Час навчатися урбаністиці. Ірина Соловей про умови та складники післявоєнної трансформації

Як масштабувати початкову схему «містяни відновлюють сквер» до стадії «люди відновлюють місто»? Що мотивує інвестувати в повоєнні міста ідеї, смисли та гроші? У контексті дискусії про повоєнні сценарії для східних регіонів України, найбільш постраждалих, а іноді й практично знищених, PRAGMATIKA.MEDIA звернулася до досвіду та думки Ірини Соловей, стратега з розвитку громад, президента громадської організації Garage Gang і співзасновниці платформи biggggidea.com.

Формулюємо роль креативних ініціатив у міському метаболізмі та майбутньому повоєнному відновленні, а також шукаємо способи примножити силу зв’язків та інтегрувати культурні зміни в життєздатні бізнес-моделі і ресурсну міську інфраструктуру.

Інтерв’ю з пані Іриною – це частина матеріалу “Не відпускати схід. У пошуках кращого сценарію для складних регіонів“, опублікованого у межах спецпроєкту “Майбутнє малих міст“.

PRAGMATIKA.MEDIA: Часто доводиться чути, що малі містечка Східної України позбавлені власної ідентичності — наче це якісь бараки довкола заводів. Щось, позбавлене коріння та власної історії. Яка ваша думка? Чи є там, у містечках, свій власний «геній місця»?

Ірина Соловей: Досвід безпосередньої роботи в малих містах України, який наша громадська організація Garage Gang реалізувала із 2009 до 2019 року у всіх 35 містах, виявив аксіому, що поки місто існує — воно має дух місця, цілісну ідею, яка організовує спільне життя людей. Жителі можуть слабо її розпізнавати й невдало відтворювати її в айдентиці міста, але як у великих містах, із якими наша команда працювала в рамках програми «Код Міста», так і в малих, спільноти яких ми з партнерами розвивали під час програми «Метамісто: Схід», цей організуючий міський «ген» відтворений у різних аспектах міст як фрактал.

Програма «Метамісто: Схід» реалізувала роботу з дослідження й відтворення міфологем 6-ти малих міст Донецької й Луганської областей: Лисичанська, Бахмута, Покровська, Сєвєродонецька, Костянтинівки, Добропілля в роботах сучасних митців. Ми з подивом виявили, що ці міста мають історію, яка не лише задає місцеві культурні мікроритми життя, але й має культурну цінність на національному рівні. У Лисичанську провів дитинство поет Володимир Сосюра, який і зараз ледь не в кожного на устах із його «Любіть Україну… всім серцем своїм і всіми своїми ділами». Для Покровська знаковою постаттю є Марко Залізняк, автор документальних світлин про життя українського села в часи колективізації й Голодомору.

Люди міста долучаються, якщо програма розглядає їхню роль як найбільш інформованих і відданих місту гравців

Звісно, досвід радянських часів знецінював виразні локальні прояви, і люди поступово вивчали мантру, яка ніби мала вберегти залишки безпеки і звільнити від будь-якого відповідального ставлення до міста: «Тут немає нічого особливого. Ми такі, як решта». Таке нав’язане ставлення, на жаль, із часом призводить до поступового нищення культурного капіталу міста, руйнування архітектурної спадщини як утілення його історії і свідчення певної ролі в національному розвитку, до ігнорування смислових ліній у процесі створення нових міських рішень, зниження привабливості міста для молоді і підприємців.

Презентація книги «Трансформації українського Сходу» в рамках проєкту «Метамісто: Схід». Фото надане «Код Міста»

Презентація книги «Трансформації українського Сходу» в рамках проєкту «Метамісто: Схід». Фото надане «Код Міста»

Ми виявили, що практично кожне місто має характер, який проріс із його історії. Через це мені зараз дуже боляче думати про долю міських спільнот на Сході України, по яких вороги зараз завдають численних ударів. І через це дуже тішить, коли бачиш, що окупанти у своїх пабліках налякано пишуть під фотографіями муралів із віршами Сосюри в Лисичанську, що такі розписи тут по всьому місту.

Мистецтво і активна культура міста — це прояв ставлення містян до простору, в якому вони живуть, працюють і святкують такі малі перемоги, як поява нового публічного простору, де можна почути музику і сміх дітей. Обираю вірити, що в ці міста прийде і велика перемога, яку ми будемо святкувати всі разом, дорослі й діти.

