Deprecated: class-oembed.php відхилено починаючи з версії 5.3.0! Використовуйте wp-includes/class-wp-oembed.php натомість. in /var/www/pragmatika.media/wp-includes/functions.php on line 5513

Дім для демократії. Ми формуємо будинки, а будинки формують нас

«Архітектурна діяльність і політична думка є неподільними», — говорив Томас Джефферсон, третій президент США. «Ми формуємо наші будинки, а потім наші будинки формують нас», — стверджував Вінстон Черчилль. Чи справді ритм і тектоніка «будівель влади» програмує біоритми політиків і депутатів, побічно, а то й прямо впливаючи на рішення, які вони приймають? Учасники Міжнародної конференції Parliament Buildings, що була організована Лондонською школою архітектури Bartlett, стверджують: так, безумовно.

Що відбувається зараз із колискою демократії? Чим відрізняються парламенти держав із досконалою демократією та країн, що застрягли в «гібридному режимі», як-от Україна? Чи можуть неформальні простори та правильне розсадження народних обранців у сесійній залі зробити роботу парламенту більш ефективною? Розповідаємо про останні напрацювання архітекторів і вчених, шукаємо закономірності та запитуємо експертів.

 

Британський парламент на валізах

Демократія немислима без парламенту, а колискою парламентаризму традиційно вважається середньовічна Англія (хоча ісландський альтинг зібрався ще в 930 р. на скелях Тінгвеллір). Досі британські історики сперечаються, де зібрався перший парламент Симона де Монфора в 1265 р., але пізніше, в епоху короля Едварда I, представники різних станів збиралися окремо, а потім делегати приходили на королівський прийом до Розписної палати палацу.

Палата лордів у Вестмінстерському палаці 1870 р. Фото: Francis Godolphin Osbourne Stuart. Джерело зображення: бібліотека Корнеллського університету

Після того, як у XIV ст. в англійському парламенті сформувалися палата лордів і палата громад, вони теж засідали в різних локаціях. Під загальним дахом Вестмінстерського палацу парламент розмістився лише 1512 р., коли Генріх VIII переїхав до Уайтхоллу. А ключі від будівлі королівський камергер передав представникам палат лише в 1965 р.

Палац радикально розбудовували у XVIII та XIX ст. і реконструювали після Другої світової війни. Від середньовічного оригіналу залишилися лише Вестмінстер-хол і Башта коштовностей. І ось зараз настав черговий переломний момент в історії палацу та самого парламенту.

Ще у 2018 р. парламентарі вирішили з’їхати з Вестмінстерського палацу. Неоготичний будинок, спроєктований Чарльзом Беррі та Огастесом П’юджином, потребує термінової реставрації, а його інтер’єри — реконструкції. Перспектива капітального ремонту відчиняє вікно можливостей для якісного оновлення колиски британського парламентаризму, адже за 200 років уявлення про комунікації та роботу парламенту загалом сильно змінилися.

Реставраційні роботи у Вестмінстерському палаці вже розпочалися та триватимуть мінімум до 2026 р. Фото: Dan Kitwood. Джерело зображення: telegraph.co.uk

Вестмінстерський палац став будинком парламенту Великобританії у 1512 р. Джерело зображення: wikipedia.org

Хоча, судячи із записок одного з перших парламентських репортерів Джеймса Гранта, обстановка у Вестмінстері на початку ХІХ ст. теж мало відповідала гідності джентльменів. Грант описує зал засідань палати громад як «темний, похмурий, погано вентильований і такий маленький, що не більше чотирьохсот із шестисот п’ятдесяти восьми членів могли розміститися в ньому із якимось ступенем комфорту».

Якщо в ХІХ ст. депутати скаржилися то на задуху, то на сморід, що хвилями накочує з боку Темзи, то сьогодні їх відверто гнітить музейна обстановка палацу та відсутність сучасних благ цивілізації. Чому хіпстери та айтішники просто нездатні працювати, якщо в офісі немає зали для йоги, пілатесу й баскетбольного кільця, а народні обранці та пери зобов’язані промерзати до кісток і крутитися на жорстких лавах?

І до того ж постійно побоюватися пожежі. Обстеження виявило, що Вестмінстерський палац, об’єкт, внесений до списку І категорії Світової спадщини ЮНЕСКО, на жаль, практично беззахисний перед вогнем. І щури! Нащадки щурів із ХІХ ст., як і раніше, населяють палац.

