Ландшафтна дизайнерка Ганна Галаган, яка стала амбасадором України на міжнародному симпозіумі «Динамічне бачення — проєктування та підтримка натуралістичних рослинних угруповань», що проходив наприкінці серпня в Німеччині, розповідає читачам PRAGMATIKA.MEDIA про новий мейнстрим у сучасному міському озелененні та про виклики, актуальні для Європи та України.
Ганна Галаган, ландшафтна дизайнерка, володарка золотої медалі RHS
У якому напрямку рухатись?
Світ уже сприйняв і щиро полюбив натуралістичні насадження нової хвилі; багаторічники і злаки — це «must have» у сучасних ландшафтах, але все частіше лунає запитання: чи відповідають натуралістичні насадження сучасним викликам? Зміна клімату, втрата біорізноманіття та дикої природи, дефіцитніші та дорожчі ресурси змушують нас більше уваги приділяти екологічним процесам і об’єднати дизайн та екологію. І от у світі вже більше звучить тема не натуралістичних, а екологічних або динамічних насаджень.
Динамічне бачення — це тема симпозіуму, що проходив у серпні в Німеччині, в м. Мангейм. Він зібрав 450 учасників із 30 країн світу, зокрема з Австралії, Аргентини, Чилі, США, Гаїті, Канади, Південної Кореї, Японії (!) та практично кожної країни ЄС. Серед доповідачів і гостей — найвідоміші та найкрутіші дизайнери нашого часу. Ті, що ініціювали зміни 20 років тому, тепер зібрались, щоби проаналізувати досвід та окреслити напрямок на майбутнє. Найджел Даннет, професор Шеффілдського університету, еколог та основоположник «шеффілдської ландшафтної школи», який був присутній на симпозіумі, назвав цю подію «perennial event of the year» — екзистенційною подією року.
Природні насадження у саду Hermanshof, створені ландшафтним дизайнером Кассіаном Шмідтом. Фото: Ганна Галаган
Отже, чому натуралістичні насадження після стількох розмов про їхній позитивний вплив на біорізноманіття раптом стали недостатньо екологічними?
Натуралістичні насадження мають природний вигляд завдяки створенню певних візуальних підказок. Вони нагадують природні ландшафти, дають нам відчуття дотику до природи, вони надихають, але вони створені штучно, з оглядкою, але без використання природних/екологічних механізмів. На відміну від натуралістичних, екологічні насадження — це намагання створити справді різноманітну та динамічну нову екосистему, яка майже точно відтворює природну. Щільність насаджень тут така, що ми не побачимо голої землі, а картинка змінюється рік за роком.
Виступ Ноеля Кінгсбері на симпозіумі «Динамічне бачення — проектування та підтримка натуралістичних рослинних угруповань». Фото: Ганна Галаган
Коренева система лугових трав дозволяє їм виживати у найскладніших умовах, зокрема умовах посухи
Як справедливо зазначає Ноель Кінгсбері, британський ландшафтний дизайнер, письменник і дослідник, більшість міських жителів не хочуть справжньої природи з її комарами, кліщами і мухами в місті, а також справжньої природної рослинності. Справжню природу багатьом важко прочитати: іноді надто дика, іноді надто нудна, надто неохайна, надто складна для розуміння. Натуралістичні насадження пропонують більш безпечну альтернативу — природу впорядковану, організовану (хоча б трохи), приручену… але все ж природу (книга Wild: The Naturalistic Garden, с. 7).
То чому ж виникають зараз усі ці розмови про екосистеми і динамічні ландшафти в місті? Нащо людям те, що вони не готові сприймати?
Справа в тому, що навіть якщо ми не хочемо усвідомлювати той факт, що нас поглинає кліматична криза, вона продовжує нас поглинати. І якщо промоделювати зміни наперед, то однією з фундаментальних проблем, з якою доведеться зіткнутись, вважає Ноель Кінгсбері, буде брак сільськогосподарських угідь після зміни клімату. Цілком можливо, що єдиними просторами для природи будуть саме ті, що ми спеціально відводимо, проєктуємо, заселяємо, керуємо ними і захищаємо як такі. Він стверджує, що створені нами ландшафти можуть бути найкращою надією на виживання природи (принаймні частково), а також на збереження здорової психіки людини.
