Панельна дискусія «Енергія зсередини: будівля, яка живе сама» зібрала багато зацікавлених слухачів. Фото: Юрій Ферендович
Що сьогодні дорожче — побудувати будівлю чи утримувати її? Ще кілька років тому відповідь для більшості девелоперів була очевидною: головне — оптимізувати витрати на будівництво. Але чотири зими повномасштабної війни, масовані удари по енергетичній інфраструктурі та нові європейські вимоги кардинально змінили правила гри. Автономність більше не сприймається як дорогий бонус, а енергоефективність перестає бути лише екологічною декларацією. Сьогодні архітектори, інженери, девелопери та держава дедалі частіше говорять про інше: будівлю потрібно оцінювати не лише за тим, скільки коштує її звести, а й за способами управління ресурсами протягом її життєвого циклу.. Саме навколо цієї нової логіки точилася дискусія «Енергія зсередини: будівля, яка живе сама» під час Архітектурного MeetUp’у. Підсумовуємо її результати в другому матеріалі циклу, що висвітлює події цього заходу.
Будувати дорожче, щоб жити дешевше
Розмова про автономні будівлі закономірно почалася з питання про державну політику з енергоефективності. Модераторка дискусії, менеджерка міжнародних проєктів НСАУ Ольга Терефєєва, попросила начальника Управління енергоефективності Міністерства розвитку громад та територій України Дмитра Петруніна пояснити, коли будівлі з майже нульовим рівнем споживання енергії перестануть бути поодинокими прикладами й стануть новою нормою українського будівництва. Відповідь окреслила значно ширшу трансформацію: змінюються не лише вимоги до проєктування, а й сама економіка галузі.
Ольга Терефєєва, модераторка дискусії, менеджерка міжнародних проєктів НСАУ. Фото: Максим Дробіненко
Дмитро Петрунін нагадав, що Україна рухається до цих змін уже понад сім років. Робота з адаптації законодавства до європейської Директиви про енергетичну ефективність будівель розпочалася ще у 2018 році. За цей час було ухвалено близько 70 нормативно-правових актів, запроваджено енергетичну сертифікацію, мінімальні вимоги до енергоефективності будівель, а також сформовано стратегію переходу до будівель із майже нульовим рівнем споживання енергії (nZEB). Втім, шлях виявився довшим, ніж очікували.
«Нам ковід заважав, грошей на державну підтримку не було, потім почалася війна. Це теж перешкоджає впровадженню відповідних реформ», — відверто констатував посадовець.
Дмитро Петрунін, начальник Управління енергоефективності Міністерства розвитку громад та територій України. Фото: Юрій Ферендович
Тому стандарт nZEB, який набув чинності у вигляді відповідного наказу торік, поки що має рекомендаційний характер. Девелопери можуть самостійно обирати, чи будувати за чинними мінімальними вимогами, чи одразу переходити до європейських стандартів.
Однак ця свобода вибору не триватиме довго. За словами Дмитра Петруніна, до 2030 року Україна має повністю підготувати законодавчу базу, після чого будівництво за стандартами nZEB мусить стати новою нормою. Додатковим стимулом буде імплементація нової редакції європейської Директиви про енергетичну ефективність будівель, ухваленої у 2024 році, яку Україна має адаптувати до кінця 2027 року.
Проте найбільш показовою стала розмова не про терміни, а про зміну критеріїв оцінки будівель. Нова європейська директива вводить поняття вартості життєвого циклу будівлі. Тобто оцінюватися має не лише кошторис будівництва, а й десятки років подальшої експлуатації: витрати на утримання, модернізацію та обслуговування.
«Будівлі, які споживають менше енергії, дорожчі на старті. Але із часом ці витрати вирівнюються, а в подальшій експлуатації вони вже працюють у плюс для споживача», — пояснив Дмитро Петрунін.
