Ми розучилися торкатись. Інтер’єр усе частіше проєктується для камери, а не для тіла — і десь між рендером і фінальною фотографією зникають відчуття від поверхні під рукою. Саме про це говорили в салоні «Венеція» 13 травня, де зібралися ті, хто проєктує простір для інших, і де вперше в Києві показали предмети генуезької мануфактури GIOBAGNARA.
Захід відбувся 13 травня в київському салоні елітних інтер'єрів «Венеція» (вул. Велика Васильківська, 13/1). Фото: Максим Дробіненко
GIOBAGNARA: від кутюрного бачення до імперії шкіряної майстерності
Центральною подією вечора стало знайомство гостей із філософією та новинками італійського бренду GIOBAGNARA — світового лідера у створенні елегантних інтер’єрних виробів зі шкіри найвищої якості. Бренд ексклюзивно презентувала Алла Макогон, засновниця агенції Successo.
Костянтин Ковшевацький, Алла Макогон та Альона Черепанова (директорка київського салону «Венеція»). Фото: Максим Дробіненко
Візіонерський підхід та еволюція бренду
Історія GIOBAGNARA тісно пов’язана із сімейною спадщиною та портовим містом Генуя. Як розповіла спікерка, засновник і генеральний директор компанії Джорджо Баньяра народився в сім’ї, яка протягом трьох поколінь плекала «мистецтво вишуканого життя» (Art of Fine Living), тому він відчув пристрасть до своєї справи в дуже ранньому віці. Родина Баньяра ще від 1939 року виготовляла спеціалізовані аксесуари для яхт. За словами Алли Макогон, морська стихія продиктувала бренду надзвичайно жорсткі технологічні вимоги, адже вироби на суднах постійно зазнають впливу солоної води, вологи та вітру. Це підштовхнуло фабрику до розроблення унікальної технології Outdoor Leather — інноваційного дублення, що робить тонку делікатну шкіру надзвичайно стійкою до зовнішніх факторів.
Головний офіс компанії GIOBAGNARA в Генуї. Фото: GIOBAGNARA
Наприкінці 1990-х років Джорджо Баньяра помітив очевидний парадокс. Шкіра, що була абсолютним гегемоном в індустрії високої моди, майже не сприймалася як відповідний матеріал для домашніх аксесуарів. Прагнучи змінити це, у 1999 році він заснував бренд GIOBAGNARA. За словами експертки, разом із дружиною Ванессою вони спочатку перенесли свої дизайнерські студії та майстерні до старих доків порту Генуї, а згодом — до відомої історичної будівлі поблизу генуезької марини, де в оточенні автентичної краси компанія зробила значний крок уперед. Наразі це вже не просто фабрика у звичному розумінні, а велике індивідуальне ательє, де понад 150 майстрів виконують тонку роботу виключно вручну. Алла Макогон акцентувала, що мануфактура бездоганно володіє традиційними техніками ручної роботи, здатністю надавати шкірі чітких архітектурних об’ємів і віртуозним поєднанням матеріалів — від шкіри та дорогоцінних порід дерева до металу й акрилу.
Виготовлений вручну набір для ванної кімнати Alghero від Riviere. Кожен предмет обгорнутий телячою шкірою ручної роботи, що елегантно доповнює хромовані або позолочені латунні акценти дозаторів мила та банок. Фото: Riviere
«GIOBAGNARA — не просто фабрика у звичному розумінні, а велике індивідуальне ательє, де понад 150 майстринь виконують тонку роботу виключно вручну», — Алла Макогон
Алла Макогон підкреслює: бренд швидко здобув репутацію провідного експерта, що дозволило Джорджо Баньярі стратегічно розширити свій портфель. У 2015 році він придбав компанію Rabitti 1969, яка спеціалізується на роботі з товстою сідельною шкірою, у 2018 році — бренд Pigment France з його унікальними навичками обтягування шкірою та плетіння з лози й ротанга, а у 2022 році — італійський люксовий лайфстайл-бренд Riviere. За словами спікерки, важливим етапом стало призначення у 2017 році французького дизайнера Стефана Пармантьє креативним директором. Він привніс у колекції елегантний аскетизм, натхнений класичною античністю та японською стриманістю. Сьогодні палітра бренду налічує понад 200 кольорів високоякісної шкіри та замші, а каталог містить близько 6000 артикулів.