Природні насадження у саду Hermanshof, створені ландшафтним дизайнером Кассіаном Шмідтом. Фото: Ганна Галаган
До однієї мети різними шляхами
Щоб спроєктовані ландшафти будь-якого масштабу запропонували притулок для природи, ми повинні проєктувати в парадигмі динамічної екології, яка підтримуватиме біорізноманіття. Але це також має задовольняти людські бажання, зокрема нашу глибинну потребу в естетично привабливому середовищі. Отже, якщо взяти натуралістичні та екологічні насадження як екстремуми (протилежні позиції), ми маємо знайти між ними той баланс, той рівень градієнта, який буде влаштовувати різні екстремуми в уподобаннях користувачів.
Чи існує тут єдине правильне рішення? Звісно, ні. Іноді підходи різняться дуже сильно, і дискусії в рамках симпозіуму це вкотре підтверджують
Наприклад, Найджел Даннет зазвичай використовує однорічні квіти для того, щоб заповнити простір між багаторічними насадженнями, враховуючи важливість моментального візуального ефекту для публіки (“people first” approach). Мене ця тема особливо цікавить у контексті створення багаторічних декоративних посівних лук у місті. Дійсно, людям складно пояснити, чому в перший рік посіву щось поодиноке стирчить із землі поряд із яскравою табличкою «Тут буде квітуча лука».
А от не менш авторитетні в масштабах планети дизайнери Том Стюарт-Сміт і Джеймс Хічмоу все ж таки вважають, що для створення дійсно стійких багаторічних насаджень однорічні рослини краще не додавати. Досвід і рівень проєктів Найджела Даннета, Тома Стюарта-Сміта, Джеймса Хічмоу не викликає сумнівів у їхньому професіоналізмі, отже, вибір залишається за дизайнером, який готується розпочати проєктування. Чи готовий він ризикнути і запропонувати публіці зачекати, чи ні?
Учасники симпозіуму на екскурсії в саду Hermanshof. Фото: Ганна Галаган
Технології та ідеї
Створення динамічних ландшафтів і штучних екосистем, звісно, штука непроста. Досвід ландшафтного дизайнера чи ландшафтного архітектора повинен виходити за межі поєднання кольорів і фактур. Створення життєздатної екосистеми — це про глибоке знання рослин, біотопів, того, що ховається під верхніми шарами ґрунту, а також розуміння і прийняття «природного хаосу» без спроб його нескінченно покращувати.
Джон Літтл розповідає учасникам симпозіуму про незвичайну життєстійкість рослин. Фото: Ганна Галаган
Експерименти Джона Літтла з вирощування рослин у різному ґрунті у його власному саду. Фото: Jooney Woodward
Дуже цікавою в цьому плані була доповідь Джона Літтла. Він вважає, що природа потребує структурної складності, а не ідеального ґрунту із суцільного біогумусу. Ця структура може бути подрібненим промисловим чи будівельним сміттям, піском і навіть сумішшю з карбонатом кальцію, що є побічним продуктом виробництва цукру і доступний майже за безцінь.
Джон Літтл у своєму експериментальному саду в Ессексі. Фото: Jooney Woodward
Польові квіти чудово почуваються навіть на купі звичайного будівельного сміття. Фото: David Rose
Такий прагматичний підхід до використання відходів, зокрема й у ландшафтній сфері, вже давно застосовується в Європі. Згадаймо власний сад Сари Прайс на подушці з подрібненого будівельного сміття або ефектні луки Джеймса Хічмоу, які він створював на основі з подрібненого бетону.
Том Стюарт-Сміт демонстрував на симпозіумі свій проєкт саду в замку Кнеп, де рослини висаджувалися в шар субстрату 20 см, що складався із суміші подрібненого бетону та піску в пропорціях 75/25 та 50/50.
Сад Тома Стюарта-Сміта у замку Кнеп. Фото: Charlie Harpur
Сад Тома Стюарта-Сміта у замку Кнеп. Фото: Charlie Harpur
Сподіваюся, що теж зможу колись протестувати цей підхід, бо на сьогодні мені ще не вдалось розжитися зразками подрібненого будівельного сміття або карбонату кальцію. Для України це питання буде актуальним як ніколи, бо маємо розтрощені міста, і всі ці будівельні відходи треба буде якось утилізувати. Тому значно краще використати їх для відновлення і створення екологічних насаджень, ніж утворювати сміттєзвалища.