Після 2030 року будівництво за стандартами nZEB в Україні мусить стати новою нормою. Додатковим стимулом буде імплементація Директиви про енергетичну ефективність будівель
Щоб зробити цю логіку зрозумілішою, він запропонував просту аналогію: «Кожен із нас, коли купує автомобіль чи будь-який енергоємний прилад, дивиться не лише на його ціну, а й на енергоспоживання. Люди купують гібридні чи електричні автомобілі, тому що враховують вартість їхнього утримання. Чому така сама логіка не має працювати для будівель?».
Саме цей принцип, на думку представника міністерства, найближчими роками визначатиме і рішення інвесторів, і державну політику, і міжнародне фінансування. Адже донорські організації дедалі більше пов’язують підтримку проєктів із відповідністю сучасним стандартам енергоефективності. «Ми не можемо собі дозволити будувати двічі, а потім ще й перебудовувати», — підсумував Дмитро Петрунін.
Учасники дискусії «Енергія зсередини: будівля, яка живе сама» під час Архітектурного MeetUp’у: Піт Шамілов, засновник проєкту nZEB.PRO; Дмитро Петрунін, начальник Управління енергоефективності Міністерства розвитку громад та територій України; Вадим Литвин, голова Асоціації енергоаудиторів України; Едуард Супрунов, керівник департаменту B2B LG Electronics Ukraine; Максим Мятко, співзасновник архітектурно-проєктної компанії AIMM. Фото: Максим Дробіненко
Четверо за одним столом
Засновник проєкту nZEB.PRO, урбаніст, архітектор та енергоаудитор Піт Шамілов пояснив, чому самих лише нових нормативів недостатньо. Він вважає, що головна проблема українського ринку сьогодні полягає вже не у відсутності технологій, а у звичці сприймати енергоефективність як набір дорогих інженерних рішень, доданих у проєкт наприкінці.
«Енергоефективність починається не з теплового насоса і не із сонячних панелей. Вона починається в момент, коли архітектор робить перший ескіз», — такою була головна теза виступу. Шамілов стверджує, що стандарт nZEB — це насамперед інший спосіб проєктування. Архітектор більше не може працювати ізольовано, а інженерні системи не повинні «накладатися» на вже готову архітектуру. Від самого початку всі рішення мають прийматися комплексно.
«Три людини мусять сісти за проєкт», — пояснив він. Ідеться про архітектора, інженера та енергоаудитора. Модераторка панелі Ольга Терефєєва одразу додала: «Я вважаю, що чотири, бо четверта людина — це безпосередньо замовник».
Піт Шамілов, засновник проєкту nZEB.PRO, урбаніст, архітектор та енергоаудитор. Фото: Юрій Ферендович
Така міждисциплінарна робота, переконаний експерт, дозволяє отримати будівлю, що споживає менше енергії без суттєвого здорожчання будівництва. Для цього команда nZEB.PRO вже підготувала серію відкритих альбомів технічних рішень — від конструктивних вузлів оболонки до інженерних систем. Вони містять готові креслення, типові вузли, DWG-файли та нормативні рішення, які архітектори можуть безпосередньо використовувати в роботі.
«Беріть, копіпастьте, користуйтеся», — закликав Шамілов, демонструючи альбоми. За його словами, сьогодні професійній спільноті потрібні не лише нові вимоги, а й практичні інструменти, які допоможуть швидко інтегрувати ці вимоги в проєктування.
Вхідний квиток для інвестицій — nZEB
Попри те, що технології вже існують, а нормативна база поступово наближається до європейської, масового переходу до стандартів nZEB поки що не відбулося. Причина, як наголошували учасники дискусії, полягає не у відсутності технічних рішень, а в економіці самого девелоперського проєкту.
«Це додаткові капітальні вкладення. І це відкидає енергоефективні проєкти в конкуренції. Всі розмірковують дуже просто: ось тут квадратний метр коштує тисячу, а там — півтори чи дві тисячі», — пояснив Піт Шамілов. Він зазначив, що покупець, як і девелопер, найчастіше оцінює початкову вартість об’єкта, тоді як економічний ефект від енергоефективних рішень проявляється вже під час експлуатації будівлі. Саме тому навіть очевидні переваги nZEB далеко не завжди стають вирішальним аргументом на етапі продажу.
