Архітектурний MeetUp став розмовою не просто про майбутнє, а безпосередньо про процеси, які вже відбуваються й визначають, якою буде Україна після війни.
Чи в змозі сучасна будівля захистити людину від наслідків війни? Це питання формулює нові вимоги до проєктування та проєктувальників. Саме цю нову реальність обговорювали учасники Архітектурного MeetUp’у. Від практичного досвіду відновлення зруйнованих підприємств до вибухостійких фасадів і вікон — дискусія продемонструвала, що українська будівельна галузь уже оперативно реагує на руйнівні фактори війни та формує нові стандарти архітектури й реконструкції. Але чи готові до цього будівельні норми, девелопери та держава? Ці питання стали предметом дискусії «Оболонка: фасад як перша лінія оборони» в рамках Архітектурного MeetUp’у, про що й розповімо в першому матеріалі із циклу статей, присвячених підсумкам заходу.
Аудиторія архітектурного MeetUp’у «Будівля, що тримає удар. Архітектура стійкості: від оболонки до міста» в очікуванні першої дискусії. Фото: Максим Дробіненко
Відбудова як окрема будівельна компетенція
Скільки місяців потрібно, щоб відновити зруйновану до фундаменту будівлю? Не так уже й багато: 4–7 місяців, розповів про практику будівництва під час війни директор компанії Rauta Андрій Озейчук. За роки повномасштабної війни команда відновила понад десять комерційних об’єктів у різних регіонах України — від логістичних центрів до виробничих підприємств. Цей досвід, каже фахівець, дозволив сформулювати кілька принципів, без яких сьогодні вже неможливо говорити про відбудову: «Для кінцевого власника приліт завжди стає несподіванкою. Але відбудовують насамперед не будь-яку споруду, а критичну для роботи бізнесу: цех, логістичний термінал, виробництво. Головне завдання — максимально швидко перезапустити процеси».
Фасад дедалі частіше розглядається як багатофункціональна система, що одночасно відповідає за безпеку, довговічність, енергоефективність і якість міського середовища
Саме швидкість стає ключовим критерієм сучасної реконструкції. Навіть зимові морози чи спека — не привід зупиняти відновлювальні роботи, коли йдеться про критично важливу інфраструктуру. За словами Озейчука, є способи захистити людей на будмайданчику від кліматичних факторів: «Пам’ятаю роботи на об’єкті взимку в мороз мінус 20. Дуже допомагають жилетки з пауербанками з підігрівом, рукавиці з хімічними грілками, тому навіть у великий мінус можна працювати безперервно».
Якщо конструкції вдалося зберегти хоча б частково, відновлення обходиться значно дешевше за нове будівництво. «Навіть коли будівлю практично знесло, залишаються фундаменти, інженерні мережі, земельна ділянка. Відновлення вище нульового циклу коштує приблизно 40–50% вартості нової будівлі», — пояснив директор компанії Rauta.
Андрій Озейчук, СЕО компанії Rauta. Фото: Юрій ферендович
Втім, війна змінила не лише темпи відбудови, а й вимоги до реконструкції. Якщо раніше завданням було просто повернути будівлю в експлуатацію, то сьогодні кожне відновлення стає можливістю зробити її стійкішою.
«Замовники ставлять два завдання: зробити максимально швидко й зробити краще, ніж було. Це означає використати сучасніші рішення: підвищити енергоефективність, змінити архітектуру, застосувати вибухостійке скління, модернізувати інженерні системи», — зазначив Андрій Озейчук. Окремо він підкреслив, що відбудова більше не може бути справою лише будівельної компанії. Вирішальне значення має взаємодія архітектора, інженера, проєктувальника й підрядника ще на старті робіт.
«Коли стається руйнування, лише той, хто проєктував будівлю, добре розуміє її конструктив і може допомогти швидко ухвалити правильні рішення щодо відновлення. Саме тому сьогодні критично важлива командна робота всіх учасників проєкту», — підсумував експерт.