Палата лордів у Вестмінстерському палаці у 2020 р. Джерело зображення: wikipedia.org

Спочатку в Лондоні обговорювалася ідея зведення нового, світлого та сучасного парламенту «з усіма зручностями»: лаунж-зонами, зеленими терасами, спортивними залами і — так-так! — кімнатами для йоги. Але де там.

«У це лихоліття депутати захотіли побудувати для себе новий палац?» — заволала громадськість. Щоб уникнути громадського вибуху, парламентарі вирішили тимчасово з’їхати з Вестмінстера на час ремонту, який за планами будівельної компанії BDP триватиме близько 6 років.

 

На плац або в Йорк?

«Робота заповнює час, відпущений на неї», — із цієї фрази британський історик і сатирик Сиріл Паркінсон одного разу почав есе, присвячене чиновникам. Він дійшов висновку, що держслужбовці, як вода, заповнюють усю вільну форму. Якщо будувати будівлю «із запасом», то резервні простори незабаром заповняться, оскільки штат установи збільшиться, і будівля знову стане тісною.

Отже, кілька століть поспіль 801 лорд і 658 простолюдинів, обраних до палати громад, тіснилися на лавках у залах, скаржилися на занадто щільне відчуття ліктя й запах поту, проте зміщалися у Вестмінстері. Тепер велике питання: куди ж на шість років перевести таку кількість людей з урахуванням того, що кожен має своїх помічників? А ще апарат парламенту!

Темна та тісна — такою була палата громад наприкінці XVIII ст. Картина The House of Commons англійського художника Карла Антона Хікеля. Джерело зображення: wikipedia.org

Палата лордів уже визначилася: вона планує окупувати конференц-центр QEII. У 2010 році будівля, спроєктована архітекторами Powell & Moya, пережила модернізацію. Завдяки тому, що 30 років тому сер Філіп Пауелл спроєктував конференц-центр адаптивним і гнучким, його простори легко переплануються в зали й кабінети різного розміру. Те, що QEII має репутацію «найпотворнішої будівлі Лондона», лордів не бентежить. Важливо, що начинка в нього найсучасніша.

Архітектор Майкл Хопкінс виступив із проєктною пропозицією щодо розширення Portcullis House, де можна прийняти палату громад. Portcullis House збудували у 2001 р. для розміщення депутатських офісів поряд із Вестмінстерським палацом. Майкл Хопкінс спроєктував видатну офісну будівлю: енергоефективну, естетичну, контекстну, перевищивши початковий бюджет лише на 28 млн фунтів стерлінгів.

Словом, Portcullis House і хороший, і сучасний, але він маленький. До нього змогли переїхати лише 213 членів парламенту та 400 їхніх помічників. Тому, щоб розмістити палату громад, під робочі кабінети та зал нарад доведеться віддати розкішний громадський атріум. Також депутатам доведеться пожертвувати своїми офісними співробітниками — простір усе-таки не гумовий. Звісно, цей варіант задовольнив далеко не всіх.

Перспектива капітального ремонту відкриває вікно можливостей для якісного оновлення колиски британського парламентаризму

Архітектор Пол Монаган із AHMM підготував проєкт реконструкції Richmond House — колишньої будівлі Міністерства охорони здоров’я Великобританії. Проєкт AHMM фактично передбачає створення нових будівель: зали засідань палати громад і офісного центру, об’єднаних високим вестибюлем.

Від Richmond House, побудованого за проєктом Whitfield Associates у 1984 р., залишиться тільки його виразний фасад із жовтої та червоної цегли, що нагадує гігантський орган.

Пропозиція Майкла Хопкінса щодо розширення Portcullis House

Portcullis House — офісна будівля, побудована за проєктом Michael Hopkins and Partners для розміщення 213 членів парламенту та їхніх співробітників. Фото: Tony Hisgett / flickr.com

Пол Монаган обіцяє: «Нова будівля проєктується так, щоби надати простір для конкретної мети — розміщення депутатів і їхніх співробітників. Але її довгострокове використання було ретельно продумане, щоб залишатися максимально гнучким і пропонувати широкий спектр послуг у майбутньому». Критики цього рішення нагадують, що Richmond House внесений до охоронного списку Grade II, і називають плани AHMM «воістину кримінальними».

