Farben. А як далі розпоряджатися Гріндельхоххойзером, вирішувала вже влада Гамбурга.

Густав Ельснер, архітектор, близький друг Фріца Шумахера, також звільнений націонал-соціалістами, що повернувся як консультант із будівництва, рекомендував Сенату завершити зведення 12 висотних будинків на 2122 квартири. Гріндельхоххойзер став новим домом для 5400 мешканців Гамбурга. Модерністська забудова Гріндельхоххойзер із фасадами зі світлої цегли підкреслено контрастує з квартально-периметральною традиційною забудовою сусідніх кварталів.

Ной Альтона – житловий квартал, спроєктований Ернстом Меєм. Джерело зображення: ndr.de

Хіросіма. Реконструкція та нова ідентифікація міста після Другої світової війни

Ернст Мей, радикальний модерніст, який спроєктував на початку 30-х років низку нових міст для СРСР, вирішив і Гамбургу запропонувати аналогічний шлях. Другу світову війну Мей провів у Кенії, а на початку 50-х повернувся відновлювати Німеччину як головний планувальник будівельного конгломерату Neue Heimat. Напівзруйнована бомбардуваннями Альтона стала точкою застосування його здібностей. Він спланував Ной Альтона як просторий район із широкими проспектами й висотними житловими будинками з пласкими дахами.

Школи, зелені подвір’я, метро, централізоване опалення. Моделі Ной Альтони тішили око. Для реалізації треба було пожертвувати старими будинками, що випадково вціліли. І це стало каменем спотикання. У старих будинках Альтони мешкали люди, відселити яких було на той момент просто нікуди. Замість того, щоб запустити будівельну техніку широким фронтом, будівельникам довелося маневрувати. У підсумку до кінця 70-х було реалізовано лише 50% плану. Потім будівництво згорнули, а деякі збудовані раніше «бетонні блоки» навіть почали зносити. Ной Альтона виявилася незручною для пішоходів через широкі автомагістралі, що розрізали район на частини.

 

Сучасний Гамбург

У XXI столітті Гамбург є містом, яке зовні зовсім одужало від минулих катастроф, але мудро врахувало всі помилки подальшого квапливого відновлення. Освоєння постпромислових зон старого порту відбувається нешвидко, але продумано. Архітектура нових кварталів у Хаффенсіті — максимально різноманітна, висотність обмежена для звичайної забудови, а старі історичні будинки захищені законом максимально суворо. Усі актуальні підходи ми докладно описали у статті «Операція «Хафенсіті». Найбільшому урбан-проєкту Європи 20 років».

Ельбська філармонія – символ сучасного Гамбурга. Фото: Michael Zapf

Історичні квартали, реконструйовані в післявоєнний період, також переживають новий ренесанс. Житло дбайливо модернізують, вулиці озеленюють і насичують артоб’єктами. І навіть такі, здавалося б, об’єкти, що віджили своє, як-от бункери, зазнають конверсії в офісні центри, креативні хаби, екоенергетичні станції. Втім, військова агресія росії в Україні змушує позаздрити німцям, які відмовилися від ідеї зрівняти із землею пам’ять про Другу світову війну. Можливо, суспільство, яке пережило тотальне руйнування, стає більш чутливим до руйнування пам’яті, якою б вона не була — доброю чи пам’яттю про катастрофу.

 

 

Читайте також

Повоєнний Будапешт. Нова оптимістична ера?

Токіо. Руйнування під час Другої світової війни та органічна урбанізація

Повоєнний Лондон: затягнувши Зелений пояс

Берлін. Можливість абсолютної архітектури