Подружжя Джорджо та Ванесса Баньяра. Джерело фото: Maison Sia
Синергія творчого дуету та світові колаборації
Успіх GIOBAGNARA — це результат ідеальної творчої симфонії подружжя Баньяра. Алла Макогон наголосила на цьому, зазначивши: «Джорджо Баньяра — справжній візіонер і серце мануфактури. Це людина, яка вірить, що розкіш криється не в логотипах, а в дотику. Він особисто керує роботою майстерень, втілюючи в життя як основні колекції, так і ексклюзивні приватні замовлення. Занурений у саму суть виробництва, він щодня відточує майстерність форми, контролюючи кожен етап створення виробу. Його дружина Ванесса привносить у колекції гармонію та витонченість. Її бездоганний смак і сучасне жіноче бачення естетики дозволяють бренду створювати аксесуари, що задають тренди. В атмосфері щирого співробітництва й прискіпливої уваги до деталей вони проєктують майбутнє бренду. Поєднуючи багаторічний досвід та інтуїцію, подружжя Баньяра створює не просто предмети інтер’єру, а рішення, що ідеально відповідають потребам найвибагливіших клієнтів».
Така відкритість дозволила бренду стати ключовим партнером для світових ікон дизайну. Зокрема, Алла Макогон детально зупинилася на колаборації Elie Saab x GIOBAGNARA, представленій у 2024 році. За її словами, тут ми бачимо перенесення ДНК високої моди на предмети повсякденного вжитку та втілення філософії «Дім як продовження гардероба». Елі Сааб використовує ті самі естетичні коди, що й у своїх кутюрних сукнях, зокрема симетрію та чистоту ліній. Спікерка продемонструвала гостям, як GIOBAGNARA віртуозно використовує в цій повноцінній лайфстайл-лінійці особливі тиснення та металеві вставки, що імітують фурнітуру й фірмову монограму Elie Saab Haute Couture.
Алла Макогон демонструє зразки шкіри GIOBAGNARA. Фото: Максим Дробіненко
Іншим яскравим прикладом, за словами Алли Макогон, є спільна колекція з американською дизайнеркою Келлі Вістлер, що уособлює органічний модернізм і справжній бунт проти нудної класики. За словами експертки, Келлі черпає натхнення в природних об’єктах, морських мушлях, камінні, ерозії ґрунту й обожнює міксувати холодний литий алюміній із теплою шкірою. Саме тому предмети мають вигляд унікальних артоб’єктів, знайдених на узбережжі Малібу, але при цьому залишаються практичними аксесуарами, втілюючи концепцію «Functional Art».
«Інтер’єр сьогодні має говорити за нас — про цінності, про смак, про те, ким ми є», — Костянтин Ковшевацький
Десятки архітекторів і дизайнерів зібралися в київському салоні «Венеція». Фото: Максим Дробіненко
Окремо Алла Макогон відзначила стратегічне партнерство бренду з титаном меблевого світу Poltrona Frau, назвавши цей союз справжньою магією «Leather on Leather». Вона пояснила, що Poltrona Frau — це королі інтер’єрного масштабу та іконічних крісел, тоді як GIOBAGNARA виступає для них незамінним виробничим партнером і діє як справжній ювелір у світі малих форм та аксесуарів зі шкіри. Так само ексклюзивний вигляд мають вироби з лімітованої серії GIOBAGNARA Art Edition, створені у співпраці з митцями. Як розповіла Алла, ці предмети випускаються настільки обмеженим тиражем — усього по 12 екземплярів у світі, — що кожен із них має свій порядковий номер і підписи авторів, автоматично стаючи колекційною цінністю.
Підсумовуючи презентацію, Алла Макогон звернулася до архітекторів із професійною порадою: «Ми всі знаємо цей момент: проєкт завершено, меблі розставлені, але простору не вистачає того самого фінального ґудзика. GIOBAGNARA — це секретна зброя архітектора. Це можливість закрити питання “порожніх полиць” і журнальних столиків не випадковим декором, а предметами з ДНК світових ікон дизайну, зберігаючи при цьому цілісність і найвищий рівень виконання в кожній деталі».
Скульптурні фрагменти рук закоханих Амарнського періоду мистецтва. Фото: Максим Дробіненко
«Шкіра. Торкатись обов’язково»
Концептуальним та емоційним продовженням вечора стала лекція головного редактора PRAGMATIKA.MEDIA Костянтина Ковшевацького. Спікер запропонував гостям глибокий історико-філософський екскурс, покликаний довести, що дотик є першоосновою розуміння простору, комфорту та справжньої розкоші.