Пропозиція AHMM із реконструкції Richmond House. Такою може бути нова палата громад. Джерело зображення: AHMM

Чи правильно в принципі роз’єднувати палати, переселяючи їх до окремих будівель? Норман Фостер запропонував звести прямо на плац-параді Королівської кінної гвардії сучасну версію Кришталевого палацу — збірно-розбірний будинок із двох сполучених куполоподібних структур, у якому зможуть розміститися і лорди, і палата громад. Після завершення ремонту вони повернуться до Вестмінстера, а pop-up палац можна розібрати, перевезти та використовувати для якихось актуальних громадських цілей.

Наскільки комфортним буде робоче середовище в наметах зі скла та металу? І наскільки ця будівля буде безпечною? Здавалося б, кому, як не серу Норману Фостеру, розбиратися в насущних потребах лордів? Але виникли запитання до місця розташування кришталевого намету: королева буде незадоволена, оскільки їй доведеться відмовитися від традиції проведення на плацу військового параду в день свого народження.

Кришталевий палац — пропозиція Нормана Фостера. Джерело зображення: Foster + Partners

За два роки дискусій і обговорень найбільше галасу спричинило оголошення приблизного кошторису проєкту. Тимчасовий трансфер палат і реконструкція Вестмінстерського палацу коштуватимуть Великобританії 4–7 млрд фунтів стерлінгів.

Неточність цієї астрономічної суми пояснюється тим, що BDP, компанія, якій доручено реставрацію та переселення, ще так і не опублікувала повний звіт. На нього чекали восени 2020 р., потім — у січні 2021-го, потім — у лютому, і ось тепер — наприкінці березня.

Тим часом дедалі голосніше звучать заклики взагалі виселити парламентаріїв зі столиці. І не тимчасово, а назавжди. Колишній міністр архітектури та спадщини Ед Вайзі запропонував перепрофілювати Вестмінстерський палац у розкішний готель, а новий парламентський комплекс, який уособлює сучасну Велику Британію, побудувати десь за межами Лондона, наприклад, у Бірмінгемі.

Дедалі гучніше звучать заклики взагалі виселити парламентаріїв зі столиці. І не тимчасово, а назавжди

Коридор-атріум між старим Richmond House та новою урядовою будівлею. Джерело зображення: AHMM

Незважаючи на те, що Вайзі перебуває в опозиції до уряду, його ідею нещодавно підтримав прем’єр-міністр. Борис Джонсон повідомив, що уряд розглядає варіант переведення обох палат до Йорку.

Символічно, що в період всесвітньої кризи демократії найстаріша парламентська інституція світу опинилася, по суті, у ролі безпритульного волоцюги.

 

Від кола до класної кімнати

Примітно, що жоден з архітекторів, які пропонували рішення для тимчасового розміщення британських депутатів і лордів, не зазіхнув на традиційне планування парламентських залів, хоча типологія «лави одна навпроти одної», що зберігається із часів агресивного протистояння торі та вігів, явно програмує конфронтацію більшості й опозиції.

До того ж лавки не передбачають участі в дискусії третьої повноправної сторони (їх просто нема куди посадити). А це прирікає членів парламенту Великобританії на бінарність у прийнятті рішень. Такого висновку дійшли засновники архітектурного бюро XML — Девід Мюльдер ван дер Вегт і Макс Коен де Лара, які протягом 6 років досліджували та аналізували планування парламентських залів у різних країнах світу.

Є лише п’ять типів залів: лави навпроти одна одної, півколо, підкова, коло та шкільний кабінет, де всі сидять і дивляться на вчителя

«Ми вивчили 193 будівлі у світі, — каже ван дер Вегт. — Дивним відкриттям було те, що кожна з них вважається унікальною, а насправді є лише п’ять типів залів: лави навпроти одна одної, півколо, підкова, коло та шкільний кабінет, де всі сидять і дивляться на вчителя».

Жодна із цих типологій не є новою, усі мають коріння в глибокому минулому: зібратися за обговоренням біля вогнища, дебатувати на агорі чи форумі, бути актором чи глядачем у театрі, слухати королівське слово й коритися тощо… І кожна типологія задає особливу атмосферу переговорів.

Зал засідань Ради з прав людини ООН у Женеві. Джерело зображення: wikipedia.org

Півкругла типологія характерна для більшості країн континентальної Європи, зал Парламентської асамблеї Ради Європи близький до кола, тоді як зал Держдуми росії має планування «класна кімната».

