«А ви потім ідете за нами». Культурні коди Оксани Мась

Про духовні та фізичні міста, про пов’язані з ними образи, про транссимволи, метафізику образотворчого мистецтва та ролі жіночого начала в праці художника — у великому інтерв’ю з Оксаною Мась.

/Опубліковано в #00 томі Pragmatika, березень 2018/

Я сиджу в просторому білому інтер’єрі галереї Art Ukraine Наталії Заболотної в самому центрі Києва: за два кроки — Маріїнський палац. Із величезних вікон, що дивляться в бік парку, ллється яскраве сонячне світло, що в багато разів посилює потужну енергію виставлених тут робіт. Навпроти мене в костюмі кольору лосося поправляє масивну пластикову чорну оправу Оксана Мась. На фоні могутнього ескіза до колосальної інсталяції «Вівтар націй» вона видається крихкою.

Оксана Мась

Напередодні ввечері Оксана відкрила тут свою виставку, яку назвала «Духовні міста», а на інтерв’ю приїхала прямо зі студії «Сніданку з 1+1», де оголосила про «тихий аукціон», на якому виставила свою картину «Блакитна зірка. Схід». Кошти від її продажу (робота пішла за 550 000 гривень, покупець побажав залишитись інкогніто) спрямовані у фонд проєкту «Здійсни мрію», який допомагає втілити в життя мрії тяжкохворих дітей.

Виставка в Art Ukraine — перша в Україні після довгої перерви. Оксана живе та працює в Іспанії. Саме там готувалася до нового важливого етапу у творчості: у січні персональну експозицію в трьох залах Palazzo Serbelloni провів міланський офіс аукціонного будинку Sothebys — одразу після завершення виставки в міланському музеї сучасного мистецтва MAGA, яка мала ту ж саму назву, що й українська експозиція.

PRAGMATIKA.MEDIA: Оксано, на цю виставку в Києві ти привезла роботи, які охоплюють широкий період часу. Тут є й ескіз до твого монументального «Вівтаря націй», в якому з багатьох його семантичних шарів мені особливо важливим здається той, що відсилає до концепції ідеального міста — Небесного Єрусалима.

А найсвіжіші роботи із серії, що мають назву «Духовні міста», знову повертають нас до ідеї поліса, до зображення ідеального міста через його архітектурні плани. Це випадковість чи…?

Oксана Mась: Звичайно, це не випадковість, і деяка наступність ідей має місце. Я тобі розкажу детально. Ідеї та думки приходять до тебе, коли ти працюєш. Ти можеш витати в хмарах, але нічого не вийде, доки ти не повернешся у фізичний світ.

Власне, яйце, елемент, із якого зібраний мій «Вівтар», — зрозумілий для всіх символ відродження, єдиний символ, який присутній у всіх культурах. Чи не вперше він був згаданий в Упанішадах. Коли мене запросили брати участь від України в головній художній бієнале арабського світу в Шарджі, я, звичайно, захотіла подивитись, як в еміраті справи з музеями. Уяви собі: майже в кожному музеї є вітрина з розписними яйцями, але страусовими.

Sketch for Horse, ескіз до інсталяції «Вівтар націй», проєкт Post vs Proto-Renaissance, 2012 р.

Працюючи над «Вівтарем націй», що зібраний із 380  000 дерев’яних яєць, я розсилала заготовки для розпису по всьому світу. Вже розписані яйця приходили з Австралії, Ірландії, Південної Африки з однаковими малюнками! І всі автори розписів говорили: це наші національні, споконвічні орнаменти!

Мені здається, що колись культурний код на землі був спільний. І тільки потім щось почало змінюватися. Причин на це багато: війни, природні особливості, амбіції окремих політиків… Вони поділили цю планету, покромсали її на шматки. І тим самим розділили людей. Вбили їм у голови, що вони чимось відрізняються одне від одного.

Працюючи над «Вівтарем націй», зібраним із 380 000 дерев’яних яєць, я розсилала заготовки для розпису по всьому світу

Мені здається, що сучасний світ, як ми його сьогодні сприймаємо, — фейковий. У якості прикладу можу навести приховування технологій, які можуть зробити життя дешевшим і простішим. Або інший приклад: мильна бульбашка біткоїна, який дозволяє відмити велику кількість кримінальних грошей.

Світ фейковий, розумієш? Але я гадаю, що ми маємо повернутися до цього початкового культурного коду, який дозволяє зрозуміти, що ми не розділені ніякими особливостями, ніякими межами. Тоді ми будемо по-іншому будувати життя на землі! Чуєш, ну скільки тут цієї планети?! Ми летимо в космосі зі страшенною швидкістю! Що ми, чорт забери, ділимо?!

