Героєм нового епізоду став Артем Білик — кандидат технічних наук, доцент Київського національного університету архітектури та будівництва, науковий консультант Українського Центру Сталевого Будівництва, бізнесмен, громадський діяч та автор понад 20 друкованих видань. Уродженець Маріуполя, який за час повномасштабного вторгнення ніс службу в складі ЗСУ й був командиром підрозділу інженерної секції полку «Азов», а наразі призначений головним спеціалістом напряму захисту критичної інфраструктури при Генеральному штабі ЗСУ. Наша з ним розмова — про війну, післявоєнну відбудову та про ініціативи, спрямовані на покращення «екологічного» статусу України у світі.
Зустріч із війною
Як і для багатьох із нас, для Артема Білика війна почалася ще у 2014 році. Він був учасником Революції гідності, а також активно допомагав волонтерам Криму ще до варварської окупації українського півострова. Вже у 2015 році почав співпрацювати з волонтерським рухом Міноборони як експерт зі створення фортифікацій та компонування спеціальних споруд, а також їхніх розрахунків. У цей період, у рамках авторського нагляду за створеними спецспорудами, відбулися його перші відвідини зони АТО, які ще тоді занурили Артема в жахливі реалії війни.
Впродовж 2014 – 2021 років проєктна компанія «Вартість», співзасновником якої є Артем, виконала низку замовлень для різних силових відомств. Серед них — проєктування спеціальних споруд, артилерійських складів, ангарів для техніки тощо.
«На жаль, усе вказувало на те, що широкомасштабне вторгнення неминуче. Західна розвідка прямим текстом про це казала. Це було лише питання часу, — розповідає Артем. —Зі своїми друзями ми намагалися максимально підготуватися та підготувати інших до всіх можливих сценаріїв розвитку подій. Ми організували безоплатні курси з тактичної медицини та зробили спеціальний схрон у Київській області, де в нас була зброя, набої, бронежилети, бронепластини, медикаменти, запаси продуктів та пального».
Новоірпінська траса, кінець лютого 2022 року. Фото з особистого архіву Артема Білика
«На жаль, усе вказувало на те, що широкомасштабне вторгнення неминуче. Це було лише питання часу»
Той ранок 24‑го…
«Є два типи страху — перший, що паралізує, а другий, що мотивує, концентрує на теперішньому моменті. У мене завжди був другий, тому одразу визрів чіткий план — не панікувати, а діяти», — ділиться Артем Білик.
Перші півтора дня повномасштабного вторгнення Артем розвозив накопичену заздалегідь амуніцію та медикаменти по столичних військкоматах. Бронежилети (понад 30 одиниць найвищого класу), рації, каски, аптечки, турнікети — для добровольчих угруповань, що відправлялися одразу на передову.
Партія амуніції та посібників із виживання, які розвозили по столичних військкоматах. Фото з особистого архіву Артема Білика
«У військкомат я пішов 25 лютого, із чіткою ціллю потрапити саме в «Азов»», — пригадує Артем. «Моє рідне місто — Маріуполь, хоча вже давно живу в Києві. У 2014 – 2016 роках довелося активно співпрацювати з «Азовом» — починав із волонтерських засад, як інженер та архітектор, допомагав частково організовувати їхню базу. Тому був знайомий із діяльністю полку, до того ж маю схожі з їхніми переконання», — продовжує Артем Білик.
«У військкомат я пішов 25 лютого, із чіткою ціллю потрапити саме в «Азов»»
Фото з особистого архіву Артема Білика
На початку повномасштабного вторгнення полк Національної гвардії «Азов» залишився переважно блокований у Маріуполі, у той час у Києві одразу почало створюватися ТРО «Азов», до якого увійшли ветерани, волонтери та добровольці. На 2‑й — 3‑й день повномасштабного вторгнення це вже був великий підрозділ, що складався із двох батальйонів, в рази більших, аніж інші ТРО, які налічували до батальйону.