Рослини в центрі уваги
Екологічні насадження зазвичай складаються з аборигенної флори. Але чи є сенс строго обмежувати свій політ фантазії та розрізняти місцеві й чужі рослини? Чи не варто думати про більш значущі відмінності, наприклад градієнти цінності біорізноманіття, конкурентоспроможності/інвазійного потенціалу, естетичної цінності, кормової цінності тощо, ставить питання Ноель Кінгсбері.
Все більш поширеними стають насадження, у складі яких аборигенна флора доповнена рослинами з інших регіонів, але зі схожих природних спільнот, що дає змогу підвищити не тільки естетичну привабливість таких насаджень, але й екологічну цінність: наприклад, довший період квітування дає довший період живлення для комах.
Сад серрадо у вологий сезон. Автор проєкту Маріана Сікейра. Фото: Mariana Siqueira
Особливо цінним для мене був досвід бразильської дизайнерки Маріани Сікейри (@jardinsdecerrado), яка створює бразильські луки серрадо. Вона стикнулась із тими самими проблемами, що і я зараз: розсадники не вирощують необхідний для цього асортимент рослин (ідеться про аборигенні лучні рослини), насіння також немає. Отже, крок за кроком вона починала зі збирання насіння та організовувала вирощування рослин, кооперувалась із науковцями, популяризувала цю тему. І результат є! Це дає надію мені також, що і в нас декоративні луки стануть популярними і матимуть попит, ми тільки на початку цього шляху, треба не лише виростити посадковий матеріал або мати доступне насіння, ще важливіше адаптувати технологію під наші ґрунти, погодні умови, що кожного року все аномальніші за попередні, а також розглянути питання догляду.
Цвітіння прерій серрадо у Бразилії. Фото: Herman Faulstich/Flickr
До речі, про догляд
Ця проблема була практично головною на симпозіумі, і бентежить вона дизайнерів у всьому світі. Ти можеш створити найнеймовірніший проєкт, але за відсутності догляду або якщо догляд був неправильним твій проєкт перетвориться на суцільну катастрофу.
Клієнти економлять на догляді ВСЮДИ (не тільки в нашій країні). Озеленення всюди розглядається як витрата, тоді як мощення та бордюри — як інвестиція… Всюди існують проєкти, де левова частка простору (та й, звісно, неймовірна сума грошей) закута в граніт, бо це далі економить кошти на обслуговування зелених насаджень.
Кожен доповідач приділив цьому увагу, а додатково ще була проведена дискусійна панель, присвячена догляду за насадженнями. Одразу скажу, що єдиної думки чи конкретного рішення учасники так і не сформували. Але цікаві ідеї та погляди були все ж таки корисними, наприклад: якщо ви хочете створити насадження, які нагадують луку та дають відчуття луки, то чому б не створити справжню луку від початку?
Природний ландшафт у Київській області. Фото: Ольга Кононенко
Тобто повторюсь: натуралістичні насадження вимагають інтенсивного догляду, щоб підтримувати їх у такому самому вигляді, як було задумано дизайнером, зокрема це витрати часу. Екологічні насадження (як-от лука) менш затратні, але потребують зовсім іншого рівня догляду. Ідеться вже не про час, а про досвід, глибокі знання біології та екології.
Загалом у Європі та світі формується таке бачення: догляд за зеленими насадженнями трансформується в менеджмент насаджень. І менеджмент насаджень стає невід’ємною частиною дизайну, створення нових ландшафтів. У цілому весь процес орієнтований уже не на кінцевий результат, а скоріше це подорож із багатьма можливими пунктами призначення або, за висловом Ноеля Кінгсбері, «взагалі без кінцевого пункту призначення, коли подорож і є пунктом призначення». І це вимагає змін у підготовці спеціалістів: потрібні не садівники, а садівники-екологи. Але результатом цієї трансформації буде зростання іміджу, повага з боку суспільства, вища самооцінка фахівців.
Учасники симпозіуму на екскурсії в саду Hermanshof. Фото: Ганна Галаган
Наостанок хотілося б сказати, що для нашої країни, де концентрація екологічних катастроф за останні пів століття просто зашкалює, цей новий екологічний напрям не просто важливий, він дає нам можливість зібрати по шматочках і відновити неймовірну красу та багатство української природи, що були колись щедро даровані небом.
