Cut, Clarity, Color. Правило «трьох С» від SAGA Development

Незавершені будівлі пропонують альтернативну історію міського середовища — так вважають історики архітектури. Для когось недобудови — це свого роду пам’ятник і матеріальна настанова майбутнім поколінням, а для когось це потужний демотиватор, що обнуляє всі спроби розвитку навіть найперспективніших територій.

Економічні кризи та конфлікти — глобальні й регіональні — призводять до появи в містах об’єктів незавершеного будівництва. Питання «що робити з недобудовою?» частіше звучить як риторичне, особливо якщо це аж ніяк не шедевр Гауді чи Захи Хадід і не Сієнський собор, гідний музеєфікації.

Та схоже, що дещо змінюється в повітрі української столиці. У SAGA Development заявили про те, що виступають ініціаторами і замовниками реновації однієї з недобудов на Подолі. Про деталі проєкту й особливості процесу ювелірного проєктування розповів архітектор Олексій Пахомов, співзасновник BURØ architects.

 

Реконцепція, редевелопмент чи реновація?

Перепроєктування недобудови — серйозний виклик професіоналізму архітектора, проте сьогодні це одне з найстійкіших рішень, що відповідають тренду циркулярної економіки (про циркулярну економіку та урбаністичні проєкти «замкненого циклу» ми писали у статті «Редизайн планетарного масштабу. Циклічні міста як модель міста майбутнього» в томі #05).

Подібним шляхом ідуть не лише в багатих та успішних мегаполісах, а й у містах Східної Європи. Наприклад, у Кракові нещодавно знову повернулися до ідеї реконструкції вежі Szkieletor. Ця 24-поверхова будівля за 37 років з моменту зведення пережила близько 15 спроб реконструкції — та всі вони були безуспішними. Останні три роки реанімацією цього символу займається корпорація GD&K Group. Об’єкт отримав нове ім’я Unity Centre. Та, незважаючи на анонси, добудувати вежу у 2019 р. так і не вдалося. Урочисте відкриття переноситься на 2020-й.

Місце розташування об’єкта реконструкції на Подолі — вулиця Андріївська, 22, Київ. Джерело зображення: BURØ architects

Не лише в Кракові — в кожному місті є ділянки, що випали з життя міста на невизначений термін, де за парканом ховається свій «скелетор», і Київ не є винятком. Деякі об’єкти є настільки масштабними, що для вирішення проблеми необхідні окремі державні програми. Але вони ніби знаходяться у сліпій плямі: міністри, мери та рядові чиновники відкладають клопітну та ресурсомістку задачу на потім.

Доки не загрожує «Дніпровським вежам» на Троєщині доля «Вежі Давида» у Венесуелі, що була перетворена самосілами на вертикальні нетрища, — ну і нехай. Реконструкція обчислювального центру «Гіпроводгоспу» на Солом’янській площі та його адаптація під будівлю для Київського апеляційного суду стала рідкісним винятком із правил.

Перепроєктування недобудови — це одне з найстійкіших рішень, що відповідають тренду циркулярної економіки

Рішення SAGA Development перетворити одну з подільських недобудов на сучасний mixed-use-комплекс видається амбітним і на перший погляд вельми ризикованим. Але, як пояснили в компанії, цьому передував кропіткий дью-ділідженс — оцінювання перспектив, інвестиційних ризиків, дослідження технічного стану конструкцій. А реконцепція, запропонована в BURØ architects, змушує геть по-іншому поглянути на недолугий каркас із башточками у правій частині Подолу, на Андріївській вулиці.

 

Незручний спадок

Недобудова в одному з подільських кварталів, спланованих інженером Вільямом Гесте, дісталася місту у спадок ще за часів докризової будівельної бульбашки. Про вихідну архітектурну концепцію та про те, чим була зумовлена форма й деталі будівлі, проєктувальникам BURØ architects доводилося здогадуватись.