Відповідність nZEB уже стає обов’язковою умовою для багатьох міжнародних програм. Фактично це означає, що ринок отримує новий економічний стимул
Водночас ця модель починає змінюватися під впливом зовнішніх гравців. Якщо комерційний ринок і далі здебільшого конкурує за ціною квадратного метра, то міжнародні донори все частіше висувають зовсім інші вимоги.
«Міжнародний донор заходить в український проєкт виключно за наявності стандартів nZEB — це обов’язкова умова», — коротко сформулював Шамілов новий принцип фінансування проєктів відбудови й відзначив, що саме відповідність цьому стандартові вже стає обов’язковою умовою для багатьох міжнародних програм. Фактично це означає, що ринок отримує новий економічний стимул. Якщо раніше девелопер міг відкласти впровадження енергоефективних рішень, то тепер вони дедалі частіше стають «вхідним квитком» для міжнародного фінансування.
Піт Шамілов пропонує проєктувальникам активно використовувати відкриті альбоми технічних рішень, які підготувала команда nZEB.PRO. Фото: Юрій Ферендович
Однак навіть за таких умов, переконані учасники дискусії, вирішальним фактором залишатиметься якість самого проєктування. Чимало рішень, передбачених стандартом nZEB, не потребують суттєвого збільшення бюджету, якщо вони закладаються ще на етапі концепції. Як наголосив Вадим Литвин, голова Асоціації енергоаудиторів України, саме тому головне завдання сьогодні — навчитися рахувати не лише кошторис будівництва, а й майбутню економіку експлуатації будівлі.
«Якщо технічне рішення коштує лише на 10% дорожче, але дозволяє знизити експлуатаційні витрати на 30%, то для комерційної нерухомості така математика вже працює», — зазначив він, навівши приклад проєктів, де енергоаудит ще до початку будівництва дозволяв знайти рішення без суттєвого збільшення капітальних витрат.
Тож поки ринок оцінює лише вартість будівництва, а не повний життєвий цикл будівлі, навіть найкращі енергоефективні рішення залишатимуться радше винятком, ніж правилом.
Як не втратити переваги енергоефективних рішень
Вадим Литвин звернув увагу на аспект, який часто залишається поза фокусом під час розмов про енергоефективність. Він підкреслив, що навіть найкращі проєктні рішення не гарантують очікуваного результату, якщо після введення будівлі в експлуатацію інженерні системи не налаштовують, не контролюють і не супроводжують належним чином.
Вадим Литвин, голова Асоціації енергоаудиторів України. Фото: Юрій Ферендович
«Я бачу дуже багато красивих будинків, у яких закладені класні інженерні рішення. Але минає рік, закінчується гарантія, і будівля починає споживати в півтора раза більше енергії. І справа навіть не лише в грошах: людям просто стає некомфортно жити, — зауважив експерт. — Наприклад, одна із сучасних київських будівель, зведена лише сім-вісім років тому, сьогодні споживає приблизно стільки ж енергії, скільки типовий житловий будинок 1980-х років. Тобто платіжка однакова, а різниця тільки в культурі експлуатації. І от тут дуже важливо, щоб проєктанти супроводжували ще цей будинок певну кількість років або консультували керівну компанію чи ОСББ». Саме тому енергоаудит має починатися ще до початку будівництва. Останнім часом дедалі більше замовників звертаються не для перевірки вже наявних об’єктів, а для аналізу проєктних рішень.
«Ми беремо проєкт і можемо порахувати, скільки ця будівля буде споживати енергії через рік, п’ять чи десять років. І дуже часто достатньо незначних змін, щоб одразу зменшити експлуатаційні витрати на 20–30%», — пояснив Литвин.
Навіть найкращі проєктні рішення не гарантують очікуваного результату, якщо після введення будівлі в експлуатацію інженерні системи не налаштовують, не контролюють і не супроводжують
При цьому далеко не всі такі рішення потребують значного збільшення бюджету. Часто йдеться про правильну взаємодію інженерних систем, які традиційно проєктуються окремо одна від одної.