На думку ван дер Вегта, лави, що протистоять одна одній, і «класна кімната» — найбільш невдалі просторові рішення, які майже виключають повноправні та партнерські відносини. Хоча й півколо часто називають «театром еліт».

Зал засідань Європейського парламенту в Страсбурзі. Фото: Frederic Köberl / Unsplash

Автори книги Parliament визнають, що тема є ще недослідженою, але перспективною. Такого самого висновку дійшли учасники міжнародної онлайн-конференції Parliament Buildings, організованої Школою архітектури Bartlett у листопаді 2020 та лютому 2021 р.

Архітектори, політики та вчені говорили про те, що всебічні дослідження могли б відкрити вікно можливостей для проєктувальників. На конференції обговорювалася й версія про те, що не лише архітектура будівель, планування залів, а й плани розсаджування впливають на працездатність парламенту та політичну культуру.

Зал засідань Сенедда Уельсу в Кардіффі. Фото: Julian Nyča

Керстин Зайлер, ад’юнкт-професор, яка викладає теорію соціальних і просторових мереж у школі Bartlett, стверджує, що змішана розсадка створює атмосферу інклюзивності, солідарності та рівності. Максимально ця модель реалізується в залі засідань Європейського парламенту в Брюсселі. І навпаки, загальноприйняте в національних парламентах блокове розсадження сприяє конфронтації.

У круглих, напівкруглих і підковоподібних парламентських залах депутати різних партій зазвичай розсаджуються секторально — так, щоб кожна фракція мала вихід до трибуни та гальорки. Цю традицію свого часу запровадила Німеччина. Украй важливим є зоровий контакт між учасниками зборів. У Великій Британії він досі важливий як частина процедури: щоб отримати слово, депутат палати громад має catch the speaker’s eye — перехопити погляд спікера.

До речі, в українському парламенті 9-го скликання склалася безпрецедентна ситуація, коли вихід до трибуни контролюється членами однієї фракції: монобільшість монополізувала увагу спікера та «повернулася спиною» до опозиції.

 

Курилки та кулуари

Якщо на сесіях депутати засідають у своїх комфортних інформаційних бульбашках, то в перервах вони можуть вільно контактувати один з одним у кулуарах. Незважаючи на політичні розбіжності, всі парламентарії зобов’язані й мають повну можливість захищати права людини. Для такої співпраці та колаборацій у парламентських будинках багато спільних неформальних просторів.

Це фоє, вестибюлі, кафе, їдальні, картинні галереї, кімнати відпочинку, салони краси, озеленені тераси, дахи, оранжереї. Історично одним із ключових неформальних просторів були курильні кімнати. Наприклад, в угорському Орсагхазі можна було палити у вестибюлі перед залом верхньої палати, зручно розташувавшись на м’якому дивані та розмовляючи.

До цього часу підвіконня вестибюля прикрашають підставки для гаванських сигар. Цьому привілею угорців люто заздрили їхні британські колеги — адже через високу пожежну небезпеку у Вестмінстері із XVII ст. заборонено палити.

Зал засідань Європейського парламенту в Брюсселі. Фото: © European Union 2007 – EP

Пропозиція AHMM із реконструкції Richmond House. Джерело зображення: AHMM

Нехтування можливостями, які надає неформальний простір, шкодить політичній кар’єрі, а обмеження неформальних контактів, тобто обмеження обміну інформацією, зміцнює виконавчу владу, — упевнений лорд Філіп Нортон, барон Лаутський, професор Університету Халла. І ось, у контексті його думки, існування, а потім закриття перукарні в будівлі Верховної Ради, яку ЗМІ вважали не більш ніж кумедним курйозом, постає в досить зловісному світлі!

Сусід Філіпа Нортона по лаві в палаті лордів, барон Річард Бест, почесний член RIBA та лобіст проєктів розвитку соціального житла, зізнався на конференції: «Я повністю усвідомлював, що більшу частину роботи роблю на неформальному рівні. Неформальний контакт виявляється найважливішим способом досягти успіху». А баронеса Джулі Сміт захищає салони краси: «Салони — це добре. Це місце для невимушених зустрічей. Адже всі ми почуваємося трохи вразливими, коли блукаємо зовсім без діла».