Олексій Пахомов, архітектор, співзасновник BURØ architects

Олексій Пахомов: «На тій документації, що мені передали, було вказане прізвище архітектора, яке нічого мені не говорило. Хоча сам ребус достатньо простий. Дивна форма будівлі в плані зумовлена бажанням максимально використати площу ділянки. Судячи з початкового проєкту, фасад планувалося вивести нарівно з Андріївською вулицею, впритул до червоної лінії. Та по факту, якщо звернете увагу, там навіть з’явився невеликий курдонер — щоправда, майже символічний. Наскільки я розумію, на якійсь міськраді проєктувальників попросили відступити, і в підсумку утворилася невелика площа перед входом.

До речі, цей комерційний комплекс першопочатково складався з двох споруд. Одна з них — по вулиці Набережно-Хрещатицькій, 9 — уже добудована. Колись там стояв двоповерховий історичний особняк. Проте його знесли й натомість збудували чотириповерхову псевдоісторичну підробку. І вихідний проєкт будівлі також претендував на історизм. Цим можна пояснити появу на даху дивних башточок і бельведера.

На зламі століть багато хто з київських архітекторів дотримувався рекомендацій Управління охорони культурної спадщини, що закликало використовувати якомога більше традиційних для архітектури ХІХ ст. елементів — якихось еркерів, арок, колон. Припускалося, що подібне загравання з історією дозволить проєктові більш гладко пройти узгодження в міськраді. Це пояснює й мотиви архітектора, і зовнішній вигляд будівлі, що немовби намагається мімікрувати під історичне середовище. А це, зважаючи на її чималі габарити, видається безглуздим».

 

«Віденський меморандум» проти історизму

Хоча знайти документальне підтвердження існуванню рекомендацій «будувати історичніше» не вдалося, таке припущення пояснює масову появу псевдоісторичних об’єктів у Києві. Втім, не до кінця висвітлює, чому захоплення псевдоісторизмом в архітектурі раптово виявилося характерною рисою і навіть модною течією на пострадянському просторі. Незважаючи на те, що лише століття тому в Європі й Америці псевдоісторизм визнали симптомом стилістичної безпринципності та занепаду.

Пряничні будиночки в пастельних тонах і пафосні висотки з фронтонами й пінопластовою ліпниною в історичних ареалах міст України та Росії неабияк занепокоїли експертів ЮНЕСКО. «Віденський меморандум» 2005 р. закликає до відмови від підробок в архітектурі, що компрометують історичну природу міста. Цей документ містить короткі меседжі з конвенцій і хартій ЮНЕСКО різних років. Він роз’яснює умови управління історичним міським ландшафтом і бажані взаємозв’язки між об’єктами всесвітньої спадщини та сучасною архітектурою.

Для майбутніх резидентів передбачений окремий вхід до апартаментів із тихого двору з садом. Джерело зображення: BURØ architects

«Віденський меморандум» проголошує: «При міському плануванні та збереженні історичних міських ландшафтів сучасна архітектура має уникати всіх форм псевдоісторичного дизайну, оскільки він не відповідає ані історичним, ані сучасним вимогам. Один історичний погляд не має витісняти решту, оскільки історія має лишатися зрозумілою, а кінцевою метою проєкту має стати збереження культури через високоякісні методики інтервенції».

Важко сказати, як швидко архітектори та забудовники Києва зреагували б на максимально конкретизовані вимоги міжнародних експертів, проте економічна криза 2008 р. відіграла по-доброму очисну роль, стимулювавши повернення до чистих форм, продиктоване зокрема й новими вимогами до енергоефективності. І все ж період захоплення псевдоісторизмом устиг сформувати на диво міцні емоційні зв’язки у світогляді киян. Чим це пояснити? Ностальгією за міфічною епохою загального благополуччя, сумом за «дорого-багато», втомою від монотонності спальних кварталів?