Склопакети після полігонних випробувань. Фото: Максим Дробіненко
Триплекс, STANAG і нові стандарти безпеки
Якщо Андрій Озейчук говорив про швидкість відбудови, то генеральний директор ТОВ «Вінкхаус Україна» Іван Богдан запропонував поглянути на іншу проблему — що має змінитися в самій конструкції будівлі, аби вона краще захищала людей під час обстрілів. Найбільшу небезпеку для цивільних становлять не прямі влучання, а вторинні уламки після вибуху. Найбільша їх частка — саме уламки скла.
«Під час військових конфліктів близько 80% важких поранень цивільні отримують після вибуху, а не від самого боєприпасу. І серед вторинних уламків найбільшу загрозу становить саме скло», — зауважив Іван Богдан. Саме тому компанія разом із партнерами розпочала розроблення світлопрозорих конструкцій, здатних витримувати дію вибухової хвилі без утворення небезпечних уламків. До роботи долучилися «Вінкхаус Україна», «Вікна-Стар», Reynaers Aluminium, Glas Trösch, а також військові експерти, які допомагали формувати програму випробувань. За кілька років від ідеї вдалося перейти до повномасштабних полігонних тестів і отримати позитивні результати за першим та другим класами вибухостійкості EXR1 (NS) і EXR2 (NS) європейського стандарту EN 13123.
Іван Богдан, генеральний директор ТОВ «Вінкхаус Україна». Фото: Максим Дробіненко
Окрему увагу Богдан приділив поширеним уявленням про «бронеплівки», які часто рекламують як універсальний захист. Проте це лише часткове рішення: «Посилити тільки склопакет недостатньо. Якщо він не утримується конструкцією, то під дією вибухової хвилі перетворюється на “літаючу гільйотину”. Склопакет вагою 40–60 кілограмів може вилетіти всередину приміщення на кілька метрів».
Саме тому вибухостійке вікно — це комплексне інженерне рішення. Перший рівень захисту забезпечує триплексований склопакет із кількома полімерними шарами, який не розсипається на уламки. Другий — посилена стулка та рама, здатні витримати навантаження від вибухової хвилі. Третій — спеціальна протизламна фурнітура та кріплення, що не дозволяють конструкції вирватися з прорізу. Не менш важливим є й правильний монтаж: навіть найкраща система не працюватиме, якщо її неправильно закріпити у фасаді.
Виставковий стенд ТОВ “Компанія Вікна-Стар” та ТОВ «Вінкхаус Україна» як ілюстрація до доповіді про стійкі світлопрозорі конструкції. Фото: Юрій Ферендович
Як наголосив спікер, принципово змінився і сам критерій оцінки таких конструкцій. Під час випробувань важливо не те, чи залишиться вікно неушкодженим після вибуху. Головне — щоб жоден уламок скла, профілю чи фурнітури не потрапив усередину приміщення, а сама конструкція залишилася в прорізі та не утворила небезпечних щілин. Саме такі вимоги закладені в міжнародних стандартах випробувань.
Онлайн-виступ Михайла Орленка, виконавчого директора Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій». Фото: Юрій Ферендович
Розвиваючи тему, виконавчий директор Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій» Михайло Орленко розповів, що наступним етапом досліджень став захист уже не лише від вибухової хвилі, а й від уражаючих елементів сучасних боєприпасів і дронів. Оскільки міжнародних стандартів для таких випробувань поки не існує, українські виробники взяли за основу стандарт НАТО STANAG 2920, який використовується для тестування засобів індивідуального захисту — бронежилетів, касок і захисних окулярів. Саме на його базі сьогодні розробляється методика оцінки стійкості світлопрозорих конструкцій до уламків, а сертифіковані випробування мають завершитися найближчим часом.
Фасад як перша лінія оборони — це метафора чи нова професійна реальність?