Обмеження неформальних контактів, обмеження обміну інформацією зміцнює виконавчу владу

Громадський атріум у Portcullis House є місцем для зустрічей і неформального спілкування. Джерело зображення: wikipedia.org

Щоб розвивати неформальне спілкування, достатньо перепланувати гігантські фоє чи транзитні коридори, причому для цього не обов’язково зводити стіни: можна виставляти pop-up конструкції, стійки з кавою та напоями, м’які меблі чи навіть стенди з кулерами та питною водою. Не обов’язково розширювати будівлю, добудовуючи нові приміщення.

До речі, нещодавно дослідник Валеріо Медейрос, викладач Університету Бразиліа, математично підтвердив жартівливе припущення Сиріла Паркінсона про розмноження чиновників, довівши, що чим більша площа офісів парламенту, тим більша середня кількість помічників на одного депутата. Чим більша площа забудови, тим сильніше прагнення влади до самоствердження — такий висновок робить дослідник.

Архітектурним гігантизмом зазвичай страждають держави з низьким рівнем демократії. Досить лише згадати монструозний парламент Чаушеску — найбільшу та найважчу адміністративну будівлю Європи, яку так і не встигли добудувати за життя диктатора.

 

Гібридна форма — гібридний режим?

Найбідніша країна Південної Азії, Бангладеш, має у своєму розпорядженні одну з найвидатніших будівель парламенту у світі — в архітектурному плані. Jatiyo Shangshad (парламент Бангладеш) — визнаний шедевр архітектури модернізму Луїса Кана.

Проєктуючи свій бетонний палац, який мав ознаменувати початок нової епохи для колишньої англійської колонії, Кан принципово відмовився від будь-якого натяку на колони як архетипічний знак старої доби. Брутальна масивна будівля (у плані — восьмикутник, вписаний у квадрат) занурена у води штучного ставка, що відбиває геометричний малюнок на фасадах.

Jatiya Sangsad Bhaban — Будинок національних зборів Бангладеш у Дацці, побудований за проєктом Луїса Кана. Джерело зображення: wikipedia.org

Проєкт Кана — багатошаровий набір метафор і символів. Архітектор намагався створити будівлю — маніфест гідності людини, хоча в самій архітектурі немає нічого, що ми вважали б «відкритістю та доступністю». Бетонна фортеця видається такою ж відчуженою від потреб простих громадян, як біломармурові палаци минулих епох.

Саме будівництво тривало більш ніж 20 років через громадянську війну, а особливих демократичних проривів так досі й не сталося. Бангладеш часто називають «дном Азії».

Бетонна фортеця видається такою ж відчуженою від потреб простих громадян, як біломармурові палаци минулих епох

Вид на Jatiya Sangsad Bhaban із гуртожитку для депутатів парламенту. Фото: Cemal Emden

Брутальний масивний будинок занурений у води штучного ставка, що відбивають геометричний малюнок на фасадах

Планування сесійного Дому Національного парламенту Бангладеш належить до типології «підкова»

Планування сесійного Дому Національного парламенту Бангладеш належить до типології «підкова» — це досить рідкісна, «гібридна», за визначенням авторів книги Parliament, форма. І ось дивний збіг: згідно з рейтингом демократії, який складає консалтингова агенція Economist Intelligence Unit, Бангладеш так і не завершив демократичний перехід і застряг на стадії гібридного режиму, близького до авторитарного.

 

Верховна Рада академіка Заболотного

У рейтингу Economist Intelligence Unit 2020 Україна, на жаль, теж належить до держав із гібридним режимом, досить далеким від торжества демократії. Вона сусідить із тією ж республікою Бангладеш і навіть знаходиться на три позиції нижче (Бангладеш — 76 місце, Україна — 79). Сесійну залу будівлі Верховної Ради України, спроєктованої архітектором Володимиром Заболотним, можна віднести як до типології «півколо», так і до типології «підкова».

Парадний вхід до будівлі Верховної Ради України з боку Маріїнського парку. Джерело зображення: wikipedia.org

Для 1939 р. проєкт Володимира Заболотного був інноваційним в інженерному плані

Триповерхова будівля ВР (на той момент — Верховної Ради УРСР) із колонами та великим скляним куполом стилістично тяжіє до класицизму. Вона досить контекстна для Києва, хоч і контрастує з Маріїнським палацом. Для 1939 р. проєкт Володимира Заболотного був інноваційним в інженерному плані.

