На сьогодні в Україні налічується близько 150 кваліфікованих архітекторів-реставраторів, при тому, що лише офіційно зареєстрованих нерухомих пам’яток культурної спадщини в Україні близько 150 000. Брак фахівців дається взнаки і в розрізі відновлення численних історичних об’єктів, що зазнали руйнувань під час повномасштабного вторгнення. Водночас у профільних ВНЗ України наразі майже відсутня така спеціальність, як архітектор-реставратор, а навчання реставраційній справі, як правило, включене в програму спеціальностей архітектурного факультету, що не є достатнім для повноцінної підготовки висококласного фахівця-реставратора.
Зважаючи на те, що згідно з вимогами закону України «Про охорону культурної спадщини» реставрацію та консервацію пам’яток архітектури можуть забезпечити лише архітектори-реставратори, які отримали відповідну фахову підготовку, то її відсутність на державному рівні (у 2017 р. спеціальність архітектора-реставратора повторно була викреслена з міністерського переліку) автоматично ставить під питання процес збереження історико-культурної спадщини України в майбутньому.
Питання проблематики фахової підготовки архітекторів-реставраторів в Україні раніше ми розкривали в матеріалі «Професія архітектора-реставратора в Україні. Проблематика освіти та розвиток галузі в умовах війни»
PRAGMATIKA.MEDIA: Чи багато уваги приділяється в Україні фаховій підготовці архітектора в напрямі реставрації та збереження архітектурної спадщини?
Тетяна Ладан: Порівняно з тим, як ми вчилися в 1990-х роках, багато чого змінилося і, звісно, в кращий бік. Можу сказати, що навчальні плани та освітні робочі програми дисциплін щорічно оновлюються, вдосконалюються, також з’являються нові предмети, інколи внаслідок ущільнення годин або через перехід у блок вибіркових дисциплін. Загалом класична канва навчального процесу є гнучкою, вона перебуває в постійному русі.
Щодо КНУБА, то на різних курсах архітектурного факультету послідовно закладається певна база знань, яка надалі може бути використана в різних сферах художньої діяльності, зокрема й під час реставрації архітектурних об’єктів, і під час розв’язання питань зі збереження архітектурної спадщини та її реконструкції. Наприклад, у підготовці архітекторів-бакалаврів тематика збереження архітектурної спадщини висвітлюється в дисциплінах теоретичної підготовки більше, адже це базове навчання. Так, протягом чотирьох курсів на «Історії архітектури та містобудування» студенти вивчають головні пам’ятки архітектури та містобудування різних країн світу, зокрема й пам’ятки ЮНЕСКО, стилі архітектурних об’єктів, напрями та течії в архітектурі. Ці знання дозволяють зрозуміти цінність кожного об’єкта, вивчити його «деталі», матеріали, а надалі виявити головне — тенденції розвитку для подальшої реконструкції та реставрації архітектурного середовища, зокрема в реальній практичній роботі.
Плакат проєкту «ЗАМОК» — Зональний Ансамбль Міста — Охоронний Комплекс.
Куратори 2014–2017 рр.: завідувач кафедри ОААП, доктор архітектури, професор Олег Слєпцов, кандидатка архітектури, професорка Ольга Пламеницька, кандидатка архітектури, доцентка Тетяна Ладан, кандидат архітектури, доцент Сергій Ніканоров, доцентка Ольга Пивоваренко. Дизайн плакату: Тетяна Ладан
Закріплюючи знання з теорії та історії архітектури на практичній дисципліні «Архітектурне проєктування» на першому курсі, кожен студент власноруч промальовує архітектурні деталі чи деталі об’єктів дизайну інтер’єрів, вчиться розробляти комплекс камеральних робіт на одному з проєктів та на обмірній практиці (кроки, обміри-креслення, реалістичні рисунки). А навчання в академічній групі дає змогу ознайомитися з великою кількістю об’єктів архітектурної спадщини України та світу. Особливого значення в навчанні набувають виїзні практики на об’єкти культурної спадщини, на яких студенти «на дотик» знайомляться з проблематикою проєкту.
«Середовищний концептуальний підхід є головним критерієм у навчанні архітекторів-магістрів із визначенням методів, принципів та особливостей формування архітектурно-планувального рішення об’єктів»
Наприклад, нещодавній досвід комплексної роботи з обмірної практики (для студентів І курсу бакалаврату) та виробничої практики (для студентів І курсу магістратури) виявився доволі позитивним: одночасно проводилися камеральні креслення та були висунуті пропозиції з реконструкції та реставрації архітектурних об’єктів і дизайну інтер’єрів. Таку комплексну роботу на кафедрі основ архітектури та архітектурного проєктування (ОААП) ми запроваджували протягом 5-ти років у 2015–2019 роках у Державному історико-культурному заповіднику в м. Дубно (Дубенський замок). За сприяння Олега Слєпцова — професора, доктора архітектури, завідувача кафедри ОААП (з 2010 року), президента Української академії архітектури (з 2021 року), народного архітектора України, та Леоніда Кічатого — директора ДІКЗ м. Дубна, студенти й викладачі кафедри були залучені до роботи з відновлення та реконструкції будівель і споруд на території заповідника (Дубенський замок, Луцька брама, Спасо-Преображенська церква, синагога) та прилеглих територіях, одною з яких є Тараканівський форт. Надалі результати цієї співпраці були оформлені в довготривалий комплексний проєкт «ЗАМОК».
Також варто зазначити, що студенти першого курсу КНУБА щорічно проходять обмірну практику на території Національного заповідника «Софія Київська» — об’єкта ЮНЕСКО.