Якщо виступи перших фахівців були присвячені конкретним технологіям, то панельна дискусія перевела розмову на принципово інший рівень. Головне питання звучало так: чи повинен фасад сучасної будівлі стати елементом цивільного захисту, чи його функція залишається незмінною — відокремлювати внутрішній простір від зовнішнього середовища?
Учасники дискусії «Оболонка: фасад як перша лінія оборони»: Іван Богдан, генеральний директор ТОВ «Вінкхаус Україна»; Дарина Скрипник, архітектурна консультантка й архітекторка ТОВ «Компанія Вікна-Стар»; Павло Сомов, девелопер, засновник групи компаній EcoBud Building Group; Павло Пекер, архітектор, засновник і СЕО архітектурного бюро Peker&Partners; Геннадій Фаренюк, директор Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (ДП НДІБК). Фото: Юрій Ферендович
Директор Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (ДП НДІБК) Геннадій Фаренюк запропонував доволі стриманий погляд. На його думку, війна не повинна повністю змінювати логіку цивільного будівництва.
«Зовнішня оболонка будівлі історично створювалася для захисту людини від природних впливів — холоду, спеки, вітру, опадів. Якщо ми говоримо про захист від воєнних загроз, для цього є спеціальні захисні споруди». На переконання Геннадія Фаренюка, жоден фасад не здатний захистити від прямого влучання боєприпасу, а тому основний акцент має залишатися на розвитку мережі якісних укриттів.
Геннадій Фаренюк, директор ДП НДІБК. Фото: Юрій Ферендович
Втім, інші учасники дискусії запропонували розширити саме поняття безпеки. Архітекторка ТОВ «Компанія Вікна-Стар» Дарина Скрипник зауважила, що сучасні фасадні системи вже давно виконують не лише теплоізоляційну чи декоративну функцію. Вони можуть суттєво зменшувати ризики від вибухової хвилі, уламків скла та інших вторинних факторів ураження. «Ми не говоримо про пряме влучання ракети. Але ми можемо зробити будинок безпечнішим і виграти для людей ті самі п’ять-десять хвилин, необхідних, щоб спуститися до укриття», — наголосила вона.
Дарина Скрипник, архітекторка ТОВ «Компанія Вікна-Стар». Фото: Юрій Ферендович
Цю думку підтримав Іван Богдан. Він зауважив, що нові вимоги до фасадів формуються не лише війною, а й загальною еволюцією поняття безпеки. Якщо раніше віконні конструкції оцінювалися насамперед за теплоізоляцією чи дизайном, то сьогодні до них додаються вибухостійкість, протизламність і здатність утримувати уламки після вибуху.
Водночас архітектор Павло Пекер запропонував ще один вимір дискусії — соціальний. Він зазначив, що українське суспільство поступово адаптується до життя під час війни, однак це не означає, що міста мають перетворитися на систему бетонних фортець.
Павло Пекер, архітектор, засновник і СЕО архітектурного бюро Peker&Partners. Фото: Юрій Ферендович
«Я не вірю в тотальний захист усього навколишнього середовища. Ми не будемо жити в суцільних бункерах. Архітектура повинна знайти баланс між безпекою та якістю життя», — сказав він, навівши приклад Ізраїлю, де захищені приміщення інтегровані в житлові будинки, але не визначають їхню архітектуру.
Практичний вимір цього балансу окреслив девелопер Павло Сомов. Він погодився, що нові технології скління вже можуть стати конкурентною перевагою дорогого житла, однак для масового будівництва головним обмеженням поки що залишається економіка: «Від прямого влучання не допоможе жоден фасад. Але рішення, які захищають від вибухової хвилі та уламків, уже сьогодні можуть бути додатковою опцією для нових проєктів. Питання лише в тому, наскільки ринок готовий за це платити».
