Архітектори за українську спадщину: підсумки трирічного проєкту UREHERIT

Чим був проєкт UREHERIT

UREHERIT стартував у 2023 році як реакція на спричинені повномасштабним вторгненням безпрецедентні руйнування культурної спадщини. Міжнародна ініціатива за координації Асоціації архітекторів Литви об’єднала одинадцять організацій із восьми країн ЄС і трьох українських партнерів. За три роки в рамках проєкту відбулися десятки воркшопів, експертних зустрічей і виїзних модулів — у Стокгольмі, Вільнюсі, Копенгагені, Відні, Івано-Франківську, Києві. Дванадцять пілотних проєктів були втілені на реальних локаціях по всій Україні. Крім того, в межах UREHERIT були розроблені методології оцінки збитків, рекомендації щодо реновації радянського житла, освітня CPD-програма для архітекторів (Continuing Professional Development) і посібник із партисипативного відновлення спадщини.

За словами координаторки проєкту Рути Лейтанайте, він базувався на принципах співпраці: «Із самого початку ми вирішили, що не хочемо просто копіювати досвід Європейського Союзу в Україні, тому що це не спрацює. Усе — методології, рекомендації — розроблялося разом з українськими експертами, з адаптацією європейського досвіду на найбільш ефективному рівні». Заключна конференція в Чернівцях є підсумком спільної роботи — від труднощів, через які довелося пройти, до надбань, які вже вдалося реалізувати на практиці.

«Усе — методології, рекомендації — розроблялося разом з українськими експертами, з адаптацією європейського досвіду на найбільш ефективному рівні», — Рута Лейтанайте

День перший: методики фіксації руйнувань і розмова з громадами

Фінальна конференція UREHERIT почалася з попередження про загрозу безпеці. Учасників вимушено евакуювали з університетських приміщень, і через дві години захід відновився в новій локації. Попри не найсприятливіший початок, деканеса факультету архітектури, будівництва та декоративно-прикладного мистецтва Чернівецького університету Євгенія Новак знайшла в цьому позитив: «Якби не сьогоднішня ситуація, ми б не були наразі в прекрасній, чудовій бібліотеці». Для більшості учасників це був не перший такий епізод — подібні супроводжували проєкт усі три роки його існування. Однак ці негаразди не змогли зупинити роботу UREHERIT.

Після вітальних слів президента Національної спілки архітекторів України (НСАУ) Олександра Чижевського та координаторки проєкту Рути Лейтанайте, яка представила підсумкову презентацію UREHERIT, конференція перейшла до тематичних сесій. Їх було чотири, і кожна торкалася окремого аспекту роботи зі спадщиною в умовах війни.

Першу сесію було присвячено оцінці цінності та збитків культурної спадщини. Віцепрезидентка НСАУ Олена Олійник навела невтішні дані: за підрахунками Міністерства культури на січень 2026 року, понад 4000 культурних об’єктів в Україні зазнали пошкоджень або руйнувань, а загальні збитки перевищують 31 мільярд доларів. На жаль, показники продовжують зростати. Паралельно з фіксацією втрат консорціум працював над їхнім документуванням — і тут у пригоді став досвід партнерів.

За підрахунками Міністерства культури на січень 2026 року, понад 4000 культурних об’єктів в Україні зазнали пошкоджень або руйнувань, а загальні збитки перевищують 31 мільярд доларів

Генрієтта Ейструп від Данської королівської академії представила огляд п’яти скандинавських методологій оцінки спадщини, де ключовим висновком є потреба в гнучких державних підходах із залученням фахівців і без універсальних рішень: різні будівлі вимагають різних підходів. Водночас Італійська рада CNAPPC (Consiglio Nazionale Architetti, Pianificatori, Paesaggisti e Conservatori — Національна рада архітекторів, планувальників, ландшафтних дизайнерів і природоохоронців) презентувала 12-годинний навчальний курс з оцінки воєнних пошкоджень та діагностики залізобетонних конструкцій. «Можливо, ми зможемо експортувати цей курс і в інші місця, які постраждали від війни», — зазначив представник CNAPPC Марчелло Россі.

Практичний досвід фіксації руйнувань після ракетного удару по Львову 4 вересня 2024 року представили архітектори Ігор Бокало та Мар’яна Каплінська. Маючи досвід негайного обстеження пошкоджених пам’яток, команда зіставила міжнародні підходи ICCROM (International Centre for the Study of the Preservation and Restoration of Cultural Property — Міжнародного центру з дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей) з українськими процедурами фіксації пошкоджень та підготовки документації для проведення невідкладних робіт і подальшого розроблення проєктів реставрації. Важливу роль для відбудови втраченої внаслідок влучання частини будівлі відіграли матеріали раніше виконаної цифрової фіксації об’єкта, які надала компанія Skeiron. Мар’яна Каплінська підкреслила, що відновлення цілісності та характеру пам’ятки важливе не лише в контексті одного будинка, але й для повернення до життя міського середовища довкола нього.