Архітектор застосував передову технологію вентилювання та кондиціювання повітря. А скляний купол 16 м у діаметрі на ті часи здавався справжнім дивом. Компактна й навіть витончена будівля викликала захоплення Альберта Шпеєра, який оглядав у 1942 р. окупований Київ. Але чи можна вважати шедевр Заболотного сьогодні таким, що відповідає запитам сучасності?

 

Запит на транспарентність

Жителі Валетти спочатку негативно сприйняли дизайн Ренцо Піано для нового парламенту Мальти. Вони навіть прозвали масивну будівлю «терткою» за її нерівний фасад, хоча, згідно з концепцією Піано, ці нерівності мали асоціюватися із бджолиними стільниками. Так архітектор хотів нагадати про історичну назву країни — Меліта (у перекладі «мед»). Але події 2019 року наочно продемонстрували людям особливі демократичні характеристики будівлі.

Будівля парламенту Мальти у Валлетті, побудована за проєктом Ренцо Піано. Фото: Michel Denancé

У місті розпочалися масові акції протесту, спровоковані корупцією та спробою апарату прем’єр-міністра затягнути розслідування вбивства журналістки Дафне Каруани Галіції. Протестувальники блокували політиків у парламенті, зайнявши площу. Перший поверх будівлі повністю прозорий — Ренцо Піано хотів, щоб на рівні вулиці між перехожими та політиками не існувало візуального бар’єру.

І ось депутати, які намагалися залишити парламент, виявилися замкненими у скляній клітці. У безпеці, але під гнівними поглядами протестувальників. Це виглядало як демонстрація сили народу, як пряме й водночас безкровне вираження колективного гніву. Ситуація стала доказом того, що проєкт «Мальта» — одне з найкращих дизайнерських рішень Ренцо Піано. Після моральної перемоги протестувальників була серія відставок корупціонерів і політичних лобістів.

Але світовим лідером прозорості та відкритості сьогодні є будівля Національної асамблеї Уельсу, спроєктована основоположником хай-теку Річардом Роджерсом. Штаб-квартира Сенедда в Кардіффі відкрилася в 2006 р. На перший погляд здається, що архітектор розсадив політиків на сланцевому цоколі просто під легким навісом на відкритому повітрі, причому сам навіс вільно ширяє над землею.

Максимально прозора будівля Національної асамблеї Уельсу, спроєктована Річардом Роджерсом. Джерело зображень: wikipedia.org

Стіни із загартованого скла настільки прозорі, що навіть заходити всередину мешканцям і туристам немає необхідності — більшість інтер’єрів і так як на долоні. Але бажаючі можуть вільно пройти до зали (до речі, з круглим плануванням!) або у фоє, в центрі якого наче виростає гігантське дерево з дерев’яних пластин.

Хвилястий дерев’яний навіс спирається на точкові опори, настільки тонкі, що вони практично непомітні. Козирок, що виступає, захищає внутрішні простори від прямих променів сонця, зате на даху ціла система керованих дзеркал збирає світло, щоб спрямувати його в сесійну залу. Всю інженерію для цієї унікальної будівлі розробляли та встановлювали фахівці компанії Arup.

Для мешканців Уельсу прозорий Сенедд — це важливий робочий інструмент демократичного процесу

Охочі можуть вільно пройти до зали або у фоє Сенедду, в центрі якого наче виростає гігантське дерево з дерев’яних пластин

Хтось вважає, що парламент Уельсу грає швидше символічну та сувенірну роль, оскільки може лише вносити місцеві поправки до законів, ухвалених у Лондоні. Але місцеві жителі із цим категорично не погодяться. Їхній Сенедд — це важливий робочий інструмент демократичного процесу.

 

Утілена мрія про справедливість

Архітектура Національного конгресу Бразилії — архітектура, що говорить. Одна з найвитонченіших модерністських будівель одразу видає нам чимало інформації про влаштування національного парламенту. Дві півсфери — дві палати. Менша — це купол над камерним Федеральним сенатом, де засідає лише 81 сенатор, і більша, звернена вгору, — над галасливою громадською палатою депутатів на 513 місць.

Національний конгрес Бразилії, спроєктований Оскаром Німейєром. Фото: Senado Federal / flickr.com

Оскар Німейєр, проєктуючи палац Конгресу, вперше в історії держави об’єднав дві палати під одним дахом

Оскар Німейєр, проєктуючи палац Конгресу, вперше в історії держави об’єднав дві палати під одним дахом — у Ріо-де-Жанейро вони працювали в різних будівлях. Асоціація з вагами, що виникає, дивлячись на Конгрес, не випадкова: романтик Німейєр мріяв про рівноправність, про те, що його країна нарешті отримає уряд, який ухвалює справедливі, збалансовані закони.