«Архітектор бачить образ будівлі, інженери проєктують свої системи, але дуже часто вони працюють окремо. Частина систем дублюється. Якщо ж їх правильно інтегрувати, можна одночасно скоротити капітальні інвестиції та суттєво зменшити витрати на експлуатацію», — переконаний Вадим Литвин.
Коли все під (клімат-) контролем
Якщо попередні спікери говорили про те, якою має бути сучасна модель проєктування, то співзасновник архітектурно-проєктної компанії AIMM Максим Мятко та керівник департаменту B2B LG Electronics Ukraine Едуард Супрунов показали, як вона працює на практиці.
Максим Мятко звернув увагу на те, що енергоефективність неможливо «додати» до готової будівлі. Вона має стати частиною архітектурного задуму ще на стадії концепції: «Для нас важливо ще на початку проєкту зрозуміти, як працюватиме будівля, як нею управлятимуть, якою є бізнес-модель, як власник бачить експлуатацію, розвиток і навіть майбутній продаж чи комерціалізацію об’єкта. Саме тоді народжується сильна концепція: коли архітектори, інженери та інвестор працюють як одна команда. Це дозволяє знайти оптимальні технологічні рішення, спланувати не лише бюджет будівництва, а й витрати протягом усього життєвого циклу будівлі.
Тому енергонезалежність — це не лише про інженерію чи архітектуру. Це про грамотне управління інвестиціями, ресурсами та майбутньою економікою об’єкта. І тільки такий підхід сьогодні створює будівлі, які залишаються ефективними й конкурентними на роки вперед».
Максим Мятко, співзасновник архітектурно-проєктної компанії AIMM. Фото: Юрій Ферендович
Саме тому AIMM уже понад десять років працює над проєктами в тісній співпраці з інженерами. Як пояснив Едуард Супрунов, ця взаємодія починається ще до появи робочої документації: «Коли в архітекторів з’являється концепція, ми приходимо з технологіями. Разом формуємо логіку, як їх імплементувати». Такий підхід дозволяє уникнути типової для ринку ситуації, коли архітектурні рішення ухвалюються окремо від інженерних систем, а потім доводиться шукати компроміси між естетикою, бюджетом і технічними можливостями.
На думку Едуарда Супрунова, український ринок досі часто розглядає опалення, вентиляцію та кондиціонування як три окремі системи, хоча фактично вони мають працювати як єдиний комплекс. «Опалення й кондиціонування — це не різні речі. Це одна система клімат-контролю», — наголосив він.
Такий підхід дозволяє не лише скоротити кількість приладів, а й ефективніше використовувати вже встановлені системи. Наприклад, сучасне обладнання для кондиціонування здатне працювати в режимі теплового насоса, забезпечуючи будівлю теплом узимку без дублювання інженерної інфраструктури. Проте реальні розрахунки свідчать, що саме охолодження визначає основні вимоги до інженерії будівлі.
Едуард Супрунов, керівник департаменту B2B LG Electronics Ukraine. Фото: Юрій Ферендович
«Якщо говорити про сучасний офіс, система кондиціонування вже сьогодні потребує приблизно 150 Вт холоду на квадратний метр. А в торговельних центрах ці показники ще вищі. Так, у брендбуці групи Inditex — Zara, Massimo Dutti та інших брендів — закладено понад 200 Вт холоду на квадратний метр», — навів приклад керівник департаменту B2B LG Electronics Ukraine.
Для порівняння, сучасні нормативи передбачають, що розрахункове теплове навантаження будівлі становить близько 45 Вт на квадратний метр. Тобто система кондиціонування вже має у два-три рази більший запас потужності, ніж потрібно для опалення. Саме тому, пояснив експерт, більшість сучасних систем кондиціонування, що працюють як теплові насоси, можуть забезпечувати будівлю теплом узимку без установлення окремої системи опалення.