Експозиція «Духовні міста» у Museo arte Gallarate (MAGA), Мілан

Коли-небудь ми отримаємо, можливо, цей єдиний культурний код. І що зміниться? І знову про фейковий світ: ось нам з екранів постійно кажуть про Трампа, про те, куди він пішов і як одягнена його жінка. Але наскільки часто ми чуємо, наприклад, про Сомалі, де, якщо я правильно пам’ятаю цифри, близько півтора мільйона дітей страждають від постійного недоїдання?!

Ми маємо розуміти: а де не фейк? Що ми маємо шукати? Нам залишається тільки один вузький коридор — культура. З єдиним культурним кодом ми нарешті зрозуміємо, що ми однієї крові. Ця проста фраза Кіплінга, «ми з тобою однієї крові», несе потужну ідею, яку повинне зрозуміти людство. Однієї крові ті, хто сповідують іслам, індуїзм, ортодокси та ті, хто не сповідує нічого. Ось тоді ми будемо спокійно спілкуватися, розумієш? Не будемо воювати. Ми зрозуміємо головне: що Бог — один.

Роботи із серії Total Wi-Fi, 2017 р.

Роботи із серії Total Wi-Fi, 2017 р.

P.M.: Повертаючись до твоїх робіт зі свіжої серії «Духовні міста», чи можна сказати, що саме із цієї причини в якості«цеглинок», з яких складені ці ідеальні поліси, ти обрала плани будівель релігійного призначення?

O. M.: Звичайно. Я обрала, на мою думку, найзнаковіші будівлі на землі. Тут є плани Айя-Софії, собора Святого Петра, мечеті Баязида, шахської мечеті в Ісфахані, варшавської великої синагоги, буддійських ступ. Для мене важлива відповідь на одне запитання, і я вважаю, що кожна людина має поставити його самій собі. Чим ти себе відчуваєш: тілом, якому дали душу, чи все ж таки душею, якій тіло дане для адаптації до життя на цій землі?

«6813» із серії Mandala Dance East, 2017 р.

Потрібен баланс. Навіть у цьому фейковому світі потрібен клятий баланс!

Якби ми жили за інших умов, на іншій планеті, ми мали б інакший вигляд.
Але для мене душа — первинна. Душа — і крапка. Для мене душа, наче вогник. І кожне своє життя ми танцюємо, немов дивакуватий танок. Ми народжуємось у самотності. Ідемо в самотності. Так, є діти, жінки, чоловіки, батьки… Але кожний із нас живе своє власне життя. І цією своєю душею-вогником малює власний візерунок. Наші мегаполіси побудовані для життя тіл — з усіма цими спортзалами, перукарнями, банками, супермаркетами, нотаріальними конторами. Все для тіла!

Оксана Мась, Костянтин Ковшевацький (Pragmatika) у галереї Art Ukraine. На задньому плані — робота із серії Mandala Dance, 2015 р.

У містах, звичайно, є собори та мечеті. Але вони все більше стають крапками на туристичних мапах. Ось і все. Я дійшла висновку, що все це необхідно врівноважити. Потрібен баланс. Навіть у цьому фейковому світі потрібен клятий баланс! Тобто біля цих фізичних, «тілесних» міст нам потрібно будувати міста духовні, що складаються з будівель різної релігійної спрямованості. Спробуй знайти в Нью-Йорку синагогу! В таких духовних містах ти знаходиш ті двері, ті портали, які тобі зрозумілі. Це по-перше.

«Three Trinittes-3», 2016 р.

По-друге, сам процес збирання культурних кодів я розумію як місію, як свою мету в мистецтві. І ця робота перетворюється на знаходження якихось окремих мов. Але через те, що я художник чесний, насамперед із собою, я роблю те, що роблю, не думаючи, чи буде продана моя робота, чи ні, я приймаю все, що через мене йде. Скажи мені років десять тому, що я буду складати яйця, — я б не повірила в це просто!

P.M.: Скажи, Оксано, ці образи, в які складаються твої міста, — ти свідомо їх зробила такими?

O. M.: Я із самого початку знала, що ці плани мають бути виконані якимось гарним візерунком. У Мілані, наприклад, на виставці «Духовне місто» було з неймовірними вулицями, що переходять в орнаменти з квітів. Спочатку я хотіла, знаєш, «загострити тему»: синагогу поставити з мечеттю… А потім свідомість абстрагувалася. І я просто почала складати квіти.

Оксана Мась, Костянтин Ковшевацький (Pragmatika) у галереї Art Ukraine. На задньому плані — робота із серії Mandala Dance, 2015 р.