Псевдоісторичні підробки нівелюють цінність історичних споруд

Олексій Пахомов: «Люди, які не є спеціалістами, часто сприймають підробку за оригінал. Я сам чув, як перехожі, судячи з усього, немісцеві, ділилися враженнями від київської Воздвиженки: мовляв, як чудово, що зберігся цілий історичний район! Наша проблема в тому, що такий підхід не дає висловитися сучасникам. Цілі покоління архітекторів позбавлені шансу лишити свій слід, свою думку, результати своїх проб і помилок, якщо бажаєте… Хто б як не ставився до сучасної архітектури, та саме динамізм створює те саме архітектурне багатство і розмаїття, яке нам подобається в європейських містах.

Київська Воздвиженка є прикладом псевдоісторизму в міській забудові, що суперечить «Віденському меморандуму» ЮНЕСКО. Фото: Олег Гувелякін для Wiki

В Україні так не виходить. У нас зберігся, на щастя, пласт дореволюційної спадщини, потім масив однотипної радянської архітектури. А тепер ми знову намагаємося загравати з історизмом! Раз у раз робимо спроби штучно повернутись у минуле. Втім, виходить відверто погано. Псевдоісторичні споруди нівелюють цінність історичних».

 

Ювелірне рішення

Прагнення профільних спеціалістів до псевдоісторичності можна прийняти за перекручене розуміння терміна «контекст». Іноді навіть реставратори роблять спроби контекстуалізувати об’єкт спадщини — узгодити його із шаблоном, каноном, позбавляючи унікальних характеристик. Коли архітектори BURØ проводили скрінінг середовища довкола об’єкта на Андріївській, то звернули увагу на спотворену реставрацією будівлю першої Центральної електростанції 1898 р. Стіни з колоритної, дещо закопченої цегли чомусь були заштукатурені, а потім пофарбовані в зелений колір. Складно сказати, чи зберегла пам’ятка архітектури після подібної реставрації свою цінність і автентичність.

Олексій Пахомов: «Міркування на цю тему слугували для нас своєрідним стримуючим фактором. Незважаючи не те, що ми маємо справу з об’єктом, спроєктованим порівняно нещодавно, можливо, не варто поспішати все покращувати? Може, варто придивитися до того, що є?

Передусім ми оцінювали архітектурний каркас. Шукали якісь ключові, опорні точки та переваги, щоб їх підкреслити. Поглянувши на незавершену будівлю свіжим поглядом, дійшли висновку, що у своїй основі цей скелет непоганий. У принципі, будь-яка будівля, що зводиться в Україні, на рівні каркасу є непоганою. Естетичні проблеми виникають пізніше.

Вид на праву частину київського Подолу. Фото: © Yuriy Buriak (www.pizzatravel.com.ua)

Тому ми пішли шляхом спрощення — відтинали зайві виступи, еркери, башточки, аби довести об’єм максимально близько до його сутності. А по суті це чесний та лаконічний бокс. Тому у вертикалях і горизонталях ми підкреслили основу, каркас.

На верхньому поверсі, як я розумію, була спроба відповідно до моди «Поділ-2000» зробити мансарду — верхня плита має відступ від покрівельного скату, який планувалося красиво оздобити черепицею і прорізати слухові вікна. Ми вирішили, що мансарді тут не місце, проте дослухалися до логіки каркаса, зберігши цю невелику фацетну діагональ.

Контрастна сітка на фасаді, пілони, якими ми розбили початково непропорційно великі віконні отвори на ритмічні квадрати, дозволяють дещо «збити» масштаб, зробити будівлю більш співмірною до місця й людини. У поєднанні зі склінням такий отвір візуально формує грані. Не випадково ми асоціювали весь процес перепроєктування з ювелірним огранюванням».