На лінії оборони
«Вже в складі ТРО «Азов» до наявної першої лінії оборони, яка проходила в межах міста, ми запропонували додати ще одну, передову лінію. У підсумку наш полк, у якому мене призначили командиром інженерної секції, отримав один із найскладніших секторів оборони Києва. Він проходив по річці Ірпінь, Святошинських ставках і річці Нивка. Найперше, із чого ми почали, — лісові завали, протитанкові рови, руйнування і блокування проходів на танково-небезпечних ділянках. До них додалася розкопка дамб задля підйому рівня води в річці Ірпінь, щоб унеможливити проходження механізованих і моторизованих підрозділів ворога. На жаль, ворог малими піхотними групами все ж таки просочувався в Ірпінський ліс, Буча вже була окупована, Ірпінь — частково…
Ресурсів було небагато. Доводилося працювати під артилерійськими обстрілами, також диверсанти обстрілювали нашу будівельну техніку, яку нам надавали деякі районні адміністрації та будівельні компанії.
«Наш полк, у якому мене призначили командиром інженерної секції, отримав один із найскладніших секторів оборони Києва»
Фортифікаційні залізобетонні споруди передової лінії оборони Києва. Фото з особистого архіву Артема Білика
Спасибі заводам, які передали спеціально виготовлені залізобетонні оборонні споруди, волонтерам із різних будівельних організацій, які почали варити їжаки, «колючки» та просто надавали колючий дріт, який познімали зі своїх будівельних парканів, військовим, що надали фортифікаційні габіони та мінно-вибухові загородження, студентам, що робили таблички «Обережно — міни!»… Оборона столиці, нашого Мінас-Тіріта, об’єднала всіх.
Артем Білик разом із бійцями інженерної секції на спорудженні фортифікаційних споруд передової лінії оборони Києва. Фото з особистого архіву Артема Білика
Ми щодня бачили, як з’являються мітки в лісах, виявляли та знищували їх за допомогою волонтерів та місцевих ТРО. У тісній співпраці нам вдалося перетворити свій сектор на справжній укріпрайон із позиціями, мінними загородженнями та взводними опорними пунктами», — пригадує Артем Білик.
Коли орки почали потроху відступати, підрозділ Артема займався на звільнених територіях пошуком та евакуацією покинутої окупантами військової техніки, допомогою цивільним у розмінуваннях, відбудові мостів тощо.
Уже в середині квітня 2022 року, у зв’язку зі специфікою роботи, підрозділ увійшов до складу Сил спеціальних операцій та передислокувався на південний схід.
«З квітня до вересня включно, у складі декількох об’єднань військ, ми тримали Донецько-Запорізький напрямок», — ділиться Артем.
Впродовж цього періоду підрозділом було успішно виконано багато військових інженерних задач, зокрема із фортифікаційного обладнання місцевості, знешкодження вибухонебезпечних предметів, спорудження мостів, мінування-розміновування, навіть бойового, на нулі, під вогнем противника.
Проведення інженерної розвідки на лінії фронту Донецького напрямку. Фото з особистого архіву Артема Білика
«Через обмеженість ресурсів доводилося постійно щось винаходити, виходити за межі часу і простору, за обумовленості людського сприйняття та мислення», — усміхається Артем.
«Із квітня до вересня включно, у складі декількох об’єднань військ, ми тримали Донецько-Запорізький напрямок»
Професійні вміння під час війни
Під час служби в лавах ЗСУ Артем неодноразово стикався з нестандартними завданнями, у вирішенні яких допоміг його інженерний та архітектурний досвід. Серед них — розроблення спеціальних швидкомонтованих бліндажів, які збираються безпосередньо на передовій, а також виготовлення та швидкісний монтаж мосту на одній із гарячих точок.
«Із вересня ми перейшли до складу Сухопутних військ і стали відомі як Третя штурмова бригада. На позиції начальника інженерної служби бригади основні задачі були зосереджені на організації роботи служб сил підтримки, фортифікаційному обладнанні позицій, спорудженні полігону для тренування міських штурмових дій тощо», — розповідає Артем Білик.