Розумієш, усе відбувається автоматично: собор Святого Петра, а поряд — велика хоральна синагога. І в результаті виходить, що елементи склалися ще цікавіше, ніж якщо б я робила це свідомо. Тому виходять квіти. Тому виходить, що все це — ті ж самі орнаменти, що на розписних яйцях «Вівтаря». Усе це доводить, що культурний код — один.

Процес збирання культурних кодів я розумію як місію, як свою мету в мистецтві

Але я маю тобі сказати, що якби я стільки не подорожувала, я б не змогла це відчути. Якщо ти сидиш на одному місці, ця ідея просто в тобі не вкорениться, доки своїми очима не побачиш усі ті докази, які тобі дає світ.

P.M.: Коли дивишся на твої роботи із серії «Духовні міста», мимоволі згадуєш Августина Блаженного та його книгу «Про град Божий», де він не тільки говорив про ідеальний поліс, але й дозволив собі сформулювати абсолютно протилежну створенню ідею — концепцію справедливої війни. Чи є в твоїх духовних містах місце війні?

O. M.: Дай подумати… Звичайно, я не закладала туди ідею руйнування. Але якщо поміркувати, виходить, що під час умоглядної війни мої духовні міста, швидше за все, залишаться недоторканними. Адже хто б не наступав, на них у нього не підніметься рука: там є храми та релігії!

Інсталяція Quantum Prayer, 2013 р., деталь

P.M.: В анотації до твоєї виставки, яку ти робила в Мілані, я прочитав, що ти відштовхувалась, зокрема, і від робіт теоретиків урбаністики. Мені дуже подобається думка Кевіна Лінча про можливість читати урбаністичне полотно. Чи закладена така можливість у твоїх роботах?

O. M.: Я спробую пояснити. З’явилася ідея. Цей образ. Ти починаєш його втілювати в матеріалах. І тільки потім — адже нічого не береться з нізвідки — ти починаєш розкопувати джерела свого натхнення. Разом із куратором моєї міланської експозиції Сандріною Бандерою ми так шукали перший код серії моїх робіт, чия ідея — в їхній близькості з іконами, з яких знятий оклад: на дошці залишаються тільки плями відкритих частин тіла — обличчя та рук.

Перестаньте відчувати себе чоловіком чи жінкою, українцем чи англійцем… Ось тоді ви зможете творити для всіх людей

На білому тлі — чорні цятки та штрихи. Я написала цілу серію таких робіт. І ми із Сандріною раптом зрозуміли: руки-штрихи схожі на одиницю, а обличчя-крапки — на нулі. Тобто виходить двійковий код. Отже, в іконах, можна припустити, закладене ще щось, непомітне на перший погляд. Уяви собі, що зашифровано в таких складних за композицією речах, як, наприклад, «Таємна вечеря»!

Так само і з «Духовними містами»: мені здається, що вони — також частина виконання правильного — правильного! — задуму. Із Сандріною ми обговорювали все, що накопичила історія: і сучасних теоретиків-урбаністів, і давніх філософів. Отже, насправді ця ідея постійно бродить. Мислителі та художники, ми завжди вигадуємо цей світ, цю цивілізацію, а ви потім ідете за нами.

Ми наразі спілкуємось із дружиною Стіва Джобса, їй дуже подобається серія з моїми пасхальними яйцями. Ми ведемо переговори з її фондом. Ось такі люди, як вона, як, умовно, Білл Гейтс, будуватимуть те, що вигадуємо ми.

P.M.: Оксано, ким ти себе відчуваєш: ти художник чи ти художниця?

O. M.: О, я поясню. Думала над цим. Художник. При тому, що я відбулася як жінка, як мати, як донька, і я постійно виступаю в різних іпостасях. Але я гадаю, що змогла відбутися саме тому, що в мене є моє мистецтво як частина мене.

Мислителі та художники, ми завжди вигадуємо цей світ, цю цивілізацію, а ви потім ідете за нами

Мистецтво, в якому насправді статі — не існує, етнічної приналежності — не існує, релігійної приналежності — не існує, статусу — не існує. Круте запитання, яке мені чомусь не ставить ніхто. І мені доводиться говорити самій про те, що якщо ви хочете щось робити для людства, ви маєте стати надлюдиною. Припинити відчувати себе чоловіком або жінкою, українцем чи англійцем… Ось тоді ви зможете творити для всіх людей.

Роботи із серії Icons

P.M.: Для жінки складніше бути художником?

O. M.: Ти знаєш, я хочу тобі сказати, що дуже часто, дивлячись на мої роботи, люди, які не знають мене, думають, що це зробив чоловік. Ну, тому що і маштаби, і обсяги, і точність виконання… Вони чоловічі. Я вважаю, що коли ти виходиш на такий рівень художника, там неможливо зрозуміти стать. Тому що ти — майстер!