Принцип Мікеланджело наближати форму, відтинаючи зайве, є справедливим як для скульпторів, архітекторів-мінімалістів, так і для ювелірів. Коли йдеться про найтвердіший із мінералів, алмаз, огранюванню передує етап вивчення й пошуку точки, що дає змогу «відкрити» камінь з одного удару, розітнувши його на декілька уламків, придатних для подальшої роботи. В огранювача й засновника ювелірної компанії Asscher Diamond Джозефа Ашера процес пошуку точки прикладення до легендарного алмазу Куллінан зайняв кілька місяців, після чого найбільший у світі алмаз був розколотий на 9 великих і 96 дрібних частин.

Якщо придивитися до нового проєкту від BURØ architects, можна провести паралелі як із октаедричною формою кристалу, так і з відомим ступінчастим огранюванням ашер — із невисокою «короною» і масивним «павільйоном». Сучасна архітектура може запозичити з ювелірної практики принцип «трьох С» — оцінювання дорогоцінних каменів за гармонічним правилом Cut, Clarity, Color.

Етапи архітектурного «огранювання» об’єкта: вихідний об’єм, демонтаж, монтаж, новий об’єм. Джерело зображення: BURØ architects

Утім, у своїх останніх колекціях великі ювелірні будинки дедалі частіше відмовляються від класичного огранювання для каменів ІІ–ІІІ порядку ( за класифікацією М. Бауера — А. Е. Ферсмана) і роблять ставку на природну красу мінералу, його справжність. Текстури, злами, наявність домішок — за всім цим стоїть потужна філософія.

Олексій Пахомов: «У зовнішньому оздобленні ми плануємо використовувати достатньо архаїчний матеріал — руст із габро. Частина блоків будуть гладкими і відполірованими, але більшість збереже грубі злами на поверхні, що виникають, коли брилу відтинають у кар’єрі.

Ми плануємо чергувати текстури обробленого та необробленого каменю. І для того, щоб посилити розмаїття, зробимо добірку з наближених за кольором темно-сірих і чорних українських гранітів із різних родовищ. У результаті хочемо отримати не картату мозаїку-інкрустацію, а дещо «тремтливий» нерівномірний тон — щоб при загальній монолітності все-таки проглядалася фрагментарність. Протягом дня світло й тіні на фасаді створюватимуть динамічний малюнок.

Поручні, профілі, фурнітура будуть латунними або, що вірогідніше, зі сталі, анодованої під зеленувату, дещо патиновану латунь».

Новий архітектурний образ, інтегрований до багатошарового еклектичного подільського печворку, до цієї гримучої суміші конструктивізму, радянського неокласицизму, промислової архітектури, українського бароко й постмодерну, на думку авторів проєкту, стане однією з якірних, ключових точок у загальній системі координат. Для тих, хто полюбляє «читати архітектуру», будівля відгукуватиметься асоціаціями на роботи Девіда Чіпперфілда і Готфріда Бема. Не такий досвідчений споглядач, можливо, сприйме її просто як зразок сучасної європейської архітектури — лаконічної і стриманої.

Архітектура може запозичити з ювелірної практики принцип «трьох С» — оцінки за правилом Cut, Clarity, Color

 

Олексій Пахомов: «Регулярні вертикалі, подібні до тих, що ми застосовували, зокрема й у вигляді сонцерізів на даху, — часто використовує не лише Чіпперфілд, а й англійські архітектори нової хвилі Адам Карузо, Пітер Сент-Джон.

Ми не орієнтувалися на якийсь конкретний архітектурний стиль. Не намагалися визначити часові прив’язки. Ми, навпаки, бажали винести цей об’єкт у певну позачасову зону, аби рік зведення не був очевидним із першого погляду. Ця будівля могла бути побудована як сьогодні, так і 50, і навіть 100 років тому. Головне, що вона лишатиметься актуальною і завтра, і післязавтра. У позачасової архітектури великий запас актуальності.