Фото нинішнього стану бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область. Фото: Тетяна Ладан
Фото нинішнього стану бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область. Фото: Тетяна Ладан
Фото нинішнього стану бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область. Фото: Тетяна Ладан
Фото нинішнього стану бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область. Фото: Тетяна Ладан
P.M.: Що сучасна вища школа може запропонувати абітурієнтам, молодим фахівцям, які прагнуть стати реставраторами або підвищити кваліфікацію, отримати глибші та більш системні знання?
Т. Л.: Із 2018 і до 2023 року на кафедрі основ архітектури та архітектурного проєктування навчальний план підготовки магістрів-архітекторів був значно переформатований, були сформовані два блоки дисциплін за освітньо-науковою програмою 191 «Архітектура та містобудування»: «Реконструкція та реставрація архітектурних об’єктів, сакральна архітектура» та «Інноваційна архітектура». В них, поряд із питаннями реконструкції, вивчалися теми з реставрації архітектурних об’єктів і пам’яток архітектури ЮНЕСКО. Таким чином, під час навчання в магістратурі студенти-архітектори можуть значно розширити знання з теми, обираючи одну з таких дисциплін: «Методика реконструкції та реставрації інтер’єрів архітектурних об’єктів у стилях», «Науково-теоретичні дослідження в галузі реставрації архітектурних об’єктів» або «Інженерно-технологічні питання при реконструкції та реставрації архітектурних об’єктів».
«Вважаю, що професія архітектора в якості “архітектора — творця-дослідника” (“architect-creator-researcher”) матиме попит завжди, таких фахівців небагато і їх наразі дуже бракує»
Вивчення палітри різних адитивних технологій (ВІМ-технології та інші) під час реставрації та відтворення елементів архітектурних об’єктів також є одним із напрямів освітнього процесу КНУБА. Так само вивчення матеріалів, їхня робота та властивості, які важливо знати для реставрації об’єктів, завжди були закладені в основу базового навчання в дисципліні «Матеріалознавство» на першому курсі для студентів-бакалаврів архітектурного факультету.
Матеріали з проєкту реставрації карнизів і фризу бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область
Матеріали з проєкту реставрації карнизів і фризу бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область
Матеріали з проєкту реставрації карнизів і фризу бенкетної зали в палаці Любомирських Дубенського замку, м. Дубно, Рівненська область
P.М.: Наскільки професія реставратора та дослідника мала, має й надалі матиме попит, на думку фахівців-практиків? Які проблеми є в галузі?
Т. Л.: Думаю, що професія архітектора-реставратора буде, можливо, не так актуальна, як професія художника-реставратора — як технолога, біолога й хіміка одночасно. Під час атрибуції авторства творів мистецтва монументального живопису, скульптури, вітражів, ужиткового мистецтва, під час виготовлення копій втрачених чи пошкоджених частин знання різноманітних історичних та авторських технік, рецептів, протоколів реставраційних заходів для різних матеріалів і фактур будуть украй важливими.
Наприклад, у практиці своїх наукових досліджень я стикнулася з таким явищем, що з часом ансамблева стильова риса житлової забудови кінця 1920-х — початку 1930-х років у районі київських Липок була втрачена внаслідок тинькування випадковими, нехарактерними для часу її зведення кольорами. І це далеко не єдиний приклад поверхового ставлення лише до зовнішнього вигляду архітектурних об’єктів. Незначна зміна, як-от тинькування або фарбування, — і відразу зникають цілі епохи і стильові ансамблі…
Архітектура найбільш характерних кооперативних житлових будинків у районі Липки м. Києва, які втратили риси ансамблю у стилі «пізній конструктивізм із рисами декоративізму» лише за рахунок тинькування фасадів. Для порівняння: фото на поч. 1930-х рр. та фото Тетяни Ладан, 1999 р.
P.M.: На вашу думку, якою науковою роботою та фахівцями із захисту архітектурної спадщини наша країна може пишатися?
Т. Л.: Україна, безперечно, може пишатися такою дослідницею середньовічної архітектури Західної України та Поділля, фортифікаційного мистецтва м. Кам’янця-Подільського, як Ольга Пламеницька (1956–2022) — професорка, кандидатка архітектури, архітекторка-реставраторка, з якою нам довелося попрацювати на кафедрі ОААП КНУБА в період 2007–2017 років.
Слід відмітити й чудову ремонтно-реставраційну роботу з відновлення інтер’єрів Будинку митрополита в Національному заповіднику «Софія Київська» з відкриттям і реставрацією фрагментів унікального монументального живопису ХVІІІ століття. Роботи проводились у 2003–2008 роках під керівництвом головного архітектора проєктів корпорації «Укрреставрація» Сергія Юрченка та керівника науково-реставраційної майстерні Національного заповідника «Софія Київська», художника-реставратора Анатолія Остапчука.
Фресковий живопис XVIII ст. в інтер’єрах Будинку митрополита в Національному заповіднику «Софія Київська». Фото: Тетяна Ладан
Фресковий живопис XVIII ст. в інтер’єрах Будинку митрополита в Національному заповіднику «Софія Київська». Фото: Тетяна Ладан
Особливу шану варто віддати також фахівцям із реставраційної справи, які під час воєнних дій без будь-яких державних наукових програм, за покликом своєї душі забезпечують належне збереження історичних пам’яток. Одним із таких об’єктів є зразок сакральної архітектури — музей Йогана-Георга Пінзеля у Львові, його збереження здійснюється за ініціативи реставраційної майстерні художниці-реставраторки, культурної діячки Інни Дмитрук-Сорохтей та її колег.