Не дублюй, а резервуй
Підбиваючи підсумок, Едуард Супрунов запропонував ще раз повернутися до питання, яке звучало впродовж всієї дискусії: що насправді означає енергонезалежна будівля? Як запевняє експерт, головна помилка полягає в тому, що автономність досі часто намагаються забезпечити шляхом дублювання інженерних систем.
«Ми часто бачимо проєкти, де хочуть бути енергонезалежними, тому просто дублюють усі системи. Це подвійні капітальні витрати, подвійна експлуатація. Насправді потрібно резервувати не систему, а джерело енергії для неї», — пояснив Супрунов.
Саме тому, на його думку, сучасні будівлі мають переходити на електричні системи теплопостачання, залишаючи газ не як основне джерело тепла, а як резерв для виробництва електроенергії через генерацію.
Слухають і навіть конспектують: слухачі дискусії «Енергія зсередини: будівля, яка живе сама». Фото: Максим Дробіненко
«Електрика — це найбільш диверсифіковане джерело енергії. Її можна резервувати сонячними панелями, акумуляторами, генераторами. Якщо на об’єкті є газ, його доцільніше використовувати саме для виробництва електроенергії, а не дублювати ще одну систему опалення», — зазначив експерт і додав, що практика вже підтверджує ефективність такого підходу. Одним із перших житлових комплексів, де реалізували концепцію централізованого кондиціонування на базі VRF-систем, став столичний ЖК Creator City. Відмовившись від традиційних зовнішніх блоків на фасадах, проєктувальники зберегли архітектурний вигляд будівлі й отримали універсальну систему, що працює як на охолодження, так і на опалення. Кожен власник квартири може самостійно обирати потрібний режим.
Ще один показовий приклад — клініка «Добробут» на Севастопольській площі. Початковий проєкт передбачав класичну схему: холодильні машини для охолодження та газову котельню для опалення. Після корегування проєкту клініка вже шість років забезпечує опалення, гаряче водопостачання та кондиціонування виключно за рахунок теплових насосів, тоді як газова котельня так і не знадобилася для повноцінної роботи об’єкта.
Сучасні будівлі мають переходити на електричні системи теплопостачання, залишаючи газ не як основне джерело тепла, а як резерв для виробництва електроенергії через генерацію
Не менш промовистим став і досвід кампусів у UNIT.City, реалізованих компанією «Ковальська». Ще на етапі концепції було вирішено відмовитися від традиційних систем опалення на користь VRF-технології. Попри поширений стереотип про низький комфорт повітряного опалення, після першої зими експлуатації замовник визнав рішення успішним. «Усе залежить від того, як це спроєктоване. Якщо правильно розрахувати повітрообмін, таке рішення виявляється і комфортнішим, і економічно вигіднішим», — підсумував Супрунов.
Головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA Костянтин Ковшевацький відкриває нову панель у рамках Архітектурного MeetUp’у. Фото: Юрій Ферендович
Спільний знаменник
Дискусія навколо енергоефективності та енергонезалежності в межах організованого PRAGMATIKA.MEDIA Архітектурного MeetUp’у «Будівля, що тримає удар. Архітектура стійкості: від оболонки до міста» показала: автономність будівлі визначається не кількістю резервних котелень чи генераторів. Вона починається зі зважених проєктних рішень, які дозволяють будівлі споживати менше енергії, ефективніше використовувати наявні ресурси й залишатися працездатною навіть у кризових умовах. Саме на цьому підході ґрунтується концепція nZEB-будівель, що поступово стає новим орієнтиром для української будівельної галузі. Якщо держава закріплює цей курс через оновлення нормативної бази та її гармонізацію з європейськими вимогами, то міжнародні донори дедалі частіше роблять відповідність стандартам nZEB необхідною умовою фінансування проєктів відбудови. Енергоефективність перестає сприйматися як набір окремих технологій чи маркетингова перевага та стає базовим принципом проєктування, де архітектура, інженерія й економіка життєвого циклу будівлі працюють як єдина система.