Укриття для артилерії в ангарі, захищене за допомогою бігбегів із піском. Фото з особистого архіву Артема Білика
«Із середини листопада 2022 року удари противника за допомогою безпілотних літальних апаратів і ракет по енергетичній інфраструктурі України стали критичними.
Тому мене запросили в Генеральний штаб ЗСУ для вирішення задач інженерного захисту країни, де і служу зараз головним експертом у спеціальному відділі. Звичайно, тут не такі задачі, як на фронті, але багато викликів саме із розроблення, проєктування і розрахунків спеціальних систем і конструкцій, тому мій науковий, інженерний і архітектурний бекграунд став у нагоді.
Навчання особового складу на фронті справі інженерного обладнання позицій. Фото з особистого архіву Артема Білика
До речі, саме зараз робоча група з нашою участю в Мінінфраструктури переглядає ДБН «Захисні споруди цивільної оборони». У рамках оновленого документа ми намагаємося врахувати необхідний рівень захисту споруд з урахуванням нових загроз від засобів повітряного нападу противника — ракет, а також ударних безпілотних літальних апаратів, які мають велику точність» (Раніше в ДБН укриття розраховувалися лише на фактори від ураження ядерною зброєю. — Прим. ред.).
Також Артем Білик у співавторстві з іншими авторами розробив державну програму «Країна-фортеця», у якій запропоновані три типи інженерного захисту об’єктів критичної інфраструктури та етапи їх поступової реалізації. У програмі розглядаються три рівні захисту від засобів ураження противника. Перший — непрямі влучання, споруди легкого типу, які повинні витримувати непрямі влучання ракет та БПЛА, другий — непрямі влучання ракет і прямі влучання БПЛА, а третій — це підземні / напівпідземні споруди, які мають витримувати прямі влучання як від ракет, так і від БПЛА. Наразі програма вже на етапі впровадження.
Артем Білик у співавторстві з іншими авторами розробив державну програму «Країна-фортеця», у якій запропоновані три типи інженерного захисту об’єктів критичної інфраструктури та етапи їх поступової реалізації
Фото з особистого архіву Артема Білика
Про відбудову України
«Нам варто чітко розуміти, що ніхто за нас не відновить Україну. Ми, звичайно, можемо запросити закордонних спеціалістів для консультацій, особливо тих, хто стикався з післявоєнною відбудовою, але це наша країна, і приймати рішення, жити тут — нам.
Тільки ми самі можемо повною мірою відчувати і знати історію, контекст, етнокультурні, архітектурні, природні особливості наших регіонів та міст.
Сучасні пропозиції із соціального будівництва тимчасового житла для переселенців і відновлення зруйнованих будівель за принципом «швидко-дешево» несуть у собі велику небезпеку отримати гетто, порівняно з якими навіть хрущовки будуть здаватися комфортними.
Якщо не рахувати вартість і екологічність життєвого циклу будівель, опалення, ремонтів і в майбутньому перекласти це все на плечі користувача, то ми із самого початку свідомо закладаємо соціально-економічні проблеми таких районів.
На жаль, у світі існують повчальні приклади, як-от Сараєво в Боснії та Герцеговині або Приштина в Косово, де після інтенсивних воєнних дій у відбудову були інвестовані значні кошти, але їхнє нераціональне використання перетворило нові райони на малозаселені та депресивні частини міст.
До початку широкомасштабного вторгнення рф ми разом із Національним атестаційно-навчальним центром та Українським центром сталевого будівництва встигли випустити ДСТУ 9171 «Забезпечення збалансованого використання природних ресурсів при проектуванні споруд», який має повне право вважатися революційним. Один із його пунктів передбачає розгляд типів архітектурно-будівельних систем залежно від розподілу надійності їх конструктивних компонентів. Найкритичнішими є ті, що використані в панельних будинках, від яких необхідно якомога швидше відмовлятись. Війна добре підкреслила це. Окрім того, що ці будинки фактично не дозволяють перепланування і сильно зменшують свою привабливість у рамках життєвого циклу, вони є небезпечними з погляду прогресуючого обвалення. Також ДСТУ 9171 вперше регламентує оцінку екологічних та економічних параметрів життєвого циклу будівель і споруд згідно з їхніми архітектурними та конструктивними особливостями, що дає змогу в якомусь часовому горизонті (30 – 50 років) порахувати вигідність і безпечність забудови, прийняти зважене рішення. В цьому ж ракурсі ми в кінці 2022 року випустили монографію, присвячену аналізові та практичним прикладам розрахунків життєвого циклу каркасів будівель, зокрема під час їхнього відновлення після воєнних дій.