Площа перед будинком проєктувалася для багатолюдних громадських зборів. Але військовий переворот 1964 р., десятиліття диктатури та репресій розтоптали комуністичну мрію Оскара Німейєра про справедливу державу. Лише в 1984 р. демонстранти Diretas Já змогли вільно вийти на площу перед Конгресом і оголосити повернення прав і свобод.

Сьогодні Бразилія посідає 49 позицію у рейтингу Economist Intelligence Unit і, хоча все ще належить до держав із недосконалою демократією, на 30 позицій випереджає Україну з її гібридним режимом.

 

Народ вищий за владу

Парламент Німеччини — однієї із 23 країн із досконалою демократією (згідно з рейтингом Economist Intelligence Unit) — є також «законодавцем мод» на матеріальне втілення демократичних цінностей. Це проявляється як в архітектурі, так і в інтер’єрах реконструйованого в 1995–1999 рр. Рейхстагу, куди і переїхав бундестаг.

Будівля Рейхстагу у Берліні. Фото: Fionn Große / Unsplash

Проєкт реконструкції палацу розробляв Норман Фостер. Спочатку проєкт не передбачав відновлення підірваного куполу, але депутати бундестагу наполягли. Фостер не став сліпо копіювати споруду інженера Германа Циммермана, а створив унікальну конструкцію, завдяки якій будинок завоював славу найвідвідуванішого парламенту у світі.

Сотні туристів щодня приходять до Рейхстагу, щоб подивитися, як працюють німецькі депутати, і піднятися спіралеподібними рампами всередині прозорого купола на оглядовий майданчик, звідки відкривається панорама Берліна. На даху знаходиться ресторан Kаеfer.

Дзеркальна воронка, що піднімається з парламентської зали, наповнює купол грою сонячного світла. Завдяки прозорій оболонці виблискування дзеркал помітне навіть здалеку. Із функціонального погляду купол є частиною автономної енергосистеми, що фільтрує повітря в приміщеннях і регулює інсоляцію, але насамперед він є символом сучасного Берліна.

Сотні туристів відвідують Рейхстаг, щоб піднятися спіралеподібними рампами всередині прозорого купола

План будівлі Рейхстагу, реконструйованої Норманом Фостером. Джерело зображення: wordpress.com

На вершину купола Рейхстагу можна піднятися спіралеподібними пандусами. Джерело зображення: wikipedia.org

Після реконструкції Рейхстаг є повністю інклюзивним. Пандуси, що ведуть на вершину купола й у зворотному напрямку, досить широкі для того, щоб ними можна було проїхати в кріслі. Для відвідувачів із порушенням слуху, які бажають послухати пленарні дебати, доступне підключення до індукційних підсилювачів і перекладачі на мову жестів.

Для людей із порушенням зору всі написи продубльовані шрифтом Брайля, а тактильна модель будівлі Рейхстагу з рельєфами пленарної зали, купола, а також парламентського та урядового кварталів дозволяє незрячим отримати максимально повне уявлення про цей оплот демократії.

Загальнодоступний ресторан Kaefer на даху Рейхстагу в Берліні. Джерело зображення: bundestag.de

Функціонально купол є частиною автономної енергосистеми будівлі, але насамперед це символ сучасного Берліна

Купол і терасу на даху будівлі Рейхстагу можна відвідати безкоштовно за умови попередньої реєстрації. Фото: ©DBT / Unger

Чи можна побудувати будівлю більш прозору, ніж Сенедд, і більш інклюзивну, ніж Рейхстаг? Чи вплине це на історію держави та долі людей? Поки що досліджень, присвячених впливу просторових характеристик будівлі на поведінку та рішення політиків, не так багато.

Але якщо архітектори впевнені, що нова архітектура житлових будинків, офісів і громадських просторів може якісно змінити на краще наше життя, то логічно, що сучасні підходи мають поширюватись і на будинки, де приймаються доленосні рішення. Але чим вища ієрархія будівлі — тим важливіше не помилитися.

 

/Матеріал опублікований на сторінках #29 тома PRAGMATIKA.MEDIA/