Присвячена партисипації, тобто залученню громад, друга сесія виявилася чи не найлюдянішою. Міська планувальниця Дарина Пасюта окреслила виклики громад — від травм до радянської звички до рішень «згори». Вона наголосила: «З громадами, які пройшли через колективну травму, потрібно спочатку відновити довіру. Краще йти до людей там, де вони вже є: біля церкви, біля супермаркету».

Практичні інструменти партисипації презентували спільно з міжнародними партнерами. Даніела Калчу (Румунський орден архітекторів) разом із Марією Уфімцевою (Ro3kvit) розповіли про волонтерський табір у Роздолі, де українська та румунська молодь ремонтувала палацовий флігель, а в підсумку була створена 130-сторінкова методологія. Водночас Юлар Марк (Естонська асоціація архітекторів) представив формат 24-годинних урбанхакатонів — однодобового «мозкового штурму», де експерти, влада та бізнес разом шукають швидке рішення для проблеми міста. За три роки консорціум провів чотири таких інтенсиви в Житомирі та Львові для 150 учасників, а їхнім прямим результатом стало відновлення закинутого кінотеатру.

Третя сесія зосередилася на архітектурних конкурсах як інструментах прозорості. Серед практичних результатів співпраці Австрійська палата архітекторів (Bundeskammer der Ziviltechniker:innen, BKZT) анонсувала систему оцінки конкурсів Architectural Design Competition Evaluation Tool. Цей онлайн-інструмент надзвичайно актуальний для України через внутрішні виклики: брак фінансування, законодавчі суперечності щодо пам’яток та відмови переможців від реалізації. Проте не лише Україна отримала корисний досвід, як зазначив представник BKZT Себастіан Йобст: «Це не односторонній обмін — ми також багато навчилися від української сторони».

Деякі принципи прозорості вже втілені на практиці. Катерина Хмельна, начальниця управління архітектури департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, розповіла про перший для Миколаєва архітектурний конкурс — для Будинку офіцерів флоту, натхнений кейсом палацу Потоцьких в Івано-Франківську. Конкурс для цієї пам’ятки національного значення оголосили в червні 2024 року і, попри перешкоди, успішно завершили в листопаді. Навіть коли на другий день засідання журі раптово вимкнулося світло й онлайн-учасники залишилися без зв’язку, це не зупинило процес — переможця визначили. Ним стала харківська команда архітекторів на чолі із Сергієм Ільченком, яка тепер готує наукову документацію й досліджує автентичне оздоблення фасадів будівлі. «Це був неймовірний досвід — ми отримали набагато більше, ніж очікували: якісну спеціалізовану думку та дуже гарні проєкти», — підсумувала Катерина Хмельна.

«Це був неймовірний досвід — ми отримали набагато більше, ніж очікували: якісну спеціалізовану думку та дуже гарні проєкти», — Катерина Хмельна про архітектурні конкурси

Четверта сесія підняла тему модерністичного житла, яка є суперечливою для українського суспільства. Рута Лейтанайте застерегла від наслідування литовського досвіду: оновлення радянських панельних будівель через утеплення призвело до втрати ідентичності районів, а квартири та громадські простори не покращуються. Водночас дослідник і голова громадської організації New Housing Policy Ukraine Олександр Анісімов висловився ще різкіше щодо відбудови пошкодженого житла в Україні: будується те саме, що й було, але утеплене. UREHERIT запропонував холістичний підхід — реновацію як комплексне покращення просторової логіки та соціального життя районів. «Ніколи не говоріть про знесення таких будинків. Лікування реконструкцією — це момент, коли Україна, її населені пункти й громади визначають, який вигляд матимуть міста в дуже далекому майбутньому», — наголосив Олександр Анісімов.

«Ніколи не говоріть про знесення таких будинків. Лікування реконструкцією — це момент, коли Україна, її населені пункти й громади визначають, який вигляд матимуть міста в дуже далекому майбутньому», — Олександр Анісімов

Литовський експерт Мартінас Марозас, який презентував результати робочої групи, зізнався: через проблеми з грошима, спроможністю та власністю пропонувати готові рішення складно, що стало зрозумілим після урбанхакатону у Львові. Тому важливо починати з майстер-плану, щоб мешканці могли побачити потенціал свого кварталу, і захисту відкритого простору між будинками. Конкретні рішення для мікрорайонів Львова й Запоріжжя презентували студенти Харківської школи архітектури (ХША) та Каунаського технологічного університету (КТУ), які створили проєкти житла для тимчасового переселення людей. Викладачка КТУ Рута Славінскайте сказала про цей досвід: «Найважливіший висновок — студентам треба бути впевненими в собі, але водночас залишатися скромними. Вони проєктують не для себе».

Перший день завершився урочистою частиною: у Шевченківській залі університету президент НСАУ Олександр Чижевський представив результати щорічного огляду-конкурсу «Премія Національної спілки архітекторів» і вручив нагороди переможцям, серед яких були й чернівецькі архітектори. Захід став символічним завершенням насиченого дня — і можливістю для місцевої архітектурної спільноти долучитися до розмови про українську архітектуру сьогодні.