Еволюція дотику: від ритуалу до інтимності
Костянтин Ковшевацький продемонстрував, як протягом тисячоліть змінювалося ставлення людства до фізичного контакту з матеріалом. У стародавньому світі дотики мали виключно сакральний, відчужений характер. Перший історичний прорив стався в період Амарнського мистецтва в Стародавньому Єгипті (бл. 1345 р. до н. е.) за правління фараона Ехнатона та Нефертіті. Ехнатон дозволив митцям зображувати людей реальними — з їхніми анатомічними вадами чи деформаціями. Саме тоді процес доторку в мистецтві вперше став інтимним і людським (на прикладі скульптурних фрагментів рук закоханих, що зберігаються в Берліні).
Протягом презентації Костянтин Ковшевацький розповідав, як змінювалося ставлення людства до фізичного контакту з матеріалом. Фото: Максим Дробіненко
Наступні значні спалахи «живого матеріалу» відбулися в епохи Ренесансу та Бароко. Великі майстри — Мікеланджело Буонарроті (в унікальній підписаній скульптурі «П’єта», де пальці Діви Марії буквально впиваються в плоть Христа) та Лоренцо Берніні (в роботі «Аполлон і Дафна», де мармур під руками бога перетворюється на живу кору дерева) — довели тактильність до абсолюту. GIOBAGNARA працює з тією самою логікою — форма, фактура, контраст матеріалів. Але в предметному дизайні, а не в мармурі.
Шкіряний табурет Scala Round Stool від GIOBAGNARA, створений дизайнером Стефаном Парментьє. Фото: kookudesign.com
Простір як маніфест: від Версалю до франкфуртської кухні
Спікер також проаналізував, як інтер’єр відображає соціальний статус і психологію людини. Версаль Людовіка XIV був не житлом, а політичною машиною для демонстрації величі, де навіть дотик до одягу короля визначав місце в придворній ієрархії. На противагу цьому, Людовик XV і Марія-Антуанетта в Малому Тріаноні створили перші зразки камерного, приватного простору, де інтер’єр нарешті почав говорити про особистий смак, фактуру та колір, а королева прагнула сховатися від публічності. Радикальним антонімом розкоші у XX столітті стала знаменита франкфуртська кухня Маргарете Шютте-Ліхоцкі (1926 р.). Це був простір чистої функції та ергономіки, де жінка ставала частиною обслуговуючого автомата. Там була раціональна думка, але повністю нівелювалася увага до емоційного та сенсорного буття.
Костянтин Ковшевацький розповідає про філософію вабі-сабі на прикладі чайної чаші раку. Фото: Максим Дробіненко
Філософія вабі-сабі та феномен гетеротопії
Зовсім інший погляд на дотик здавна існував на Сході. В Японії філософія вабі-сабі вчить, що річ має гарно старіти, бути стриманою, не кричущою, але глибокою. Яскравий приклад — знамениті чайні чаші раку, які ліпляться вручну без гончарного кола. Вони не мають ідеальної європейської симетрії, але кожна нерівність розповідає про людину, яка її створила, і про ту, яка тримає її в руках. Цей японський асиметричний та чуттєвий погляд на світ наприкінці XIX століття перевернув свідомість паризьких імпресіоністів і дав поштовх розвитку стилю ар-деко — останнього великого тотального стилю, що охопив усе: від архітектури до скла Рене Лаліка. Світ, який щойно вийшов із жахів Першої світової війни, знову шалено закохався в життя і прагнув яскраво заявити про себе через матеріали.
Простір салону «Венеція». Фото: Максим Дробіненко
Костянтин Ковшевацький пов’язав цей контекст із концепцією гетеротопії, яку сформулював французький філософ Мішель Фуко. Гетеротопія — це «інший простір», особливе місце (як музей, театр, круїзний лайнер чи навіть розкішний автомобіль і приватний парк, на кшталт української «Софіївки»), яке має власні правила, змінює нашу соціальну роль і трансформує нас.
«Утилітарного комфорту вже недостатньо. Людина хоче, щоб простір говорив за неї — про цінності, про смак, про те, ким вона є. Предмети, яких торкаєшся щодня, — це і є справжня мова інтер’єру. І саме тут починається гетеротопія: простір, де ти нарешті стаєш собою», — підсумував Костянтин Ковшевацький.