Павло Сомов, девелопер, засновник групи компаній EcoBud Building Group. Фото: Максим Дробіненко
Попри різні погляди, учасники дискусії зійшлися в одному: війна вже змінила технічне завдання для архітекторів. Фасад більше не можна проєктувати лише як оболонку, що забезпечує енергоефективність і комфорт. Відтепер він дедалі частіше розглядається як багатофункціональна система, що одночасно відповідає за безпеку, довговічність, енергоефективність і якість міського середовища. Саме пошук оптимального балансу між цими вимогами, а не максимальний рівень захисту будь-якою ціною, став головним висновком обговорень.
Нормативи мирного часу для війни не працюють
Проте найбільш гостра частина дискусії стосувалася навіть не технологій, а правил гри, тому що в питаннях безпеки простих рішень не існує. Учасники погоджувалися: український ринок уже навчився створювати нові безпекові рішення, але нормативна база й державна політика не встигають за швидкістю цих змін.
Питання модератора, головного редактора PRAGMATIKA.MEDIA Костянтина Ковшевацького, прозвучало прямо: чи встигає держава переглядати будівельні норми відповідно до нових загроз і взагалі адекватно реагувати?
Костянтин Ковшевацький, головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA та модератор дискусії «Оболонка: фасад як перша лінія оборони». Фото: Юрій Ферендович
Директор ДП НДІБК Геннадій Фаренюк визнав, що ні. «Чи встигає нормативна база? Не встигає. Ми десятиліттями проєктували будівлі для захисту від природних впливів. А сьогодні навіть не маємо відповіді на базове питання — яке навантаження повинна витримувати конструкція під час війни».
За словами Фаренюка, проблема не лише у відсутності нових ДБН. Досі не існує фізичних критеріїв, за якими можна оцінювати ефективність таких конструкцій. Якщо сучасні виробники вже випробовують фасади й вікна під навантаженнями, що вимірюються мегапаскалями, то чинні нормативи оперують зовсім іншими параметрами, сформованими ще для мирного часу. Ба більше, навіть успішне випробування конструкції не дає відповіді на головне питання — чи виживе людина всередині приміщення після проходження вибухової хвилі. Для цього, наголосив спікер, потрібні окремі державні дослідницькі програми та нова система вимірювань.
Експерти стверджують, що проблема полягає не лише в нормативній базі, а й у відсутності державної політики популяризації безпечного будівництва
Водночас експерти стверджували, що проблема полягає не лише в нормативній базі, а й у відсутності державної політики популяризації безпечного будівництва. Іван Богдан навів приклад європейських країн, де питання захищених фасадів давно перестало бути справою окремих виробників: «В Європі про це говорить сама держава. Поліція, страхові компанії, муніципалітети пояснюють девелоперам і власникам житла, які рішення варто застосовувати. Безпечні конструкції стають стандартом, а не преміальною опцією».
Попри різні погляди, учасники дискусії зійшлися в одному: війна вже змінила технічне завдання для архітекторів. Фото: Максим Дробіненко
На його думку, саме така взаємодія держави, бізнесу та страхового сектора дозволяє поступово змінювати ринок. Як приклад він навів Німеччину, де після зростання кількості квартирних пограбувань держава розгорнула масштабну інформаційну кампанію щодо протизламних конструкцій, а страхові компанії почали стимулювати їх установлення фінансовими знижками. За кілька років це дало відчутний результат.
Українські учасники дискусії фактично запропонували аналогічний підхід і для безпекових рішень, пов’язаних із війною. Йшлося не лише про оновлення будівельних норм, а й про державні програми співфінансування захищених фасадів для житла, обов’язкові вимоги до лікарень, дитячих садків та інших соціальних об’єктів, а також про системний діалог між державою, виробниками й проєктувальниками. Інакше, за словами учасників, навіть найкращі технології залишатимуться нішевими рішеннями, а не новим стандартом українського будівництва. Технологічно українська галузь уже готова до нових викликів війни. Тепер головне питання полягає в іншому: чи встигнуть за нею державна політика, нормативна база та правила, за якими проєктуватимуться українські міста після перемоги.