День другий: хто будуватиме майбутнє української спадщини

Якщо перший день конференції був присвячений фіксації втрат та інструментам залучення громад, то другий зосередився на питанні професійного потенціалу фахівців. Дві робочі сесії дня охопили тему освіти: програму безперервного професійного розвитку CPD для архітекторів та інтеграцію курсів із реставрації й роботи зі спадщиною до університетських програм.

П’яту сесію відкрила презентація освітньої програми CPD, розробленої Architects Sweden та НСАУ в межах ініціативи UREHERIT. Пер Мікаель Селлстрем (Architects Sweden) пояснив важливість цього кроку для України: інтеграція до ЄС вимагає термінового оновлення знань місцевих архітекторів. Програма охопила 500 професіоналів через шість модулів у європейських та українських містах і завершилася 12 пілотними проєктами та виданням книги. Керівниця програми з української сторони Олена Олійник підкреслила зміну філософії архітекторів: «Ми збагнули, що архітектор і реставратор є відповідальними за спадщину й повинні зробити все можливе, щоб довести проєкт до реалізації. Байдуже, чи це окремий об’єкт, чи фрагмент цілого міста». Її колега Олександр Чижевський додав: «Ми зрозуміли, що спадщина пов’язана зі сталим розвитком і взагалі з розвитком міста».

Учасники програми — архітектори Мар’яна Каплінська, Ігор Бокало й команда зі Світланою Бірюк і Олександром Крижанівським — поділилися враженнями наживо. Чернівецька команда розповіла, як напрацювання в рамках CPD лягли окремим розділом до містобудівної документації «Відродження традиційного середовища». Водночас вони провели фотофіксацію 765 об’єктів культурної спадщини, уточнили межі буферної зони об’єкта ЮНЕСКО — резиденції митрополитів Буковини і Далмації, а також розробили пропозиції щодо регенерації занедбаної промзони між річкою Прут та історичним центром міста. Так здобуті в межах CPD теоретичні знання втілились на практиці.

«Ми збагнули, що архітектор і реставратор є відповідальними за спадщину й повинні зробити все можливе, щоб довести проєкт до реалізації. Байдуже, чи це окремий об’єкт, чи фрагмент цілого міста», — Олена Олійник

Завершальна сесія була присвячена підготовці фахівців зі спадщини у Львівській політехніці, Харківській школі архітектури та Чернівецькому університеті. Професор Микола Бевз відверто розкритикував системні проблеми реставраційної освіти в Україні, зазначивши, що через ліквідацію окремої спеціальності та сертифікації підготовка відірвана від практики: «Ми продукуємо архітекторів багато років, але реальність і практика є десь збоку». Як наслідок, архітектори часто не здатні розпізнати автентичні елементи під час робіт.

Натомість Ірина Мацевко із ХША представила розроблений у межах UREHERIT курс «Критична реконструкція», який навчає бакалаврів працювати зі спадщиною як із безперервним процесом через адаптацію та переосмислення: «Спадщина — це живий процес постійного осмислення минулого, що дає нам можливість формувати й підсилювати свою національну ідентичність». Водночас молоді вчені Чернівецького національного університету, Катерина Герич та Євген Попович, презентували курси із цифрового 3D-сканування пам’яток. Завідувачка кафедри архітектури, урбаністики та збереження об’єктів ЮНЕСКО Ірина Коротун підсумувала, що системне розуміння ринку праці та якісна вища освіта дають архітекторам необхідні професійні навички, формуючи моральні імперативи для гармонійного розвитку міст і дбайливого збереження історичної спадщини.

Після фіналу UREHERIT: що змінилося і що попереду

Три роки масштабної місії зі збереження української спадщини UREHERIT добігли кінця. Втім, Рута Лейтанайте переконана, що це не остаточне завершення, а початок безлічі проєктів та ініціатив. UREHERIT уже породив нові проєктні заявки від партнерів консорціуму, нові академічні співпраці між університетами та нові робочі групи в рамках Ради архітекторів Європи. Проте є і чесне визнання, що вдалося не все. Заявка на продовження UREHERIT не отримала фінансування, тож на Україну чекатиме багато самостійної роботи: від інтеграції розроблених методологій у законодавство до зміни уявлення, що відбудова спадщини не на часі.

«Те, чого ми досягли, є досить рідкісним: ми створили платформу для рівноправної співпраці між українськими та європейськими фахівцями. Це не була одностороння передача знань. Це був процес спільного творення», — Рута Лейтанайте

Та головне, що лишив після себе проєкт, — це мережа цінних зв’язків і солідарність. За три роки учасники UREHERIT зріднилися завдяки роботі разом та обміну досвідом, на чому наголосила Рута Лейтанайте: «Те, чого ми досягли, є досить рідкісним: ми створили платформу для рівноправної співпраці між українськими та європейськими фахівцями. Це не була одностороння передача знань. Це був процес спільного творення». Навіть після завершення проєкту ця мережа партнерств — найнадійніша гарантія того, що Україна не залишиться наодинці з викликами відновлення.