Спадщина Карло Скарпи здебільшого сконцентрована у Венеції. Модерністські включення Скарпи настільки органічно вплітаються до дорогоцінної венеційської архітектурної еклектики, що нема жодних сумнівів — за плечем зодчого ХХ століття стояв той самий genius loci, що століттями раніше направляв руку Філіппо Календаріо, Якопо Сансовіно, П’єтро Ломбардо, Бартоломео Бона, Мауро Кодуччі, Антоніо да Понте.
Історики архітектури, які вивчають мультидисциплінарну творчість Карло Скарпи, сходяться в думці, що його характеризують особливі, тісні відносини з водою та склом, аморфна структура якого надає цьому твердому матеріалові дійсно містичні властивості.
Ще під час навчання у венеційській Академії витончених мистецтв Карло Скарпа співпрацював із засновником бренду Venini Паоло Веніні, а з 1932 по 1946 рік працював креативним директором його скляної фабрики на острові Мурано. Моделі, дизайн яких розробляв Скарпа, досі виробляються Venini, а екземпляри з перших серій, випущені в середині ХХ століття, мають високу колекційну цінність.
В архітектурі Карло Скарпа використовував кольорове скло, вітражі та мозаїку майже так само часто, як і перші модерністи, проте дотримувався мінімалізму в пропорціях. Точкові чи лінійні включення вітражів у масиві бетону — не прикрашальництво чи надмір, а майстерно розставлені акценти, які приваблюють погляд.
Цілий пласт дизайнерської та архітектурної спадщини лишається прихованим за дверима приватних резиденцій. Для своїх замовників Скарпа проєктував унікальні одиничні зразки меблів і декоративних предметів, а для оздоблювальних робіт запрошував майстрів, із якими пліч-о-пліч раніше працював над реставрацією старовинних палаццо.
Часто архітектура Скарпи запрограмована автором з урахуванням acqua alta — сезонних підйомів води у венеційській лагуні. Найбільш явно цей зв’язок виявляє себе в реконструкції палаццо Querini Stampalia. Палац XVI століття, переданий власниками місту в якості музею, потерпав від регулярних підтоплень. Директор музею попросив Карло Скарпу усунути цю проблему. Та архітектор вирішив не сперечатися з припливом. Він розширив аркові прорізи й дозволив припливу прогнозовано затоплювати перший поверх будівлі.

Водостік у вигляді лабіринту в саду палаццо Querini Stampalia. Джерело фото: Fondazione Querini Stampalia
Вода проникала крізь ажурні решітки, а потім мармуровими каналами перетікала до саду-патіо. Ці струмки стали провідниками світла і звуку, що наповнювали внутрішні простори палаццо (правду кажучи, не можна не зазначити, що аномально високий підйом води восени 2019 року переповнив басейни Скарпи й пошкодив музейні архіви).

Для венеційців вода є сакральною. Цей образ Скарпа використовує в архітектурному рішенні Tomba Brion — приватного меморіального комплексу на кладовищі Азоло у Тревізо. Вода в пласких бетонних басейнах і акведуках пов’язує, об’єднує в цілісний ансамбль окремі будівлі комплексу — гробницю, павільйон для медитацій і каплицю.
Цей проєкт Скарпа писав ніби поему, прагнучи перевтілити геометрію в зібрання філософських смислів. «Місце для мертвих — це сад. Я хотів показати, в чому полягає значення смерті та ефемерність життя», — говорив він в одному з інтерв’ю.
«Увійти у воду та вийти з води» — велика кількість сходів, символів переходу та переродження, спускається в басейни Tomba Brion. Цей символізм для самого Скарпи став пророчим. Не завершивши будівництво комплексу, архітектор загинув у 1978 році внаслідок нещасного випадку. Під час подорожі до Японії він упав зі сходів і за декілька днів помер у лікарні. Карло Скарпу поховали на кладовищі Азоло неподалік від його шедевру Tomba Brion.
Локалізм Карло Скарпи, його тісний зв’язок із символами та образами італійської культури, з місцевими ремеслами — те, що робило його майже невидимкою в епоху інтернаціональних трендів, сьогодні виводить ім’я останнього модерніста на передній план. Подібно до того, як оголюються алебастрові сходи у Querini Stampalia, коли відходить висока вода.