P.M.: Який експірієнс є в сухому залишку після численних культурних інтервенцій, ініційованих вашою командою в містах України? Як люди взагалі реагували на дії урбаністів, художників, архітекторів? Наскільки податливою для перетворень була міська тканина?

І. С.: Ми почали працювати з моделлю креативного міста у 2009 році, і вже у 2010-му мали два проєкти: національний «Fura Kultura» і міжнародний «Жінка Womаn 3000», завдяки яким активували творчі спільноти 10-ти міст. Ми щороку пропонували 5–6 містам активності з фокусом на тому чи іншому елементі креативного міста: зв’язки, ідеї, дії, простори, нові індустрії.

Однією з вдалих інтервенцій, яка дозволила посилити відкритість українців до нового, були доброчинні зустрічі для обговорення творчих ідей «Sunday Борщ». Ці події стали прототипом Спільнокошту, краудфандингового механізму на платформі Велика Ідея, який стартував у 2012-му і за десять років допоміг успішно залучити фінансування від 70 000 індивідуальних доброчинців для 566 проєктів на загальну суму понад 50 000 000 гривень.

Залучення коштів від громадян у ті роки викликало певний скепсис ледь не у всіх, крім нашої команди. Саме відкритість до нового й перші успішні приклади заохотили проєкти спробувати краудфандинг у нас на платформі. Сьогодні можемо зазначити, що продуктивний приклад Спільнокошту зіграв важливу роль під час Майдану й на початку війни у 2014-му, коли тільки з’явилися відомі тепер фонди допомоги армії. Як і тоді, левову частку фінансування ці фонди компетентної допомоги армії залучають від українських громадян і бізнесу.

Обговорення у рамках проєкту «Вимірювач» – перетворення житомирського заводу «Електровимірювач» на інноваційний парк. Фото: Анна Рогоцька, Марія Матяшова. Фото надане «Код Міста»

Обговорення у рамках проєкту «Вимірювач» – перетворення житомирського заводу «Електровимірювач» на інноваційний парк. Фото: Анна Рогоцька, Марія Матяшова. Фото надане «Код Міста»

У 2015 році в рамках «Коду Міста» ми запропонували містам долучитися до артхакатонів, що мали активувати міждисциплінарну взаємодію в Києві, Дніпрі та Івано-Франківську. У столиці ми працювали в просторі «Ізоляції», який переїхав із Донецька, щоб перевірити наш концепт для міських активностей. У Дніпрі та Івано-Франківську виклик для реалізації концепції полягав саме в пошуку відповідного простору.

Наші локальні партнери, «Культура Медіальна» в Дніпрі й «Тепле Місто» в Івано-Франківську, за декілька років після спільних артхакатонів заснували впливові міждисциплінарні простори міжнародного рівня Dnipro Center for Contemporary Culture і Promprylad.Renovation відповідно. В обох кейсах до фондування роботи цих просторів залучені містяни, бізнес, місцеве самоврядування й міжнародні організації.

Іноді те, що активує й гуртує людей, — це вдумлива незгода з вашою інтервенцією й бажання людей діяти у власний спосіб

У 2016 році програма еволюціонувала, щоб запропонувати метод для посилення креативного потенціалу малих міст «Метамісто: Схід», завдяки якому містяни долучилися до дослідження міської тканини, розроблення й побудови публічних просторів і їх культурної активації. Наша мета була мати спільний позитивний досвід, коли ідеї жителів знаходять відгук і втілюються у практичних рішеннях, щоб коли наші програмні активності завершаться, це відчуття спільності й ресурсності залишилось і дало імпульс новим міським інноваціям.

Уже у 2018 році програму було трансформовано в міждисциплінарну школу «Конструкції взаємодії», де наші колеги й партнери залишали за собою роль наставників і стюардів, а міські команди самостійно працювали з власними ідеями, надихаючись досвідом міст із попередніх років.

Одна з таких команд із Бердянська була сформована поліцейськими, що прагнули трансформувати занедбану вулицю, яка викликала негативне ставлення у містян. Завдяки навчальній програмі ця команда змогла організувати залучення людей, провести з ними дослідження щодо можливих просторових змін, спроєктувати інтервенцію, заручитися підтримкою місцевого самоврядування, переконати всіх і втілити бажані кроки, які трансформували ставлення багатьох до цієї вулиці й допомогли повернути її в активне користування місту.