У деталях, у матеріалах ми не обмежуємося ретроспективою ХІХ–ХХ ст. — відсилаємо до гранітного щита, якому сотні мільйонів років, на якому, власне, і стоїть Україна. І до певних архетипів — скіфських баб, базальтових кромлехів.

У підсумку вийшла будівля, що стане як мінімум акцентом південних кварталів Подолу. Це відповідає високій планці, встановленій замовником. Як на мене, цей об’єкт подружиться з оточенням, зокрема з дивними, постмодерністськими будинками. Поряд на Андріївській є примітна будівля колишньої школи. Мені здається, що між нею та нашим об’єктом виникне своєрідний діалог».

 

Функція

Функціонально новий об’єкт повністю відповідає формату mixed-use, що поки є рідкістю для України. До початково запланованої комерційної функції після перепроєктування додалася житлова: 17 апартаментів на 3–5 кімнат. Утім, апартаменти займають лише 25% від загальної площі просторів, а 75% лишається за коворкінгами, офісами, кафе та ритейлом.

Розподіл площі в межах ділянки проєктування. Джерело зображення: BURØ architects

Посилення ділової активності в Києві 2018–2019 рр. призвело до підвищення попиту на офісні простори. За даними Colliers International, його в українській столиці формує IT-сектор. IT-компанії поглинули 58% вакантних площ, промислові — 16%, бізнес у сфері послуг — 11%. Станом на осінь 2019 р. рівень вакантності офісних приміщень у центрі Києва й на Подолі знизився до 1–2%.

У SAGA Development вважають, що сьогодні вже можна говорити про гострий дефіцит сучасних і якісних офісних просторів, що найближчими роками буде лише збільшуватися. Та не лише цей фактор, а й сама типологія недобудови зумовила її функціональне навантаження.

Під рустикальною зовнішньою оболонкою буде схований абсолютно сучасний з інженерного погляду об’єкт

Олексій Пахомов: «Від початку будівля була спроєктована як комерційна. Через глибину об’єму її неможливо повністю використати під житло, оскільки для квартир необхідний більш високий рівень інсоляції. Кімнати без вікон нікому не потрібні, а якщо квартири розташувати по периметру, то нікому не потрібні офіси без вікон. Тому нам довелося попрацювати, збираючи пазл таким чином, щоб дотриматися норм освітленості.

Тераси, що виходять на вулицю Андріївську, — це офіси. На боці, що виходить на Набережно-Хрещатицьку, ми розмістили декілька апартаментів для людей, які цінують вид на Дніпро. Здебільшого ж вікна квартир будуть орієнтовані на тихий двір із садом. Для резидентів передбачений окремий вхід із боку вулиці Братської.

Найвища тераса — невеликий ресторан із панорамним видом на Поділ, воду, дніпровські схили. Як такого головного фасаду в цієї будівлі нема, а основними точками сприйняття для погляду з води і від розв’язки на Поштовій площі стануть верхні поверхи, що виходять на Андріївську та Набережно-Хрещатицьку вулиці».

Генеральний план об’єкта реконструкції на Подолі — вулиця Андріївська, 22, Київ. Джерело зображення: BURØ architects

Для транспорту співробітників офісів і резидентів передбачений підземний паркінг на 68 місць, що працюватиме за принципом парк-шерінгу: вдень співробітники та клієнти офісів зможуть користуватися зокрема й паркомісцями резидентів — авжеж, якщо ті кудись поїхали.

Під рустикальною і навіть дещо «архаїчною», за словами Олексія Пахомова, зовнішньою оболонкою буде схований абсолютно сучасний з інженерного погляду технологічний та енергоефективний об’єкт.

Незважаючи на майже повну забудову площі ділянки, проєктувальники BURØ architects усе-таки знайшли можливість для обрамлення «ограненого каменя» в зелену оправу.