Обкладинка книги «Аналіз життєвого циклу каркасів будівель комерційного призначення» авторства Артема Білика
Руйнація — це, безумовно, горе, але це також і унікальна можливість перебудувати саму філософію нашої країни. І наразі ми маємо всі можливості відбудувати Україну більш захищеною та сталою, впровадити нові принципи екологічності та економічності життєвого циклу, сталого розвитку. Це може стати таким самим брендом України, як і наша відвага та хоробрість, із чим зараз асоціюють українців в усьому світі.
В Україну неодмінно будуть інвестувати після перемоги. Не лише у відбудову, але і в інфраструктуру, озброєння, освітні проєкти, системи захисту й безпеки, і все це однозначно буде розвиватись. У цій ситуації ми просто не маємо права не скористатись і не трансформувати наш гіркий досвід на краще», — вважає Артем Білик.
«Руйнація — це, безумовно, горе, але це також і унікальна можливість перебудувати саму філософію нашої країни»
Фото з особистого архіву Артема Білика
«Зелена» відбудова
«Зараз складно говорити з людьми про екологізацію, про зміни клімату, тому що нібито не на часі. Але це маніпуляція суспільною думкою. Ми маємо думати про майбутнє вже сьогодні.
Одна з основних проблем на планеті — це глобальне потепління. Якщо розглядати це в контексті України, то наші застарілі неекологічні виробництва призводять до погіршення цієї ситуації і, як наслідок, до руйнації екосистем, зменшення тривалості життя в країні.
Нам варто переходити до екологічних продуктів із високою доданою вартістю, а не намагатися відтворити та штучно підтримувати галузі, які морально застаріли та не сприяють сталому розвитку.
Бо інакше ми знову ризикуємо повернутися до того, що повернемо Україну як державу- бананову республіку, яка замість бананів виробляє зерно і сталеві сляби, а не продукти, що вже перероблені, — наприклад хліб і металоконструкції.
Нам потрібно мислити глобально. Про те, якою ми хочемо бачити нову Україну в майбутньому, а не повернутись до того, ЯК БУЛО: це пастка. Ще гірше відновити все просто АБИ БУЛО.
Із 2024 року Євросоюз переходить на CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) — це нова система, за допомогою якої будуть «оподатковуватись» викиди парникових газів за межами ЄС, так званий механізм вуглецевого корегування на кордоні.
Україною також мають бути зроблені стратегічні кроки стосовно сертифікації будівельних виробництв за екологічними критеріями життєвого циклу, особливо щодо контролю вуглецевих викидів. Це може стати спільною та зрозумілою платформою для комунікації України з Євросоюзом, окрім того, надасть старт для внутрішньої екологічної індустрії нашої країни. У рамках цієї ініціативи архітектори та інженери отримають інструмент у вигляді баз даних матеріалів, які дозволять ще на етапі проєктування закладати і вираховувати екологічність життєвого циклу споруди.
«Нам потрібно мислити глобально. Про те, якою ми хочемо бачити нову Україну в майбутньому, а не повернутись до того, ЯК БУЛО: це пастка»
Неекологічність України — радянський спадок, який призвів до того, що сьогодні ми маємо велику ймовірність ураження енергетичної інфраструктури. Диверсифіковане енерговиробництво, застосування енергоощадних технологій, доступ до відновлюваних джерел енергії зможуть у перспективі змінити становище і вивести країну на якісно новий рівень».