Перетворення закинутого кінотеатру у громадський простір, Костянтинівка. Фото: Marichka Varenikova. Фото надане «Код Міста»

Люди міста долучаються, якщо програма розглядає їхню роль як найбільш інформованих і відданих місту гравців, а це вимагає від ініціаторів емпатії й позиції початківця. Така відкритість можлива, якщо ти приходиш у місто не самореалізуватися чи самоствердитися, а з цікавістю до конкретного міського контексту й довірою до енергії мешканців, яка шукає виходу і форми.

Навички й компетенції урбаністів, архітекторів, культурних дослідників і соціальних інноваторів потрібні, щоб доповнити низову енергію містян і проасистувати зі швидким прототипуванням того бачення, яке уможливить поєднання творчих сил, що вже є в місті. Власне, найбільш важливо активувати спільноту міста, навіть якщо не вдається втілити свій початковий задум.

Наш досвід у Славутичі довів, що іноді те, що активує й гуртує людей, — це вдумлива незгода з вашою інтервенцією й бажання людей діяти у власний спосіб. Це був великий урок і нагадування для нас, що кінцева мета програми — це саме пожвавлення міської спільноти, яка спроможна самоорганізуватися, створити простори, де містяни зможуть концентрувати таланти, синергувати ідеї, виготовляти необхідні речі й бачити нове мистецтво.

Подібний досвід є і в наших колег із різних міських організацій, які іноді отримують теплий відгук, а іноді й різку незгоду, але в будь-якому разі вдала інтервенція спонукає людей підключатися, переглядати своє ставлення до міста й починати спільно діяти. Процеси містотворення досить складні й комплексні, тому дуже рекомендую всім зацікавленим працювати з міською тканиною в процесі відновлення й повоєнної трансформації країни, вже зараз шукати формальні й неформальні навчальні можливості, щоб дізнатись, які фактори впливають на рівень залученості людей, на методи планування урбаністичних активацій і спеціалісти з яких дисциплін будуть потрібні в команді, щоб вийти на бажаний результат і залишити місто більш життєзарадним, ніж воно було до вашого втручання.

P.M.: Ви писали, що «важливою основою українства є добровольці — люди, що перекривають своїми діями розриви в суспільній тканині». Чи достатньо зусиль добровольців, агентів впливу, щоб перекрити розриви в просторах наших міст на Сході? Чи можливо в принципі перетворити на сади квадратні кілометри випалених, просочених мазутом промзон, і чи потрібно це?

І. С.: Кожне місто — це жива система, а разом вони формують динаміку регіону і задають імпульс для росту й розвитку всієї країни. Якщо змінити оптику сприйняття можливостей міст, питання про перетворення квадратних метрів на сади має сенс лише на рівні гри в слова. Натомість актуальними стають питання, що завжди мають сенс у контексті екоциклу росту й розвитку соціальних систем:

– чи в місті будуть розквітати таланти людей?

– чи будується продуктивна взаємодія між організаціями з приватного й публічного секторів?

– чи зберігаються природні умови, як-от чистота ґрунтів, вод і повітря, щоб діти росли в здоровому середовищі?

– чи доступ до технологій дозволяє активно залучати містян до важливих рішень і розширювати для них доступ до різних послуг, зокрема культурних, соціальних і фінансових?

– чи достатньо жвавою є динаміка підприємницьких починань?

– чи освітня інфраструктура досить різноманітна, щоб утримувати молодь і приваблювати нових жителів?

Хакатон в громадському просторі «Залізняк», Покровськ. Фото надане «Код Міста»

Міське життя процвітає на перетині цих різних вимірів, і люди доброї волі можуть ставати ініціаторами й агентами трансформацій у кожному з них, якщо здатні підтримувати усвідомлення зростаючої взаємозалежності між різними міськими гравцями. Питання в тому, чи готові ці добровольці будувати мости між гравцями і своїми діями навмисно полегшувати процес пошуку синергії у їхній співдії? Імпульс, що йде від таких людей, може й гаснути, не знайшовши достатнього відгуку, якщо виміри міста розглядати розрізнено і функціонально, як це переважно робилося донедавна.