Схема функціонального розподілу комерційних, житлових і громадських площ об’єкта реконструкції. Джерело зображення: BURØ architects

Олексій Пахомов: «Технічну частину покрівлі, під якою буде сховане інженерне обладнання, ми плануємо зробити зеленою — передбачили там укладку зеленого пирога, в який будуть висаджені якісь злаки чи сукуленти. А на терасах використаємо діжкове озеленення.

Також діжки з рослинами ми встановимо у вхідній зоні з боку Андріївської. Наявність курдонеру дозволяє нам створити тут невеликий паблік, де можна буде розмістити вуличні меблі.

У нас є невеличке подвір’я перед фасадом, що виходить на Набережно-Хрещатицьку. Там запланований гостьовий паркінг, а ще ми плануємо розбити маленький сад. Від кишенькового парку у вхідній зоні до апартаментів ми продовжуємо благоустрій у бік житлової 9-поверхівки, плануємо звести до мінімуму транзитний проїзд і перетворити двір на максимально тихий, камерний простір».

 

Свобода для користувача

У SAGA Development налаштовані завершити роботу над об’єктом уже до кінця 2020 р. У компанії повідомили, що отримали декілька комерційних пропозицій, зокрема з боку великих міжнародних корпорацій. Цілком можливо, що новий mixed-use на Подолі буде викуплений повністю ще до фінішу будівельних робіт. І вже після того, як новий власник чи власники сформують візію конкретного використання комерційних просторів, у BURØ architects візьмуться до проєктування інтер’єрів.

Активізація вулиці і створення нових пішохідних зв’язків є принциповим моментом

Олексій Пахомов, архітектор, співзасновник BURØ architects

Олексій Пахомов: «Внутрішні простори мають вільне планування, що лишає місце для маневру. Всі детальні планувальні рішення ми воліли б обговорювати вже безпосередньо з користувачами, щоб уникнути ситуації, коли людям, які зайдуть до цієї будівлі, наші рішення видаватимуться не зовсім зручними».

Поки на першому поверсі сплановані лише лобі та просторий ліфтовий хол. Незалежно від того, хто стане власником будівлі, тут же, на першому поверсі, передбачені кафе та ритейл, що дозволить активізувати Андріївську на цьому відрізку. Активні фасади на рівні вулиці є одним із принципових моментів для SAGA Development. Утім, як і створення нових пішохідних маршрутів і зв’язків у кварталі. В перспективі нова акцентна будівля покликана стати одним із каталізаторів джентрифікації Подолу. Наявність цього магніту вже уточнена в концепціях розвитку території і навіть враховує можливі зміни в русі транспорту.

Вхід до офісних і комерційних приміщень із вулиці Андріївської. Джерело зображення: BURØ architects

Олексій Пахомов: «У роботі з перепроєктування, реконструкції об’єкта є безліч обмежень і не так багато простору для свободи творчості. Те, що вже було запрограмоване кимось до тебе й «відлите в бетоні», суттєво обмежує політ фантазії й дисциплінує. Але від того дедалі вищим є задоволення від результатів. Коли в якості вихідних даних тобі дістається набір чиїхось помилок, то будь-які покращення одразу помітні — і замовникові, і навіть сторонньому споглядачеві.

А от коли ти з нуля створюєш свій ідеальний проєкт, то дуже часто, щойно щось починає іти не так, відчуваєш глибоке розчарування, занурюєшся в рефлексії. Задоволення від роботи з перепроєктування буде сильнішим. Так, це може видатися парадоксальним, та я неодноразово переживав подібні відчуття».

Буде цікаво прослідкувати за розвитком проєкту, що може стати своєрідним лакмусовим папірцем столичного інвестиційного клімату, а головне — передбачити долю багатьох київських недобудов. Не факт, що ювелірний підхід до реконцепції, перепроєктування та реінжинірінгу буде доступний для девелоперських компаній, орієнтованих на бюджетний сегмент. Проте це заявка на новий стандарт у столичному редевелопменті.