Варто зазначити, що в попередній декаді осередками для появи таких агентів новаторських перетворень в Україні була сфера культури і креативності. В наступній декаді, початок якої, на жаль, збігся з пандемією і позначений страшною війною, дуже важливо, щоб підключилися також бізнес і місцеве самоврядування, які зможуть увібрати культурні зміни та інтегрувати їх у життєздатні бізнес-моделі й ресурсну міську інфраструктуру.

Питання в тому, чи готові ці добровольці будувати мости між гравцями і своїми діями навмисно полегшувати процес пошуку синергії у їхній співдії?

На наше щастя, складний досвід життя й роботи в умовах пандемії і війни проявив підприємців у різних містах як активних і відповідальних суб’єктів, які ще більше почали вникати в питання міського розвитку, спровоковані пандемією, а війна каталізувала активний пошук працюючих рішень. Переконана, що підприємницький хист із дещицею лідерства дозволить українському бізнесу й надалі обирати такий підхід, що буде продуктивним для міста й прибутковим для його засновників. Це дуже важливо, оскільки в процесі створення цінності для міста, що буде доступною на постійній основі, необхідно, щоб бізнес-система була життєздатною й могла працювати у сталий спосіб на довготерміновій дистанції.

Власне, спеціалісти з відновлення міст після природних катастроф, коли діляться досвідом з українцями, які вже зараз замислюються над відбудовою громад і процесами післявоєнної трансформації, наголошують на тому, що успішність таких програм залежить від двох умов: рівня залученості жителів громад і можливості налагодити процеси на взаємовигідних принципах. Це легше передбачити в громадах, які лише частково постраждали через військові дії, тому що там уже працюють волонтери, які допомагають розібрати зруйновані помешкання, і підприємці бачать спосіб підключитися завдяки наявним логістичним можливостям, а також більш тісній координації дій з органами міського самоврядування.

Мета хакатонів, дискуссій та лекцій – посилити креативний потенціал малих міст. Фото надане «Код Міста»

Мета хакатонів, дискуссій та лекцій – посилити креативний потенціал малих міст. Фото надане «Код Міста»

Очевидно, що більш складно зараз осмислювати моделі відновлення для міст, що тимчасово під окупацією й чекають звільнення силами української армії. Із деяких таких міст, як Херсон, виїхали до 60% жителів, і будь-яка модель для цих міст має насамперед пропонувати підходи для повернення людей, яким це може бути складно не лише економічно, але й емоційно.

Високі ризики потенційного відтоку жителів стоять також перед містами, які наразі не зазнали фізичних втрат і приймають великі кількості вимушено переселених громадян, але після перемоги й відкриття кордонів почнеться нова хвиля мобільності людей. Ці ризики будуть по-різному проявлятися залежно від терміну відкриття кордонів, тривалості війни й того, як завершиться гостра фаза: перемогою України чи заморожуванням конфлікту.

Україна раніше не стикалася з такими викликами, і ми вперше будемо вчитися підтримувати життєдіяльність міст у таких обставинах. Прийняти ці виклики важливо, щоб залишатися на шляху оновлення від постіндустріального суспільства, коли міста майже втратили свій шарм і спричинили споживацьке ставлення з боку населення, до учасницького суспільства, в якому люди мислять себе громадянами, активними співтворцями міського середовища.

В учасницькому суспільстві містяни разом із бізнесом і органами самоврядування шукають оптимальну траєкторію росту й розвитку міст і при цьому спроможні використовувати інструменти національної політики в регіонах. Така оптимальна траєкторія міста як живої системи протікає через точки збігу самоорганізованої низової енергії та інституційних рішень. Коли точки збігаються частіше, це значить, що траєкторія стає більш прозорою і зрозумілою для різних гравців, а міське середовище збагачене різними даними і підсилене новими технологіями.

Як суспільство ми вже робимо певні успішні кроки для такого переходу в більшості міст завдяки активній культурі залучення громадян до рішень у містах, зокрема й через учасницькі платформи, як наприклад, для краудфандингу і громадського бюджету.

P.M.: Чи можлива в містах Донеччини та Луганщини реалізація сценаріїв розвитку, відмінних від сценарію «провінційна постпромислова зона», «транзитна територія», «фронтир»?

І. С.: Сценарії для багатьох міст Донеччини й Луганщини важливо обговорювати з людьми, які там народилися, росли, працювали й отримали важливий життєвий досвід у цих містах. Без участі цих людей пробувати міркувати про сценарії для цих міст, напевно, марна справа. За умови залучення цих людей можливо все. Багато розмов із різними людьми з Донеччини й Луганщини вже записано й замальовано, навіть зіграно музично.

Усі ці 8 років культурна й громадська сфери України створювали простір і можливості для людей, які рятувалися від війни у 2014-му, і для тих, хто воював для захисту країни. Завдяки діалогам і відкритим форумам досвід і позиції цих людей були більш видимими і краще почутими співгромадянами з різних регіонів країни. Завдяки культурним і громадським проєктам із ветеранами було створено мережу просторів і розроблено способи подолання ПТСР через мистецтво і творчість. Було опубліковано й продискутовано багато різних книг про досвід військових, які пішли добровольцями і служили в армії певний час.

Як ми будемо зцілювати й реанімувати ці зранені міста, які сюжети допоможуть нам розповісти їхні історії і як їх розвивати, наразі передбачити неможливо. Зараз можу сказати, що головне, щоб така можливість у нас з’явилась якнайшвидше, і запевняю, що в нас вистачить для цієї праці різних умінь, талантів, методів і любові. Ці міста є частинкою нашого спільного майбутнього, і українська армія докладає всіх сил, щоб так і було.

Будь-яка модель для міст, що тимчасово під окупацією, має пропонувати підходи для повернення людей

Досвід роботи нашої організації в Донецьку у 2010-му та Слов’янську і Краматорську у 2016-му був дуже крутим у кожному із цих міст. Для розуміння нових викликів наша команда використовує аналітику слабких сигналів, що є ефективним для орієнтування в міському середовищі, яке постійно змінюється, ускладнюється й переповнене символами. Мета нашої організації — щоб міста після війни стали більш життєзарадними через співдію.

Власне, наша команда розвиває платформу Велика Ідея як екосистему для співфондування міських проєктів і програм повоєнної трансформації, що пропонує інструменти участі для українських громадян, бізнесу, місцевого самоврядування й донорів. Для втілення перетворень у міських спільнотах на практичному рівні наша команда завжди спирається на силу малих кроків і змістовної залученості спільноти міста. Це дозволяє продуктивно проходити потенційні конфлікти між сталістю рішень, їхньою виразністю та ідентичністю з одного боку і гнучкістю та відкритістю — з іншого, і так, спільно з партнерами й містянами, втілювати цілісний підхід.

Фестиваль The Most Fest, Костянтинівка, 2018 р. Фото: Formografia design studio. Фото надане «Код Міста»

Після військової перемоги України результати реконструкції й модернізації наших міст будуть більш сталими, якщо сьогодні в містах, де ми можемо вже працювати, в нас вийде налагодити продуктивні відносини між гравцями з міського планування та інституцій із повоєнної трансформації. Певна синергія ідей, зусиль, ресурсів і зв’язків між спеціалістами в цих організаціях критична для осмисленої й системної роботи в інтересах кожного з міст держави і допоможе врахувати актуальні смисли українства й ті виклики, які додатково проявила війна, що прийшла в нашу безмежно красиву країну ще 8 років тому — у Крим, міста Донеччини та Луганщини, і вже як п’ять місяців, коли стала повномасштабною, на жаль.

Успішна координація співдії в контексті повоєнної трансформації громад базується на динамічних відносинах між локальним і національним масштабами. Дуже важливим критерієм для продуктивної координації такої співдії є збалансованість між автономністю громад із їхньою взаємозалежністю в межах держави. Звучить складно й комплексно, саме тому нам усім варто вже починати вчитись як урбаністиці, так і роботі з даними, та формувати культуру мережевої взаємодії. Ми маємо одночасно кредит довіри від світу й високі очікування українських громадян, а це сама по собі достатньо потужна сила тяжіння, щоб розпочати процес.

 

 

Читайте також

Архітектори проти війни. Антон Целовальник — про мистецтво, яке знаходить тебе всюди, маленькі буксирчики в буремному морі й найсмачніші апельсини

Архітектори проти війни. Юлія Бартле: вірити й працювати

Повоєнний Лондон: затягнувши Зелений пояс

Нове серце Роттердама. Післявоєнна реконструкція зруйнованого міста